Коли дитина опиняється у складних обставинах, на допомогу приходять патронатні родини. Поки біологічні батьки долають життєві труднощі, патронатні вихователі дарують дітям турботу, любов і відчуття дому.  Журналісти «Наше місто» завітали до однієї з таких сімей у Дніпрі, щоб побачити, як насправді живуть діти під патронатом, з якими викликами стикаються вихователі та які щасливі моменти дарує ця тимчасова родина.

У затишній квартирі родини Дяченків лунає дитячий сміх. Тут живе не просто сім’я, а справжня дружна команда. Мама, Лілія Валентинівна, вперше стала патронатною вихователькою, її підтримали інші члени родини.

-Пів року тому ми створили патронат, – розповідає пані Лілія. – У мене є чоловік Ігор, і син Микита. Ми разом вирішили, що будемо допомагати знедоленим дітям долати труднощі, поки їхні батьки долають свої.

У Дяченків зараз живуть троє дітей: Вова (9 років), Марк (7 років) та Аня (5 років). Вони з різних родин, але вже стали близькими.

-Вони дуже здружилися, – ділиться патронатна вихователька. – Підтримують одне одного. Навіть знайомі питають, чи не рідні вони між собою, бо на диво схожі.

Поштовхом до створення патронату став приклад Ліліної сестри, яка вже працювала патронатною вихователькою.

-Я іноді сиділа з її дітками, – розповідає Лілія. – Але боялася, якщо чесно. Мені вже за 50 років, думала: чи справлюся?

Сумніви були. Але переконали приклад сестри, підтримка служби та віра у свою родину. 

-Ми хвилювалися, діти — ще більше, – пригадує Ліля. – Спочатку вони ховалися, не довіряли. Але коли зрозуміли, що тут безпечно, що тут їх люблять — почали відкриватися. Зараз ми гуляємо, вчимося разом. І от з’явились перші слова: “Можна я вас обійму?”, “Я вас люблю”. Це щось особливе.

Сльози, хвороби, нічні переживання — все це також є у патронатному вихованні. І, звісно, що кожна дитина принесла з собою складну історію. 

-Іноді вночі плачуть, – додає Лілія. – Вони сумують. І найболючіше питання: “Чому я тут? Чому батьки не приходять?”. Ми кажемо, що вони у гостях, а згодом зможуть повернутися додому. 

Життя з трьома дітьми — це не відпочинок. Це постійна турбота, увага, гра, навчання, сльози й радість. Патронатна родина працює без вихідних. І тому дуже важлива підтримка.

-Це постійна турбота про дітей, безперервна, – зізнається Лілія. – Але у мене є підтримка. Це мій чоловік. Він ходить на роботу, але кожного вечора, на вихідних — з нами. Син — мій помічник, моя права рука. Він щодня по 8 годин працює з дітьми. Без помічника це було б майже неможливо.

Допомагає й держава: служба у справах дітей, фахівці, психологи, благодійні організації.

-Наша служба 24/7 на зв’язку, всі залучені, – каже Лілія. – Якщо б не підтримка служби, ми б, може, ще довго думали. А так — усе вирішується, в усьому допомагають.

А тим часом діти адаптуються до нової реальності. Вони йдуть до садочка, школи, граються і ростуть.

-Вова онлайн вчиться, а Марк цього року піде у перший клас, – розповідає Лілія. – Аня у садочку, їй потрібна соціалізація. Там фахівці працюють. Спочатку вона майже не говорила, а зараз вже керує хлопцями!

Усі троє малюють, рахують, збирають конструктор. У цій родині радіють кожній дрібниці. Кожен крок дитини — як маленька  перемога.

-Марк почав їсти огірки, а раніше навіть не дивився на овочі, – радіє Лілія. – Нещодавно їздили на пляж, коли була гарна погода.  Діти плавали, стрибали. Я не знаю, чи вони колись були на морі,  але витягти з води їх було неможливо. Їм потрібні позитивні емоції. 

Тим не менш, Лілія усвідомлює, що патронат — це тимчасово. Діти повернуться додому, або їм знайдуть нову родину. 

-Звісно, ми вже прикипіли, – зізнається жінка, – ми з ними майже пів року, вже як рідні. І вони прив’язалися. Будують плани. 

Сьогодні родина Дяченків — це приклад того, як троє незнайомих дітей можуть знайти сім’ю. Тимчасову, але щиру. Сім’ю, яка дає шанс. І любов. І захист. І віру в те, що у житті все може бути добре.

У Микити Дяченка — незвичайна робота. Він не ходить в офіс, а графік значно перевищує ліміт “з 9 до 18”. Його день починається зі звуку дитячих кроків у коридорі. З того, як хтось тихенько стукає в двері: «А ти будеш зі мною гратися?» А він — завжди буде. Бо він — помічник патронатного вихователя.

-Я висловив своє бажання стати помічником патронатного вихователя через те, що раніше працював із дітьми, як тренер з карате, – зізнається Микита. –  Взагалі дуже люблю дітей. І захотілося допомогти у цій нелегкій, але важливій справі.

Микиті 27. Його мама — Лілія Валентинівна — патронатна вихователька. Разом вони виховують трьох дітей, які потрапили до них тимчасово. А Микита — офіційний помічник. Він не просто підтримує маму, він — активна частина цієї системи турботи.

-Ми розуміли всі виклики, які нас чекали на цьому шляху, – пояснює Микита. – Це не просто догляд. Це — середовище, яке ми маємо створити для дітей, що вже пережили щось складне.

Перед тим як взяти на себе таку відповідальність, Микита пройшов спеціальне навчання від соціальної служби.

-Дуже гарно організований тренінг, – додає Микита. – Тобто ми були повністю підготовлені до виховання дітей. Все заради того, щоб допомогти малюкам отримати захист і тепло.

