У понеділок 25 серпня президент Кароль Навроцький ветував поправки до трьох законів, підготовлених урядом, зокрема до закону про допомогу громадянам України.

Своє рішення глава держави пояснив тим, що згадана поправка не переглядає умови надання сімейної допомоги "800+" (щомісячних виплат у розміні 800 злотих на кожну дитину віком до 18 років) біженцям з України та залишає їм безумовний доступ до державної охорони здоров'я.

"Закон, запропонований 3,5 роки тому, сьогодні повинен бути скоригований. Я переконаний, що всі великі політичні групи чітко заявляють, що "800+" повинні отримувати тільки ті біженці з України, які працюють", – переконаний президент Польщі.

"Те саме стосується охорони здоров'я… Громадяни Польщі отримують гірше ставлення, ніж наші гості з України", – додає він. 

Водночас глава держави оголосив про подання власного законопроєкту, який має ускладнити отримання польського громадянства, підвищити покарання за незаконний перетин кордону та заборонити пропаганду "ідеології бандеризму".

Про ці рішення Навроцький оголосив на наступний день після Дня незалежності України.

Вперше за багато років президент Польщі не привітав українців зі святом публічно, обмежившись листом до українського колеги.

Але облишмо символи, давайте поміркуємо над запропонованими змінами, які стосуються не уряду в Києві, а конкретних українців, що живуть у Польщі.

Ідею скасувати або суттєво обмежити виплату сімейної допомоги біженцям з України у публічний дискурс ще у 2023 році ввела ультраправа партія "Конфедерація". Згодом ця ідея потрапила до мейнстриму, а на початку цьогорічної президентської кампанії навіть отримала схвалення фаворитів перегонів – і Кароля Навроцького, і його опонента Рафала Тшасковського, висуванця "Громадянської коаліції" прем’єра Дональда Туска.

Аргументи в суперечці з того часу не змінилися.

Аргументи на користь скасування – всі інші іноземці мають право на отримання "800+", тільки якщо працюють у Польщі, а тому немає сенсу практикувати позитивну дискримінацію для однієї групи. А на додачу – поляки вже достатньо допомогли українським біженцям.

Аргументи проти – серед українських біженців рівень зайнятості все одно перевищує 70%, не працюють переважно особи з інвалідністю, які доглядають за кількома дітьми та/або літніми членами сім'ї. А тому в умовах слабкого розвитку соціальної допомоги в Польщі програма "800+" є їхньою єдиною підтримкою.

Опоненти цієї ідеї переконують: забирати соціальну допомогу не лише негуманно, а й нераціонально.

Хоча б тому, що потенційна соціальна маргіналізація біженців принесе державі більше витрат, ніж нинішні видатки.

Тим більше, що за даними досліджень UNHCR і Deloitte, минулого року українські біженці генерували 2,7% ВВП Польщі, тобто "заробили" на всі програми підтримки і навіть більше.

Зловживання, тобто отримання виплат на дітей, які вже не перебувають у Польщі, траплялися переважно у 2022-2023 роках. Відтоді більшою проблемою є позбавлення права на допомогу тих мігранток, які виїхали з Польщі на менше ніж 30 днів, але після повернення були позбавлені "800+" і місяцями борються за допомогу із ZUS.

Але раціональні доводи не мають значення – аргумент "ми занадто багато допомагаємо Україні та українцям" вже став невід’ємною частиною польської соціальної міфології.

Тут варто підкреслити: включення українців, які приїхали після 2022 року, до програми "800+" було суверенним рішенням Польщі, цього не вимагала директива ЄС, що регулює загальні правила надання допомоги військовим біженцям.

Важко сказати, чим керувався Сейм, в якому більшість мала партія "Право і справедливість" ("ПіС"), коли затверджував цю зміну. Можна припустити, що рішення було пов'язане зі слабким розвитком у Польщі системи соціальної допомоги, яку біженцям надавали багатші країни Союзу.

