Підозри СБУ, БЕБ, ДБР і Нацполіції проти чиновників органів місцевого самоврядування (ОМС) усіх штибів, починаючи від мерів і закінчуючи дрібними клерками відділів і управлінь адміністрацій громад, протягом останнього місяця штампуються зі швидкістю звуку. Як, утім, і пишуться у соцмережах звітні пости генпрокурора відразу з перекладом англійською, а потім щедро рекламуються у ЗМІ. Профільні асоціації ОМС, включно з найбільшою — Асоціацією міст України (АМУ), — заявляють про тиск і навіть, як Всеукраїнська асоціація громад (ВАГ), звертаються до президента з вимогою зупинити розгул силовиків.
Однак ця історія набагато складніша, ніж здається на позір. І не тільки тому, що серед мерів корупціонерів не набагато менше, ніж в Офісі генерального прокурора; і не тільки тому, що нереформоване крило правоохоронної системи завжди було і залишається на повідці в руках Банкової, який вона періодично натягує, виходячи зі своїх політичних та бізнесових міркувань. Уся складність у тому, що Віталій Кличко, який на сьогодні формально очолює боротьбу за права місцевого самоврядування, будучи мером столиці й главою АМУ, не має ані найменшого морального права бути першою особою у відбитті атаки силовиків президента.
Після того, як новий генпрокурор Руслан Кравченко відзначився у проваленій операції з ліквідації незалежності антикорупційних органів НАБУ та САП (а він був одним із драйверів підготовки й вигодоотримувачем відомого законопроєкту. — тут і далі прим. Авт.), ОГПУ розгорнув показову кампанію проти органів місцевого самоврядування. У якийсь момент вона набула масштабу епідемії, коли новинні стрічки місцевих сайтів були буквально завалені результатами з полів прокуратури Кравченка—Кіпера. Як, приміром, калуський сайт «Вікна».
Причин такої атаки може бути декілька.
По-перше, бажання відволікти увагу від того, що відбувалося на рівні центральної влади. Де після кроку назад, який зробила Банкова під тиском громадськості та міжнародних партнерів, протистояння між силовиками президента й антикорупційними інституціями лише посилилося. По суті, суспільство опинилося на лінії фронту внутрішньовидової війни, елементи якої завжди були у владі, але нині стали особливо критичними. Як ми вже повідомляли, крім того, що НАБУ дотягнулося до основних недоторканних персон із оточення президента (Тимура Міндіча, Олексія Чернишова, Ростислава Шурми, Олексія Резнікова, Сергія Шефіра), ще в лютому СБУ отримала жорсткий удар у вигляді обшуків у приміщеннях бізнес-центру IQ, орендованих штатним «рішалою» Банкової Богданом Якимцем. А днями НАБУ обшукало двох не останніх людей у службі — Ігоря Сухорада та Павла Дударя, — які, за версією слідства, за чотири мільйони гривень могли зливати інформацію адвокатам Коломойського у справах «Укрнафти» та «Укртатнафти». Ця й багато інших історій матимуть серйозне продовження (СБУ у відповідь висунула «докази» причетності заарештованого за підозрою в держзраді детектива НАБУ Руслана Магомедрасулова, який розслідував справу Міндіча та Якимця), тому центральній владі / генпрокурору конче потрібно показати, що не тільки на їхній вулиці живе корупція.
По-друге, необхідність перед виборами підтягнути адмінресурс. Ну, це вічна пісня з відомим приспівом: сидячи на гачку в силовиків, важче відмовити під час підрахунку голосів. Звісно, з огляду на наразі тупикову ситуацію з переговорами (Путін явно здогадався про ментальні проблеми Трампа значно раніше, ніж той публічно зацінив їхню спільну світлину на Алясці), тема виборів, а отже, й адмінресурсу не є найбільш гостроактуальною. Однак вона — наче тінь, яка в певний момент завжди з’явиться.
По-третє, бажання нових прокурорських начальників «обілечувати» старих представників місцевої влади. Тут актуальним є старий анекдот: «—Я відкрив таку справу, що вона мене озолотить. — Ти бізнесмен? — Ні, я прокурор». Нічого не змінилося, хіба що варто ще раз уточнити: місцева влада, розуміючи розклад Банкової, у перервах між цунамі з голодних ротів силовиків завжди вміла та вміє вирішувати з ними будь-які питання. У сауні, на риболовлі, в ресторані чи в крипті — байдуже.
Тому з цілком зрозумілих міркувань представники місцевого самоврядування нині надають перевагу колективним заявам, особливо публічно не вдаючись у подробиці кримінальних проваджень, відкритих проти конкретних місцевих чиновників. Про всяк випадок. Однак приклади все-таки є.
