У львівській Галереї мистецтв можна побачити проєкт тайської художниці Іса Хо «Перед майбутнім». Виставка об’єднує візуальні портрети та особисті історії п’ятнадцяти українських художниць, які живуть і працюють у реальності повномасштабної війни. Проєкт зосереджений на внутрішніх трансформаціях, психологічній витривалості та жіночому досвіді в умовах постійної напруги.

Навесні 2025 року, Іса Хо провела кілька тижнів у Київській та Львівській областях, відвідуючи українських художниць у їхніх майстернях і домівках. Вона слухала особисті історії про життя й творчість у час війни та документувала ці зустрічі в рамках цього проєкту.

Іса — випускниця Тайбейського національного університету мистецтв. Вона брала участь у численних міжнародних виставках і резиденціях, зокрема в США, Франції, Італії, Ізраїлі, Німеччині, Кореї, Китаї та Австралії. Роботи художниці зберігаються в колекціях музеїв National Taiwan Museum of Fine Arts, White Rabbit Gallery (Австралія), Jut Art Museum та інших. Вона працює з фотографією, відео та інсталяцією. Її проєкти досліджують теми ідентичності, жіночої суб’єктності та напруги сучасного суспільства.

Експонований проєкт став продовженням її мистецьких досліджень та першим візитом до України.

«Ідея проєкту зародилась ще тоді, коли ми були у Тайвані. Мені хотілось говорити про різні історії, різні досвіди. Мені хотілося говорити про художниць, які залишалися в Україні. І коли Іса приїхала, і вона почала спілкуватися з художницями, почала спілкуватися з людьми на вулиці, хотіла спілкуватися більше, щоб зрозуміти наш контекст. Важливо сказати, що Іса має проєкти саме дослідницькі, які довго тривають. Це не є виставка робіт на якусь тему. Це є робота з глибинним дослідженням», ‒ розповіла кураторка проєкту Марта Троцюк.

«В Україні митці демонструють свою силу та своє внутрішнє мислення, і те, чим вони готові поділитися з людьми. Вони демонструють дуже різні та особливі художні твори в сучасному світі. І я думаю, що їм нелегко, тому що вони повинні продовжувати свою кар'єру в умовах війни, а також піклуватися про сім'ю та представляти країну на міжнародному рівні, щоб люди більше дізналися про українську культуру. Я думаю, що це також важливо. Отже, я вважаю, що українські митці демонструють унікальну силу, а також талант, сильну волю та мужність», ‒ розповіла Іса Хо ZAXID.NET.

«Найважливішим для мене, звичайно, було б показати те, як мистецтво може допомогти світу. А також, я думаю, найважливіше те, що український досвід дуже важливий для Тайваню, тому що ми вже давно перебуваємо в ситуації, коли нам загрожує Китай. І війни здаються нам дуже близькими, але насправді ми не маємо досвіду війни, хоча постійно живемо у стані загрозу. Я усвідомлюю, наскільки жахлива ця війна і я би хотіла розповісти про це світові, виходячи з досвіду українських художниць. Я хотіла б, щоб ми, тайванці, вчилися в українців продовжувати працювати та вірити у мистецтво», ‒ додала вона.

«Мені було дуже цікаво через її оптику спостерігати за собою, за історією художниць. І вона мені одного разу підставила і сказала. Я перекладала і одного разу вона мені сказала: “Марто, я, здається, не можу читати обличчя людей”. Я зазвичай говорила з художницею українською мовою, вона робила фото, записувала звук, а потім я їй перекладала розмову. І от вона каже: “я бачу, ви посміхаєтеся, коли говорите, а потім ти мені перекладаєш і виявляється, що ви говорите про про страшні речі”.

Ми, мабуть самі ще не розуміємо, який досвід ми, українці, можемо дати іноземцям. Завдяки цьому проєкту я це усвідомила. Ісу дуже дивувала наша реакція на все. Вона каже, що ми тримаємось, функціонуємо. І ми почали про це говорити і дійшли до висновку, що, можливо, ми під час війни, як суспільство почали намагатися лікувати наші травми, які ми продовжуємо отримувати. Тобто цей посттравматичний синдром, який ми мали лікувати після, ми просто зараз намагаємося якось проживати. І це дуже видно по інтерв'ю і по історіях художництва», ‒ говорить Марта Троцюк.

«Сьогодні в Україні майбутнє відчувається як щось призупинене, крихке, надто непевне, тоді як теперішнє наповнене емоційним спектром, який складно не лише проживати, а й осмислювати. Ця виставка пропонує замислитися над тим, що таке щастя. Вона занурює у реальність на межі, де життя триває попри загрозу, а рефлексія та зцілення відбуваються не після, а всередині травми», ‒ вважають організатори.

Тайванська художниця Іса Хо приїхала в Україну не як журналістка чи документалістка, а як уважна свідкиня. Досвід життя у країні, що постійно перебуває в умовах геополітичної напруги, надав їй особливої чутливості, а її практиці — відчуття терміновості та актуальності. Зі своєю камерою й зосередженою присутністю вона відвідала домівки, майстерні та особисті простори п’ятнадцяти українських художниць. Іса побачила не одну історію, а багатошарову, складну реальність, сформовану війною.

«Назва «Перед майбутнім”, у контексті сучасної України, виражає напругу теперішнього. Це не ностальгія за минулим і не сліпа віра в майбутнє, а зосередженість на моменті: тремкому інтервалі, зарядженій миті. Живій. Справжній», ‒ йдеться в анотації до виставки.

Кожна з художниць є цікавою особистістю, відомою та реалізованою. Їх портрети та їх досвід у час війни – це досвід сильних людей, які продовжують творити.

Для Іси хо проєкт став наступним етапом у її дослідженні тем ідеалу, ідентичності та щастя.

«В умовах війни я відчула глибоку, справжню присутність тут і тепер. Українці рішуче чинять спротив викликам, з якими стикаються, і роблять це з гідністю та внутрішньою стійкістю. Вони глибоко взаємодіють одне з одним, зі складними обставинами, з теперішнім. І саме на цьому тлі світ поза війною, зі своїми проблемами й ритмом життя, почав здаватися дедалі більш абсурдним. Саме тут для мене й почалося переосмислення щастя», ‒ ділиться Іса.

«Перед майбутнім» став своєрідним продовженням проєктів I Am Snow White, що досліджувала конфлікт між казками про щастя та реаліями життя та серій Peony та Girls, окремі твори з яких також представлені в експозиції. У цих серіях вона досліджувала, як жіноча ідентичність формується під впливом культурних сценаріїв і соціальних очікувань.

В Україні ця оптика розширилася: індивідуальна рефлексія стала колективним досвідом, співприсутністю і діалогом, вкоріненим у жіночому досвіді війни.

Кожна фотографія проєкту має QR-код, за яким можна побачити тексти учасниць. Також їх можна прочитати й у каталозі.

Виставка триватиме до 28 вересня 2025 року.

Фото надані організаторами виставки