У польській політиці знову запахло гострою кризою.
Тема Центрального комунікаційного порту (ЦКП) – найбільшого інфраструктурного "довгобуду" попередньої влади, яка роками висіла у повітрі й була маркером політичних суперечок, нині стала справжнім випробуванням для коаліції Дональда Туска.
Відповідний проєкт знову реанімували – цього разу зусиллями президента Кароля Навроцького. В коаліції розраховували швидко його "завалити". Серед іншого – щоб показати президенту, чого варті його ініціативи без підтримки парламентської більшості.
Проте несподівано все пішло геть інакше. За цей проєкт віддали голоси спікер Сейму Шимон Головня та депутати від його партії "Польща-2050".
Як наслідок, суперечлива ініціатива не була відхилена і тепер готується до розгляду. І це стало, за словами прем’єра Туска, "поганим знаком для чинної коаліції".
Як вважається, нинішній конфлікт став найбільшою загрозою для чинної коаліції за два роки її роботи. І це визнає сам Дональд Туск, назвавши ситуацію, що склалася, вкрай "поганим знаком".
Центральний комунікаційний порт – польський мегапроєкт, який розроблявся ще за правління партії "Право і справедливість" (хоча ідея виникла раніше) як символ великої Польщі, що проривається в інфраструктурному плані.
Новий аеропорт, транспортні вузли, швидкісні сполучення – усе це мало стати "візитівкою" амбітної держави, яка перестає бути периферією та претендує на роль регіонального лідера.
Втім, для "ПіС" це не лише інфраструктурний, а й політичний проєкт.
І тепер, коли президент Кароль Навроцький відкрито підтримує цю ініціативу, голосування в парламенті довкола ЦКП перетворюється на арену протистояння різних політичних візій.
Ще під час виборчої кампанії Навроцький, тоді незалежний кандидат за підтримки "ПіС", заявляв, що хотів би бачити повернення цієї інвестиції до початкової концепції партії Ярослава Качинського.
Не випадково його перша законодавча ініціатива вже на посаді президента – законопроєкт "Про забезпечення реалізації інвестицій у Центральний комунікаційний порт".
Для чинного уряду Дональда Туска ЦКП – це вагомий виклик. З одного боку, мільярдні вливання в мегапроєкт можуть виглядати як безвідповідальність у часи безпекових й іншого роду загроз і труднощів.
А з іншого – категоричне "ні" може відштовхнути поміркованих виборців, які прагнуть бачити Польщу сучасною, конкурентною та інтегрованою з Європою.
А одночасно – це шанс для "ПіС" представити Туска як противника модернізації й заробити на цьому політичні дивіденди.
Проблема Центрального комунікаційного порту виявилася не лише дилемою уряду. Вона поставила під питання існування коаліції, яка й без того є нестабільною.
Показовим стало голосування 26 вересня в Сеймі, коли не було підтримано пропозицію "Лівиці" про відхилення у першому читанні президентського законопроєкту про забезпечення будівництва ЦКП.
Результати голосування виявили внутрішній розкол у більшості.
Так, за відхилення президентського проєкту, який передбачає, зокрема, більш ранній запуск нового аеропорту, в першому читанні проголосували 203 депутати, проти – 211, 12 утрималися. Як наслідок – законопроєкт відправили на подальшу роботу до комітету інфраструктури.
Серед тих, хто проголосував проти, було 9 депутатів "Польщі-2050" (молодшого партнера по коаліції), включно з лідером руху – маршалком (спікером) Сейму Шимоном Головнею.
Така ситуація не залишилася поза увагою очільника уряду, який жорстко прокоментував парламентське голосування.
"Це поганий знак з боку "Польщі-2050" та маршалка Головні. У випадку з ЦКП в нас є свій мудрий, розумний варіант з високошвидкісними залізницями", – наголосив Туск, зазначивши, що йому прикро, що "маршалок Головня і така велика група депутатів його об’єднання стали у цьому питанні на бік президента Навроцького, бо це не віщує нічого доброго на майбутнє".
Підтримав прем’єра головний конкурент Кароля Навроцького на цьогорічних президентських виборах, мер Варшави Рафал Тшасковський, який гостро розкритикував дії Шимона Головні та законодавчу процедуру в цілому.
Він висловив розчарування результатами голосування, які, за його словами, виявили серйозні напруження у лавах коаліції, і звернув увагу, що частина парламентаріїв-співкоаліціантів голосувала разом із президентом, що, на його думку, означає перехід політичного Рубікону.
"Сьогодні певний Рубікон перейдено. Бо якщо якась політична група перебуває в уряді, але голосує з президентом, то відбувається щось глибоко тривожне", – сказав Тшасковський.
Нинішня ситуація навколо Шимона Головні заслуговує на окрему увагу.
