1 жовтня 2024 року на одній з вулиць Солом’янського району столиці багатотонна вантажівка раптово стала некерованою. З’ясувалося, що водій знепритомнів за кермом. Машина мчала просто на перехрестя, де могли загинути десятки людей. Страшно навіть уявити наслідки, якби то сталося. У вирішальну мить поруч опинився Максим Фомін — інструктор з тактичної медицини та домедичної підготовки благодійного фонду «Солом'янські котики». Юнак, не вагаючись, стрибнув у рухому кабіну, зумів загальмувати вантажівку й запобіг масштабній трагедії. Одразу після цього він надав водієві першу допомогу та підтримував його аж до самого до приїзду медиків, підбадьорюючи чоловіка та запевняючи: «Усе буде добре». Відео з місця подій «завірусилося» у мережі. Вражені мужністю хлопця українці не стримували емоцій, наголошуючи, що він вартий відзнаки. Нещодавно Максиму за цей вчинок у ДСНС вручили нагороду «Герой-рятувальник 2025 року».
— У випускних класах я підробляв, адже прагнув мати власні кошти, — розповідає «ФАКТАМ» Максим Фомін. — Далі вступив до університету на економічний факультет, проте через специфіку своєї роботи відсторонився від навчання, бо фізично не вистачало на це часу.
— Чим займалися, коли почалась велика війна?
— Про те, аби кудись тікати з рідного міста, навіть думки не було. Я розумів, що Київ — фортеця, тут сильні та патріотичні люди, тому, що би росія не робила, в неї не вийшло б захопити місто. Також на моє рішення бути вдома вплинуло те, що хотілось бути корисним. Хоча мені на той момент було 16 років. З товаришами у нашому будинку в Солом’янському районі ми допомогли з облаштуванням укриття для людей. Вентиляцію почистили, світло провели, щоб всім, хто там ночував, було комфортно. Крім того, займалися укріпленнями на районі.
— А як стали інструктором з тактичної медицини?
— Якщо чесно, мені цей напрямок давно був цікавий. Я весь час розвивався в ньому, з багатьма бойовими медиками спілкувався, відповідні курси закінчив. Хотів на фронт, але мені відмовляли через вік. Зрештою у листопаді 2022 року звільнився з роботи та доєднався до благодійного фонду «Солом'янські котики». Спочатку був волонтером у пунктах незламності. Далі мене почали залучати в інші проєкти. Зокрема, певний час я був проєктним менеджером. Тоді читав курси для цивільних з домедичної допомоги. Отримавши певні знання та навички, став інструктором з тактичної медицини. Тепер навчаю і військових.
— Можете пригадати події 1 жовтня 2024 року?
— Так, досі в голові кожна деталь, бо таке не забудеш. Все відбулось недалеко від офісу нашої організації на вулиці Олекси Тихого. Я був на вулиці коло шлагбаума, саме говорив з нашим директором. До того мене не було в Києві два тижні, був на курсах бойових медиків. Раптом якийсь незрозумілий звук! Повертаю голову — а в мене перед очима наче кадри з якогось фільму. Повільно тягнеться вантажівка й підминає під себе легкові машини. Вікно відрите, водій без свідомості… Десь за кілька десятків метрів — жваве перехрестя. Тому можете уявити, що могло б бути… В мене відразу спрацювала реакція, і я побіг до фури. На той час мав уже рік водійського стажу, їздив навіть на броньованій техніці. Переконався, що немає ніякої загрози, що інші авто мене не зіб'ють, що не задавить сама фура. Відчинив двері — бачу, що водій без свідомості, трошки вже вивалився, але його тримав ремінь безпеки. Я, стоячи на нижній сходинці фури, однією рукою забрав праву ногу водія з педалі газу, а іншою рукою витиснув гальма. Знайшов стоянкове гальмо та витиснув його. Кинувся допомагати водію.
— Його голова була схилена набік, текла слина з рота, його судомило. Тому запідозрив епілепсію, що потім підтвердили лікарі. Я слідкував, щоби водій собі не нашкодив. Тримав його голову, весь час спілкувався з ним. Він мені кивав у відповідь. Колеги допомогли його звільнити від ременя, викликали медиків, приїхали поліція, рятувальники. Все закінчилося добре, бо всі живі, а машини можна полагодити, вони отримали незначні ушкодження. Вкотре переконуюсь, що критична ситуація можлива будь-якої миті. Ми маємо бути готові завжди. Набувайте навичок домедичної допомоги, це важливо. Приходьте на тренінги «домедички».
— В той момент зовсім не переживали?
— Ні, мені б це лише заважало. Чітко виконував усі дії. Добре, що тоді усе так скінчилось і мої знання та вміння допомогли. Хоча, зізнаюсь, досвід цікавий. Помітив, що після того випадку люди почали більше цікавитись домедичною допомогою, мене це дуже тішило.
— Що ж радите робити, якщо у людини стався напад епілепсії?
— Не пхайте пальці йому в рота. Варто допомогти безпечно пережити напад. Можна підкласти рюкзак під голову чи тримати обережно потерпілого за голову, аби не вдарявся об землю, бо ж у нього всі м'язи напружені.
— А з водієм фури потім ще спілкувалися?
— Він написав мені слова подяки, сказав, що у лікарні. Розповів, що з ним то було вперше. Дійсно, навіть під час медогляду епілепсію можуть не побачити, це може бути як вроджене, так і набуте.
— Ким бачите себе у майбутньому?
— Своє життя хотів би присвятити обороні країни, займатися й надалі тактичною медициною.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, що під час останньої масованої атаки рф на Київ загинув водій вантажівки з Туреччини.
