Рідні, близькі, друзі, близькі провели в останню путь головного сержанта з Нікополя Ігоря Матвєєва. Його поважали всі — і командири, і бойові побратими. Він був людиною порядку, ініціативи та сили духу. Йому назавжди 55 років, повідомляє міська рада.
«Ігор захоплювався стрільбою — займався у тирі, неодноразово виборював призові місця на змаганнях. Службу в армії проходив у ракетних військах, керував машиною для транспортування балістичних ракет, отримав звання „водій-професіонал“. Після служби повернувся до рідного міста, 25 років працював на Нікопольському заводі феросплавів, у цеху виробництва феросплавів — слюсарем-ремонтником. Був активним членом незалежної профспілки, завжди відстоював права трудового колективу, брав участь у спортивному житті підприємства. Колеги запам’ятали його як надзвичайно добру, порядну, надійну та справедливу людину. Ігор мав „золоті руки“: самостійно робив ремонти, меблі, поєднуючи практичність із художнім смаком. Захоплювався автомобілями. Для Ігоря родина була найбільшою цінністю. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем, який безмежно любив свого онука», — йдеться у повідомленні.
З початком повномасштабного вторгнення Ігор Матвєєв, не вагаючись, пішов добровольцем до лав ЗСУ. З 3 березня 2022 року — у складі стрілецького батальйону, де був головним сержантом, командиром стрілецького відділення.
«Мав позивний „Матвій“ — на честь улюбленого онука. Але побратими найчастіше називали його просто „Ігорьочик“, бо він завжди був поруч, завжди допомагав, завжди стояв горою за кожного. Одного разу під час штурму він отримав поранення та контузію, але відмовився від евакуації й залишився на позиції один, щоб не залишити побратимів без прикриття. Лише наступного дня його евакуювали, та після лікування він знову повернувся на фронт», — пишуть земляки.
За відданість службі та особисту мужність Ігор був неодноразово відзначений командуванням та Міністерством оборони України: Хрестом сил територіальної оборони, медаллю «За жертву крові в боях за волю України», пам’ятним знаком «Захиснику Гуляйполя», іменним годинником від командувача Сил територіальної оборони ЗСУ. 17 вересня 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання в районі села Гуляйпільське Запорізької області. У Ігоря залишилися дружина, син, онук, батько та рідний брат.
Раніше «ФАКТИ» писали про загибель у бою під Покровськом 24-річного навідника з Вінниччини.
