Що це за рейтинг і чому вам має бути не байдуже?

Це не турнірна таблиця. Це — Power Ranking, суб’єктивно-аналітична спроба відповісти на головне питання: хто реально грав у футбол, а хто просто вийшов на поле?

Оцінюється командна гра відносно рівня суперника і контексту, не лише рахунок. Чи була ідея? Чи працювала структура? Чи хтось узагалі розумів, що відбувається?

Кожна команда отримує оцінку від 1 до 5:

Після кожного туру оцінки складаються і вираховується середній бал — саме він формує рейтинг. Усі оцінки — ручна робота, без VAR і без ШІ, але з любов’ю до найкращої ліги у світі.

Вже з перших секунд стало зрозуміло, хто насправді диктує умови.

Перша ж атака "Зорі" закінчилась голом. Щоб показати, що розіграш пішки може бути мистецтвом, команді знадобилося 38 секунд. Другий гол став логічним продовженням спектаклю: Саленко протягнув м’яч і віддав п’ятою під удар, на який голкіпер навіть не зреагував.

Після 3:0 ще в першому таймі матч закінчився. "Полтава" старалася щось протиставити, але в цій грі їхні старання виглядали як аматорські вправи на фоні майстерності суперника. Голкіпер "Зорі" навіть виконав гольову передачу через усе поле.

Будь-які коментарі тут виглядають надмірними. "Полтава" вийшла без оборони й контролю над власною опорною зоною. Три очки "Зоря" не виборола — вона їх просто підібрала, залишивши суперника розгубленим перед очевидною реальністю.

"Карпати" привезли собі два голи, і, як водиться, щоб отямитися, довелося чекати вилучення. Лише в меншості команда почала демонструвати футбол. Удесятьох вони грали навіть краще, ніж у повному складі. Може, варто одразу виходити на матчі в меншості?

Другий тайм "Кудрівки" увійде в підручники з абсурдного менеджменту. Маючи чисельну перевагу, вони сіли в автобус і грали на рахунок. Віддали ініціативу, відбивалися як прокляті — і, звісно ж, не втримали перевагу у два м’ячі.

І про сейви Яшкова. Блискучі, героїчні, гідні похвали… якби не епізод на 90+7-й, у якому воротар, здається, забув про існування власних воріт.

Хаос перекреслив майстерність, а матч став лекцією про те, як навіть очевидні переваги можна обернути проти себе.

Ще один матч, ще один перший тайм — порожній і ні про що.

"Оболонь" робила те, що робить завжди: насамперед ламала гру супернику, і лише потім згадувала про власну.

Патрік ван Леувен у перерві мав би знайти десь ту саму воду, яку "Кривбас" пив у матчі-блокбастері проти "Зорі". Бо в першому таймі його команда виглядала так, ніби забула, що футбол — це гра з м’ячем.

Мабуть, щось таки знайшов. У другому таймі "Кривбас" хоч і не перетворився на феєрверк, але гру диктувати почав і три очки, зрештою, забрав.

Але чи вдалося б це без голкіпера? Кемкін знову підтвердив, що стабільність може бути чеснотою — провів ще один хороший матч. "Оболонь" хоч і лишалася собою, але контратаки мала, причому реально небезпечні.

З одного боку — "Колос", одна з найбільш організованих команд ліги. З іншого — "Епіцентр", мало не найбезпорадніша. І майже весь перший тайм вони витратили на те, щоб вмовити один одного забрати собі ініціативу.

Лише під кінець тайму "Колос" згадав, що матч все ж існує. Команда закрила суперника у штрафному й лише стійка разом із черговими сейвами Білика врятували "Епіцентр" від гола ще до перерви.

Після відпочинку "Колос" продовжив тиснути, але забив тільки за допомогою суперника і вдачі: навіс, Білик відбиває кулаками перед собою — м’яч від свого ж відскакує у ворота.