«Сьогодні прокуратура провела масові слідчі дії проти освітян Теофіпольської громади на Хмельниччині. Дев’ятеро директорів освітніх установ і шестеро бухгалтерів одержали повідомлення про підозру у кримінальній справі про тарифи на опалення, — інформує юридична компанія «Міллер». — Суть справи така: у 2021–2022 роках ціни на газ та енергоносії зросли в рази. Щоб діти не мерзли в школах, місцева влада затвердила річний тариф зі щомісячною оплатою. Заклади освіти уклали договори на постачання тепла та оплатили рівно ту кількість тепла, яку одержали. Прокуратура вважає це завданням збитків державі, оскільки в літні місяці (травень–липень) тепло не постачалося, а оплата була. Що відбувалося сьогодні: 15 одночасних обшуків, 15 клопотань про застосування найм’якшого запобіжного заходу, 13 пустих протоколів обшуків без будь-якого вилучення речей чи документів».
І такого дуже багато по всій країні. І в Києві теж. Ось переді мною — доповідна записка на ім’я голови КМДА Віталія Кличка. Дуже цікаве, знаєте, чтиво: «За результатами обробки матеріалів установлено, що за період із 2019-го до першого кварталу 2025 року правоохоронними органами стосовно співробітників Київської міської державної адміністрації та їхніх структурних підрозділів порушено 1404 кримінальні провадження: 2019 рік — 184; 2020 рік — 167; 2021 рік — 233; 2022 рік — 224; 2023 рік — 309; 2024 рік — 219; 2025 рік (I квартал) — 68. За результатами попереднього слідства в зазначених кримінальних провадженнях: проведено понад 1000 обшуків та вилучень речей і документів; 122 справи перебувають на стадії судового розгляду в судах різних інстанцій; у 24 справах провадження закрито. Загальна кількість обвинувальних вироків, що набрали законної сили, — два, що становить 0,14% від загальної кількості відкритих кримінальних проваджень».
І відразу автор записки математично резюмує: «З урахуванням кількості відкритих із 2019 року до першого кварталу 2025 року кримінальних проваджень (1404) і зазвичай залученої групи із близько сімох прокурорів і сімох слідчих, можна дійти логічного висновку, що внаслідок роботи співробітників правоохоронних органів загальною кількістю близько 17 000 осіб (тут, щоправда, цифра може бути меншою, бо одні слідчі можуть вести кілька справ), зарплату яких забезпечують платники податків, досягнуто результату у вигляді покарання винної особи штрафом у розмірі 3400 гривень».
Ні, ну, а що, головне — процес. Але проблема ж у тому, що не тільки для Офісу генпрокурора.
Після того, як у результаті операції НАБУ «Чисте місто» викрили «гніздо» «смотрящого» за Києвом Дениса Комарницького й полетіли голови працівників КМДА, які відвідували його кабінет у бізнес-центрі IQ, минуло пів року. І що? Так, Кличко вперше за свою кар’єру не звинуватив правоохоронний орган у політичному тиску, натомість навіть публічно пообіцяв у всьому сприяти слідству, з’їздив на прийом до директора НАБУ Кривоноса. Однією з тем розмови, як стверджують наші джерела в Київраді, було прохання з боку мера Києва підшукати до адміністрації нові чесні кадри. Так, Кличко яскраво вийшов до молоді в перший день протесту проти ліквідації незалежності НАБУ та САП. Ну то й що, що потім він так само яскраво пішов під свист мітингувальників? До нього ж звернулися по коментарі десятки міжнародних видань. Вони ж не знають, що в столичній владі нині:
— По-перше, й далі кермують люди Комарницького. Менеджменту департаментів і комунальних підприємств системно ніхто не змінював. На місце звільнених підозрюваних прийшли їхні заступники, які в статусі в.о. виконують ті самі завдання тих самих людей. Директоркою департаменту земельних ресурсів залишається Валентина Пелих, хоча всі питання щодо землі й «туалетних схем» пов’язані з нею. Департамент інформаційно-комунікаційних технологій, як і раніше, очолює Вікторія Іцкович, яка працювала директоркою департаменту за звільненого колишнього заступника голови КМДА, підозрюваного НАБУ Петра Оленича, який відповідав за IT. Іцкович продовжує не просто працювати, а просуватися кар’єрними сходами: Кличко подав проєкт рішення, де вона значиться його заступницею, і саме це обурило деякі фракції на останньому засіданні погоджувальної ради.
Ще приклад — жирні комунальні підприємства. На КП «Спецжитлофонд» витрачаються величезні суми. Тут варто ознайомитися з листом тоді ще детектива НАБУ Олександра Цивінського (він розслідував справу Комарницького та Кº), де він описує проблеми, пов’язані з діяльністю цієї структури. У КП зібрано значну кількість землі, й воно, по суті, стало банком міської землі, який контролював Комарницький. Як стверджує НАБУ, цю землю розподіляють під забудову без проведення конкурсів. За прямими договорами. НАБУ рекомендує віддати ці земельні ділянки місту, яке має її на земельному аукціоні продати. Проте всі рекомендації, звісно, залишилися на папері.
КП «Фінансова компанія «Житло-Інвест» закуповує квартири під соціальне житло за різними програмами. Причому купують квартири преміум-класу на останніх поверхах (війна й «шахеди» зробили їх неконкурентними) за астрономічні суми в 17–20 мільйонів гривень за квартиру. Без тендерів, звісно.