Адже він не лише опинився в центрі конфлікту довкола терміналу, а й водночас відкрито говорить про власні нові політичні амбіції.
Варто нагадати, що восени 2023 року Головню було призначено головою Сейму не на весь період, а лише на два роки – а восени 2025 року він має поступитися посадою на користь представника "Лівиці".
Посада спікера була потрібна Головні для успіху на президентських виборах, проте його кандидатура відверто провалилася – у першому турі Головня з результатом 4,99% посів лише п'яте місце. Провал на виборах поставив хрест на коаліції "Третій шлях" – вже відомо, що Польська селянська партія піде на наступні вибори окремо від "Польщі-2050".
Нинішні низькі рейтинги Головні та його партії ставлять питання про їхнє політичне майбутнє. Зокрема, не виключено, що партія Туска поглине їх – або повністю, або просто переманить до себе окремих партійців.
На цьому тлі маршалок Сейму зробив заяву, що подав заявку на посаду верховного комісара ООН у справах біженців. Шанси на таке обрання "невеликі, однак тиждень тому їх взагалі не було", уточнює Головня.
Примітно, що заявку він подав у день вищезазначеного голосування щодо подальшої долі ЦКП.
При цьому він пояснив свій крок втомою від "усіх вигрібних ям, через які пройшов".
Слід заначити, що партія "Польща-2050" рекомендувала Головню на високі парламентські та урядові посади. Проте він чітко дав зрозуміти, що не збирається претендувати ані на крісло віцемаршалка, ані на посаду віцепрем’єра.
Це створює враження, що маршалок Сейму намагається залишити собі запасний вихід: у разі загострення внутрішньої боротьби в коаліції він може шукати нові горизонти – не лише у Варшаві, а й у міжнародних структурах.
Такий крок може мати подвійний ефект. З одного боку, він підкреслює незалежність Головні від інших партнерів по коаліції.
Але з іншого – породжує запитання щодо стабільності самої коаліції. Чи готові однопартійці Головні тримати на собі тягар внутрішньої політичної боротьби, якщо їхній лідер готовий покинути країну заради престижної міжнародної посади? І що в такому разі робити їм: йти до партії Туска чи домовлятися про альянс із правою опозицією?
Скандальне голосування демонструє, що остання опція не є неможливою.
Події в Сеймі і нові амбіції маршалка показали, що коаліція радше нагадує тимчасовий пакт, аніж міцний союз.
Зазначена ситуація стала лакмусовим папірцем, який чітко виявив хиткість більшості, показавши тріщини, які важко замаскувати навіть найкрасивішими словами про єдність.
І кожна нова тріщина – шанс для опозиції, яка мріє розколоти коаліцію і повернути собі ініціативу, з перспективою знову отримати усі важелі правління в країні.
По-перше, йдеться про кризу довіри всередині коаліції.
По-друге, створюється прецедент, адже якщо партнери не здатні зберегти єдність у такому питанні, що буде з бюджетом чи реформами?
І нарешті, по-третє, президент Навроцький отримує сигнал, що союзників, принаймні ситуативних, він може знайти навіть у коаліційному таборі.
Усе це набуває особливої ваги з огляду на календар. Чергові парламентські вибори заплановані на 2027 рік. Але якщо криза довіри переросте у відкрите протистояння, Польща може отримати дострокові перегони.
Все це – чудовий шанс для "Права і справедливості" на політичний реванш.
Партія Качинського здатна знову зіграти на темах безпеки, інфраструктури та історії, які близькі багатьом виборцям. До того ж імовірний союз з ультраправою "Конфедерацією" може лише посилити ефект.
Події навколо Центрального комунікаційного порту мають вимір, який виходить далеко за межі польської внутрішньої політики.
Для України Польща – ключовий стратегічний союзник, який виконує роль логістичного хабу та політичного адвоката в Європі. Будь-які потрясіння у Варшаві прямо позначаються на Києві – від військової підтримки до позицій у Брюсселі.
Конфлікт між президентом Навроцьким та урядом Туска розпочався відразу після інавгурації нового глави держави – і це явно не посилює українсько-польську співпрацю.
наразі в цьому конфлікті гору бере президент, набагато критичніше налаштований до України.
Кароль Навроцький не зупиняється на цих успіхах. Розсваривши та послабивши коаліцію, він крок за кроком нав'язує уряду свій порядок денний. Зокрема, він вже подав до Сейму законопроєкт про заборону ідеології так званого "бандеризму".
Щоби потім, у відповідь на негативну реакцію Києва, звинувачувати уряд Туска у підігруванні антиукраїнським настроям.
І разом із тим – вимагати перегляду відносин з Україною.
Автор: Станіслав Желіховський,
кандидат політичних наук, експерт-міжнародник