Отже, бажаючи сьогодні обумовити доступ до програми, польська влада діє в межах своїх повноважень. Натомість цей крок насамперед вдарить по найвразливіших групах та тих, хто нещодавно прибув до Польщі.

Але не варто думати, що лише президент Навроцький такий неемпатичний, натомість Дональд Туск та його партія підтримали цю ідею виключно під час кампанії.

Це не так – у квітні Міністерство внутрішніх справ зареєструвало законопроєкт, який мав скасувати доступ до "800+" для безробітних українців. Саме з "ущільнення допомоги", а не з залучення лікарів чи програмістів, нинішня партія влади зробила візитівку своєї міграційної політики.

Тож святе обурення уряду Туска рішенням президента свідчить не так про пробудження гуманізму, як про те, що Навроцький захопив лідерство у гонці за приниження українців.

Ветуючи закон про допомогу громадянам України, Кароль Навроцький також оголосив про блокування беззастережного доступу біженців до Національної служби охорони здоров'я. Крок, про який він також згадував під час виборчої кампанії.

Але цей крок вже напряму суперечить директиві ЄС про тимчасовий захист.

Наразі українські біженці мають беззастережний доступ до державної охорони здоров'я в усьому ЄС. Як показують цьогорічні дослідження Економічного університету в Кракові, біженці не користуються послугами, що фінансуються NFZ (фондом, який відповідає за страхування у сфері охорони здоров'я), інтенсивніше, ніж поляки чи економічні мігранти.

За даними Головного статистичного управління, у 2024 році громадяни України (тобто біженці разом з економічними мігрантами) скористалися 3% послуг державної охорони здоров'я, тоді як їхня частка в населенні становить близько 4,5%.

Тобто, знову ж таки, йдеться не про боротьбу зі зловживаннями чи порятунок державних фінансів, а про змагання, хто сильніше вдарить.

Крім того, суть поправки до закону про допомогу громадянам України, запропонованої урядом, полягає не в питаннях, що стосуються прав українців, а в продовженні терміну їхнього легального перебування.

Через вето президента сотні тисяч людей опиняються в правовому вакуумі.

Термін їхнього перебування спливає 30 вересня 2025 року. І якщо ця проблема не буде вирішена, постраждають як українці, навіть ті, хто працює і сплачує податки, так і польський бізнес, для якого працюють ці українці.

Навіть якщо гіпотетична біженка, яка "живе за рахунок польської соціальної допомоги", завтра захоче влаштуватися на роботу, хто найме людину, яка має право перебувати в країні лише протягом наступного місяця і має копійки в кишені?

Неприязнь до мігрантів – це одне, але тепер ця неприязнь буде помножена на невпевненість.

Зараз уряд мав би говорити про законодавство ЄС, інтереси польських підприємців, систему соціального страхування, податкову службу. Тільки він цього не зробить – або буде в цьому малопереконливим.

Адже керівна коаліція (а разом – і опозиційна "ПіС") у питанні міграції дружно перейняли гасла "Конфедерації". При цьому, програвши морально, Польща від цього нічого не отримала.

Серед ініціатив президента Навроцького також була анонсована поправка до закону про польське громадянство, хоча не зовсім зрозуміло, яке це має відношення до питання допомоги біженцям.

Наразі, якщо ви не маєте польського походження, для отримання польського громадянства ви повинні спочатку отримати статус довгострокового резидента ЄС – для цього потрібно мінімум п'ять років проживання в Польщі та сплата податків. А після його отримання ви повинні прожити в країні ще три роки.

Тобто сумарно виходить, що отримання польського паспорта вимагає щонайменше вісім років. Суто теоретично, це хоча й не найкоротший шлях до отримання паспорта ЄС (у Швеції – п'ять років, у Португалії – шість), але й точно не найдовший.

Тільки на практиці усе відбувається геть інакше.