Далі "Колос" робив те, що вміє найкраще: грав по рахунку. А "Епіцентр", попри кілька гучних прізвищ у складі, виглядав не як команда Прем’єр-ліги, а радше як група гравців на перегляді, які ще самі не знають, чи підписуватимуть контракт.

Матч мав лише два наративи: або не відбувалося нічого, або "Металіст 1925" забивав — і робив це настільки легко, ніби перед ним було не офіційне протистояння, а відкрите тренування.

Перший удар — контратака, все за підручником. Другий — позиційна атака, де Ітодо прийняв м’яч, розвернувся, пройшов захисника й забив так, що навіть натяку на опір не виникло.

"1925-ті" витратили мінімум сил, але отримали максимум. А "Рух" тим часом продовжує дедалі важче дихати у напрямку зони вильоту — так, наче це не катастрофа, а їхнє природне середовище.

"Верес" таки нагадав, що футбол вимірюється не кількістю ударів, а цифрами на табло.

Перший гол у сезоні команда провела символічно — забив колишній гравець ЛНЗ Віталій Бойко. Впіймав на ногу навіс, пробив з-під суперника — і враз поставив ЛНЗ у незручне становище: наче ти ще навіть не почав гру, а вже мусиш наздоганяти.

ЛНЗ відреагував. Удари пішли, кількість нагромаджувалась. Але сенсу в тому було небагато.

Після перерви команда ще й скинула оберти. Навіть коли "Верес" фактично запрошував атакувати, сидячи в обороні, ЛНЗ не розумів, як цей подарунок використати. Так, ламати оборону через контроль — це не те саме, що закидати лонгболи за спини.

Коротше кажучи, атакували одні, а забивав "Верес". Для команди, яка в трьох турах поспіль не забила взагалі нічого, це вже майже подвиг. Другий, контрольний гол зняв із порядку денного навіть натяк на валідольний фінал.

"Верес" отримав перемогу, а ЛНЗ — нагадування, що у футболі немає балів за старанність. Є лише рахунок.

"Полісся" почало матч так, ніби знало, що робить. Швидкий гол, кілька гострих моментів, тиск — виглядало так, ніби це справді буде гра з інтригою. Але інтрига закінчилася вже на десятій хвилині. Команда просто зникла з поля.

Спершу привоз від голкіпера — подарунок для суперника від тих, хто надто рано повірив у власну сміливість. Потім пенальті. І все: "дух гри" остаточно переламався. З того моменту футбол перетворився на формальність. "Динамо" домінувало, а "Вовки" виглядали так, ніби хочуть пропустити ще.

Руслан Ротань сидів на лаві спокійно, без емоцій. Можна пояснити це як спокій мудреця. А можна — як банальну відсутність відповідей.

І тут головне питання навіть не у футболістах. Вони в "Полісся" є: технічні, пристойні за мірками УПЛ, не перші, але й точно не останні.

Але як система це не працює. У якійсь фазі вони борються, у наступній — провалюються. Це не команда, а збірка індивідуальних моментів. Іноді вони складають ефектний кадр, але не здатні зібрати цілісний сюжет.

"Шахтар" нарешті продав Судакова, але це не зовсім історія про трагедію. По-перше, у них є Бондаренко. Це не заміна один в один, але якщо шукати людину, здатну тягнути на собі ініціативу, то відповідь більш-менш очевидна.

По-друге, робити якісь глибокі висновки з таких матчів — справа невдячна. Одна команда виходить грати у своє задоволення, інша — просто страждає і чекає на фінальний свисток, щоб це все нарешті закінчилося. Тут не аналітика, а радше передсезонний спаринг, тільки офіційний.

По-третє, зараз настає пауза на матчі національних збірних. І це, можливо, найкращий момент для серйозних роздумів в "Олександрії". Чи дійсно Кирило Нестеренко — той тренер, який потрібен клубу? Бо після кількох турів він більше схожий на експеримент, ніж на стратегічний вибір.