І хоча до роботи з дітьми він звик, як тренер, але цей досвід виявився зовсім іншим.

-Я майже пів року працюю помічником патронатного вихователя, – каже Микита. – Звісно, не одразу все вдавалося. Бо кожна дитина зі своєю історією. І до кожної потрібно знайти підхід. Але завдяки тренінгу, завдяки допомозі соцслужби я поступово втягнувся. Стало легше. Навчився “скругляти” моменти, як то кажуть. 

Молодий вік допомагає – зізнається Микита. Це про мову, жарти, ігри. Вони з дітьми на одній хвилі.

-Саме завдяки тому, що я є представником більш молодого покоління, мені легше знайти зв’язок з дітьми, – підкреслив Микита. – І тому швидше вдалося встановити з ними контакт.

Микита вважає, що найважливіше у роботі з дітьми — щирість, підтримка і бажання бути поруч. Йому не завжди було легко, але завдяки навчанню та власному досвіду він знайшов свій шлях у патронаті. 

У Дніпрі функціонує п’ять патронатних родин. Це тимчасовий дім для дітей, які потрапили у біду. Тут їм дають не тільки дах над головою, а й тепло, турботу та шанс на безпечне дитинство. Як працює патронатна система, хто може стати вихователем і чому така форма допомоги сьогодні критично важлива — розповіла Людмила Сусленкова, завідувачка сектору з питань соціального захисту дітей управління-служби у справах дітей Дніпровської міської ради.

Патронат — це форма тимчасового влаштування дитини у сім’ю, яка надає їй безпечні умови, поки біологічні батьки вирішують власні проблеми. Причини можуть бути різними: алкоголізм, наркотична залежність, антисоціальний спосіб життя, або просто втрата контролю над умовами, в яких перебуває дитина.

-Це соціальна послуга, за якої дитина тимчасово перебуває у родині, поки батьки вирішують свої складні життєві обставини, — пояснює Людмила Сусленкова. – Зазвичай діти перебувають у патронатній родині три місяці. За погодженням з патронатним вихователем цей термін може бути продовжений до шести, а в умовах воєнного стану — і довше, доки триває процес позбавлення батьків батьківських прав.

До патронатних родин зазвичай потрапляють діти, яких вилучають із сімей, де існує реальна загроза життю чи здоров’ю. Часто це вкрай занедбані малюки. Батькам дають шанс, щоб подолати труднощі: вилікувати залежність, відновити побут, навести лад у квартирі, знайти роботу тощо.

Станом на сьогодні у Дніпрі функціонує п’ять патронатних сімей, в яких виховується 9 дітей. Проте через війну географія періодично змінюється.

-У Дніпрі патронатні сім’ї свої послуги надають на території АНД, Соборного та Шевченківського районів, дві з них евакуювалися до нашого міста,  одна  з Запорізької області, інша — з Донецької, — розповідає Людмила Сусленкова. 

Попри обстріли та нестабільну ситуацію, служба постійно перебуває з такими сім’ями на зв’язку.

Процес починається з ініціативи — людина має виявити бажання і звернутися до служби. Далі — первинний відбір, підготовка документів, навчання і постійний супровід з боку держави.

-Найголовніше — щоб люди хотіли допомагати дітям і розуміли всю відповідальність, — підкреслює Людмила Сусленкова. – Крім мотивації, кандидат повинен мати: належні умови проживання (окрема кімната або окремі спальні місця для дітей), стан здоров’я кандидата, який дозволяє здійснювати догляд та виховання дитини . Також потрібна низка довідок. Обов’язкова письмова згода всіх членів родини. Більш конкретну інформацію щодо пакета документів кандидату надасть служба при особистому зверненні.

Також родина не повинна перебувати у складних життєвих обставинах, не може одночасно бути і прийомною, і патронатною. Це має бути тільки одна форма влаштування.

-Якщо у родині є власні діти віком до трьох років, то такі батьки не можуть бути патронатними вихователями, – підкреслила Людмила Сусленкова. 

Максимальна кількість дітей у патронатній сім’ї залежить від умов і віку дітей. На відміну від довоєнного часу, зараз можуть бути влаштовані діти з різних родин, які не є братами та сестрами.

Держава забезпечує фінансову підтримку — як дітям, так і вихователям.

-На кожну дитину виплачується 2,5 прожиткових мінімуми, якщо дитина з інвалідністю — 3,5 мінімуми, — повідомляє Людмила Сусленкова. – Патронатний вихователь отримує грошову винагороду за роботу у розмірі трьох мінімальних зарплат, а помічник — однієї мінімальної зарплати. 

Важливо, що період між виведенням одних дітей з патронатної сім’ї та  влаштуванням інших сьогодні теж оплачується — раніше це було неможливо.

Крім фінансів, служба у справах дітей веде повний супровід патронатних родин.

-Служба  координує роботу патронатної сім’ї, здійснює контроль за умовами догляду та виховання дитини, надає всіляку допомогу, ініціює надання необхідних соціальних послуг,  залучає благодійні організації для підтримки таких сімей, — говорить Людмила Сусленкова. – Якщо є проблема — лікарня, школа, якісь труднощі — родина знає, що ми завжди на зв’язку і допоможемо їх розв’язати.

Якщо ви хочете стати патронатним вихователем або отримати більше інформації — звертайтесь до служби у справах дітей Дніпровської міської ради за телефоном: (066) 973 22 76.

Раніше ми писали: Чужих дітей не буває: дніпрянин став патронатним вихователем для двох сестричок.

Категорія: Влада, Інтерв'ю, Новини Дніпра, Райони Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня

Позначки: Головне, Діти Дніпра, Соціальний захист