Легендарна «Байрактар» з’явилася за кілька годин завдяки полковнику ЗСУ Тарасу Боровку й здобула популярність у світі.
Пісня «Буде тобі, враже» створювалася у домашніх умовах, але передала щирі емоції і біль українців.
Твори воєнного часу надихали, підтримували військових і цивільних, ставали символом спротиву.
Артисти вірять, що після Перемоги з’явиться новий розділ — «Пісні Перемоги».
22-ий рік став новою точкою відліку для всієї країни, докорінних змін зазнає і музичне мистецтво. Частина наших співаків, шоуменів, артистів одягли військовий однострій, а інша – перетворили свою пісню на зброю. Вони підбадьорювали своєю творчістю цивільних, давали концерти у шпиталях, на передовій та у військових частинах. Пісні війни писалися ніби на одному диханні, у них артисти виливали свій біль, ненависть і надію. Свої музичні твори почали створювати і захисники.
– Перші дні повномасштабного вторгнення. На Київ рухається довжелезна колона російської техніки. Її голову та хвіст розбивають байрактари. І тоді я отримав від свого командира завдання якось «підкріпити» байрактари у медіа просторі хоч якоюсь інформацією, – згадує полковник ЗСУ Тарас Боровок. – І мені наче щось прямо бахнуло в голову. Я сів і за 15 хвилин написав цей текст. А вже за півтори-дві години повністю зробив всю пісню «під ключ». Тоді все робилося дуже швидко, на коліні. Але ж вдалось. Вона вийшла!
Ми виклали її одразу, чи 28 лютого чи 1 березня, на свою сторінку Сухопутних військ у фейсбуці. І були здивовані – наскільки вона стала популярною і збільшила нашу аудиторію.
Вона була популярною не лише в Україні. Був навіть такий мейнстрім – висловлювати протест під російськими посольствами в різних країнах саме під нашу пісню. Пам’ятаєте, коли в Анкарі зустрічали очолювану Лавровим делегацію, там вся площа була забита людьми, всі співали, а з гучномовців лунало – «Байрактар»!
До мене офіційно зверталось десь з 50 гуртів і співаків, які хотіли отримати дозвіл на виконання цієї пісні. Були створені версії більш ніж 20 мовами, навіть корейською та японською.
Проте, найголовніше значення цієї пісні соціальне. З її допомогою вдалося перемкнути оцей внутрішній емоційний рубильник з положення «жертва» в положення «переможець». Пісня дала надію, оптимізм і рішучість взятися до боротьби. Я цим дуже пишаюся! Тож вирішив продовжити цю тенденцію, тому згодом з’являються пісні про «Хаймарс», F-16 та інші твори з воєнної тематики. Є у моєму доробку і твори на вшанування пам’яті наших героїв.
Хоча ці рядки по суті є прокльоном, у 22-му вони були як ніколи органічними й співзвучними щодо побажань тисяч жінок-українок, які тоді та й зараз були налаштовані лише на одне – зберегти своїх дітей та онуків. Саме тому пісня «Буде тобі, враже» була та й залишається затребуваною.
– Це не перша музична композиція, яка створювалася на початку війни. Першою була «Батько наш бандера», а згодом вже «Враже». Я є автором музики до цієї пісні, яка була написана на вірш Людмили Борової, виконав її наш гурт «Енджі Крейда», – згадує засновник групи Олексій Казанцев. – Нашою вокалісткою тоді була Ангеліна Каташинська, яка на момент початку війни жила у батьків на Житомирщині. Тож ми працювали над твором за допомогою інтернету й телефону: Ангеліна записувала голос, надсилала мені, я робив правки.
Я коли прочитав вірш «Враже», одразу уявив як він звучатиме і вирішив будь-що покласти його на музику. Ангеліна записувала пісню вдома, поставивши мікрофон на скляну банку замість стійки. Співала на фоні записаного баяну. Якщо прислухатися до цієї пісні, чутно, як вібрують колонки її комп’ютера. Я послухав і, хоча солістка була готова переспівати, не став цього робити, адже на той час ми писали не хіти. Головне, щоб це резонувало з бажаннями українців і було написано українською. Я сів на табуретку на своєму балконі і почав писати музику до пісні, далі нарізав простенький відеоряд. Головне у такому продукті не стільки музична бездоганність, скільки душа й сутність. Коли Ангеліна її співала, в її голосі чутно той розпач, злобу, біль за батьків, адже поруч з їхньої домівкою розривалися снаряди та йшли колони ворожої техніки. Усі ці емоції там яскраво відчувалися. Вже коли була можливість записати пісню якісніше, відтворити це емоційно вдруге було надскладним завданням. У нас вже була інша вокалістка і поки вона «не пережила» за яких умов писалася ця пісня, нічого не виходило.
Коли через місяць у нас було десь 300 тисяч переглядів, ми вирішили це відсвяткувати – купили 3 кіло креветок. Через тиждень було вже 500 тисяч, ми купили 5 кіло креветок. А коли вже був мільйон, я сказав: ну, ми по-перше, стільки не з’їмо, а по-друге, наш бюджет цього не витримає.
І через кілька років слухач відчуває ці щирі емоції виконавців: кожні два місяці її слухають й переглядають кліп ще млн людей. І це попри доволі простий відеоряд.
Деякі музичні критики не схвалюють створення пісень похапцем, мовляв, можна було б зробити якісніше. Я пишаюся, що долучений до такого явища, як «байрактарщина». У мене чітка позиція – краще «байрактарщина», ніж нещира, російська попса. Я за те, щоб музика жила, спонукала, надихала. Впевнений, що коли війна закінчиться, ці пісні не забудуться. Завдяки всім тим емоціям, які люди переживали, вони будуть цю музику слухати.
Ми щиро віримо, що у в історії нашої музики найближчим часом з’явиться розділ «Пісні Перемоги». І навіть найприскіпливіший музичний критик не побачить у цих піснях жодних недоліків.
