Ідея була така: згадати його перший гол за "Ліверпуль", хет-трик проти "Аталанти" в Лізі чемпіонів, може, зачепити його кіберспортивну тусовку — він же навіть свою команду мав. А в фіналі — трагедія, яка обірвала все через два тижні після весілля.
Але чим більше шукаєш, тим більше розумієш: хто не бачив того голу у матчі з "Арсеналом" на порожньому через карантин "Енфілді"? хто не бачив хет-трику на такому ж порожньому стадіоні в Італії? хто не чув про кіберспорт — а якщо і не чув, то що це дасть, коли почує?
Жота — не той персонаж, про якого знімають фільми. Він не Роналду з його позами для білбордів і не Неймар із його вічними драмами.
Народився в Португалії, в Масарелуші, ганяв м'яч в академії "Пасуш де Ферерйра", далі — "Порту", "Вулвергемптон", "Ліверпуль". 65 голів за 180 матчів за "червоних", титули в Англії.
У збірній — теж не остання людина. Спокійний, врівноважений, без скандалів. У соцмережах — жодних контроверсій, тільки підтримка команд і турнірів.
Навіть критика за нестабільність у грі звучала якось мляво: ну, не завжди забивав, коли від нього чекали чудес — але хто з нападників не має таких моментів?
Жота був профі. Робив свою справу, не влаштовуючи шоу. Навіть його любов до кіберспорту — це не про "дивіться, я зірка", а про чувака, який просто любив пограти у FIFA "як у шахи".
І, знаєш, це робить його якимось... своїм; не недосяжною легендою, а тим, хто міг би сидіти з тобою за одним столом і реготати з мемів про Джейсона Стетхема.
Але от що ламає: ти читаєш про нього, про його голи, титули, кіберспортивний клуб — а потім бачиш фото з весілля. Руте Кардосо, його дружина після 13 років разом, троє дітей, щасливі обличчя.
Допис, поширений Rute Cardoso ???? (@rutecfcardoso14)
І раптом — усе. Іспанська траса А-52, прокол шини, тачка, від якої лишився шматок бампера . Разом із ним був брат Андре. Мати втратила двох синів, дружина — чоловіка, діти — батька.
І це не війна, не уламок Іскандера, не локаційно втрачений дрон. Це просто прокол. На звичайній дорозі під час відпустки.
У твітерах розбирають деталі аварії, преса цитує співчуття від легенд, клубів, УЄФА. Але коли ти живеш в Україні, де вже четвертий рік — війна, а смерть — це буденність, ти просто вигораєш. Бачиш чергову трагедію і не відчуваєш нічого. Не тому, що тобі байдуже, а тому, що слів уже немає. Вони зносилися, як старі кросівки.
І все ж, коли відкидаєш цей емоційний попіл, розумієш: історія Жоти — не про голи чи кубки. Вона про те, що навіть профі, який усе робив правильно, який не гнався за скандалами, а просто жив, любив, грав, може зникнути в одну секунду.
Прокол шини, швидкість, випадковість — і все. Неважливо, чи ти зірка "Ліверпуля", чи звичайний хлопець із сусіднього двору. Життя не питає твій статус.
Чи винен Жота? Ні. Винне колесо, дорога, математика швидкості, яка не прощає помилок. Ми всі знаємо, що п'яним за кермо сідати не можна, але чомусь забуваємо, що на звичайній дорозі маленький прокол, помножений на фактор космічної швидкості, може стати останнім.
Cristiano Ronaldo pays tribute to Diogo Jota ???????????? pic.twitter.com/3CqSO9qP6i
"Ліверпуль" купить нового вінгера, виграє нові титули, "Енфілд" скандуватиме імена героїв.
Але для трьох дітей, які залишилися без батька, для матері, яка втратила синів, для Руте, яка овдовіла через два тижні після весілля — це все не матиме значення. Ніякі банери, співчуття ПСЖ чи статті про хет-трик проти "Аталанти" цього не змінять.
Тому, мабуть, єдина річ, яку в контексті цієї трагічної історії варто сказати: цінуй те, що маєш. Бо проколи не питають, скільки ти заробляєш чи скільки голів забив. Вони просто стаються.
Liverpool flag hangs at half-mast at Anfield today in memory of Diogo Jota. ❤️ pic.twitter.com/PcNGc0mrWV
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