— По-друге, основні групи впливу Палатного та Поворозника ще посилилися. Віталій Кличко після відомого голосування Київради (коли депутати попри його особисте прохання не голосувати за відставку першого заступника 73 голосами її підтримали), не звільнив Поворозника. Просто відсторонив від обов’язків на час розслідування. Ба більше, мер допомагає йому оскаржувати рішення Київради в судах. Вплив Поворозника та його групи на мера нині став іще відчутнішим: випускати з рук Кличка і втрачати владу ці люди не збираються. Поворозник (а до його групи входять В’ячеслав Непоп, Валентин Мондриївський, Марина Хонда, Олексій Комаров, Оксана Зінов’єва та інші) протягом тривалого часу був не лише несучою конструкцією в системі керування столицею, а й разом із Комарницьким (який більше відав справами Київради, землі та будівництва) годувався на старих добрих місцевих схемах (завищенні очікуваної вартості й необхідних обсягів робіт тощо).
Тут-таки, але, як зазвичай, у тіні — постать лідера партії УДАР Артура Палатного. У бізнес-центрі IQ Комарницький ходив до «сусіда» на доповідь, а тепер «сусід», як стверджують джерела, завжди на зв’язку з Комаром і є дуже уважним до його прохань.
— По-третє, Київраду заблоковано. Причин безліч. Окрім страху за власну шкуру (розслідування НАБУ триває) та повної дискредитації представницького органа влади в столиці, є нерозуміння як подальшої політики Кличка, так і глав власних фракцій і партій. Протягом усіх цих місяців Київрада не збирається. Жодних рішень не ухвалюють. І спостережливий читач зараз слушно зазначить, що в такій ситуації не так важливо, чи замінив Кличко людей у департаментах, чи ні, — реалізацію схем заблоковано. Київрада нині не працює ні на корупціонерів, ні на місто. Що, безперечно, не може тривати вічно. Тоді як усі хочуть їсти, «слуги» прагнуть іще й правити в столиці.
…Цілком очевидно, що Кличко стоїть перед своїм головним політичним вибором: ламати стару систему й заводити нових людей до адміністрації (а це означає відмовлятися від послуг Артура Палатного, Миколи Поворозника та його людей) чи не ламати. І судячи з того, що мер пів року не наважується увійти в якісь із дверей, а продовжує тусуватися на лавочці в коридорі, сподіваючись, що все само собою якось утрясеться, є великі шанси, що Кличка відправлять у відставку. Бо не утрясеться.
Щоб висловити недовіру мерові, Банкова напружиться й докупить вісім голосів (те, що в неї вже є 73, було продемонстровано під час голосування за відставку Поворозника). Ймовірно, що ОПУ утримає у своїй орбіті й головного партнера Кличка в Київраді — фракцію «Європейська солідарність»: 30 багнетів давно затиснули не тільки кримінальними справами Петра Порошенка, а й санкціями. До того ж силовики активно відкривають провадження щодо членів фракції ЄС. Що, до речі, Кличко активно не комунікує, публічно не захищаючи політичних партнерів (окрім свого заступника — члена «Європейської солідарності» Володимира Прокопіва). А для ЄС час — це гроші: їм потрібно або й далі імітувати бурхливу діяльність, активно підтримуючи Кличка, та голосувати за нових людей у команді мера, викорінюючи корупцію в Києві, або (якщо Кличко не розблокується) зливати його «слугам» із їхнім секретарем (Банкова активно збирає голоси на обрання свого секретаря) або головою міської військової адміністрації. Які й почнуть правити столицею, поки Кличко думає, а вага його слів дорівнює нулю. Як, на жаль, і всього місцевого самоврядування, позицію якого мер Києва продовжує наполегливо репрезентувати.
Безперечно, ми завжди маємо пам’ятати, що нині на місцевій владі лежить колосальний тягар відповідальності. І зняти капелюха за перший рік війни потрібно практично перед кожним мером. Але коли навіть Харків і Харківська область, отримавши пропозицію щодо відкату, подолали шлях від слів «та ви збожеволіли, тільки робіть», до буденних 15%, не дивно, що довіра громадян до місцевої влади за останній рік істотно зменшилася. (Згідно з даними недавно опублікованого соціологічного дослідження IRI, нині повністю схвалюють діяльність місцевої влади 14% опитаних, тоді як у квітні 2022 року таких було 51%).
Чистити місцеву владу потрібно. Однак ККД, з яким це відбувається (коли, не гріх повторитися, відкритих справ у Києві за шість років — 1404, а обвинувальних вироків суду — аж два), свідчить, що вся активність прокурорських — це не про очищення. Але й усі слова про напад силовиків на місцеву владу — теж.
У нинішній ситуації в нас дуже мало шансів щось якісно змінити. Але протистояти тиску на місцеву владу має право той, хто зробив усе, щоби знищити корупцію в зоні своєї відповідальності. І поки місцеве самоврядування не представлятиме людина, яка подолала цей шлях, її голосу ніхто не почує.