Мало хто відразу переїжджає з наміром проживати постійно, тому має перерви у проживанні. А самі міграційні процедури тривають роками.

Тому особи, які отримують польський паспорт, фактично проживають у Польщі щонайменше 10-11 років. В останні роки Польща видає кілька тисяч нових паспортів на рік (наприклад, Франція і Німеччина – понад 100 тис.), а її показник натуралізації є одним з найнижчих в ЄС.

Тепер цей показник пропонується збільшити на сім років.

Таку ініціативу ще навесні пропонувала група депутатів "ПіС" із Любліна, а зараз пропонує президент Навроцький. Проте не пояснюючи, як такий крок має посилити інтеграцію іноземців.

Пропоновані зміни насамперед б’ють по економічних мігрантах, які з самого початку працювали в Польщі і платили податки.

Важко також уявити, що майже 20-річне проживання в країні без можливості впливати на суспільні справи має посилити у мігрантів лояльність до Польщі. Швидше викликати бажання шукати більш дружнє місце.

А на додачу пропонується не зараховувати до "стажу" довгострокового резидента роки, проведені в Польщі на тимчасовому захисті.

Загалом з повідомлень президентського табору вимальовується специфічна картина міграції: зловживання польською підтримкою, депортації за кожне порушення закону, навіть якщо йдеться про адміністративне правопорушення, утримання якомога довше без можливості впливати на соціально-політичну ситуацію в країні.

Чи варто очікувати, що така неприязнь приведе до зростання лояльності в українських мігрантів? Питання риторичне.

Ще однією вигаданою проблемою є боротьба з "ідеологією бандеризму".

Подібного терміна навіть не існує в українському вжитку, хоча він існує не лише у польській, а й в російській пропаганді.

Глорифікуючи Степана Бандеру та УПА, українська держава посилається на антиросійський компонент їхніх дій. Натомість питанню антипольських акцій несправедливо приділяли мало уваги.

Впливовий чиновник канцелярії президента Анджея Дуди Якуб Кумох у нещодавно опублікованих мемуарах пише, що між Варшавою та українцями у 2022 році було укладено неформальну угоду: Бандера як політичний лідер – ок, проте Роман Шухевич та Дмитро Клячківський, які (на думку польських істориків – Ред.) відповідальні за "Волинську різанину" – ні.

І дійсно, з того часу в Україні на їхню честь не названо жодної вулиці, не відкрито жодного пам'ятника. Також немає підрозділів ЗСУ, що носять їхні імена.

А якщо додати до цього, що Київ нарешті розблокував процес ексгумації польських жертв на Волині, то виникає питання: чи оголошена боротьба з "бандеризмом" відповідає інтересам польської політики пам'яті в Україні?

Чи її головна мета полягає в тому, що "ПіС" прагне перехопити у "Конфедерації" антиукраїнський електорат, щоб після наступних виборів знову отримати одноосібну більшість у Сеймі?

Нинішній радикальний, заснований на ксенофобії популізм польських еліт – це свого роду "трампізм для бідних".

Адже президент США Дональд Трамп принаймні тисне на Київ, щоб отримати від України та ЄС більші контракти на американську зброю і заробити на цьому, а також на розвідці корисних копалин.

Натомість реалізація ідей Навроцького на практиці нічого не дає полякам – крім символічного удару по біженцях і поглиблення соціальних розбіжностей всередині Польщі.

Що можна ще очікувати від реалізації цих ініціатив?

Українські біженці будуть змушені шукати, де сховатися від політичної війни президента Навроцького та прем’єра Туска. Адже вони стали заручниками у цій війні, при цьому немає жодної впливової сили, яка подбала би про їхній порятунок.

А польська міграційна політика – замість того, щоб відповідати на реальні виклики, – остаточно перетвориться на змагання, хто продемонструє більшу неприязнь до іноземців.

Колонка початково вийшла на сайті Krytyka Polityczna і публікується з незначними редакційними змінами з дозволу правовласника