Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
За офіційними даними Міністерства юстиції в Україні станом на зараз діє 340 політичних партій. І з часу здобуття незалежності Україна пережила кілька хвиль їхньої масової реєстрації. Починаючи з 1990 року, коли з'явилася перша зареєстрована партія, тенденція мала стрибкоподібний характер.
Перший помітний підйом відбувся у 1999 році: тоді за рік було зареєстровано 15 партій. Це збіглося з президентськими виборами. Появу великої кількості нових проєктів можна пояснити тодішньою практикою використання "технічних" партій для формування виборчих блоків з метою, як підтримки кандидатів, так і делегування членів та спостерігачів до виборчих комісій.
Друга хвиля прийшлася на 2005 рік, коли після зміни влади Мін'юст зареєстрував 18 нових партій. Це відображало політичне переформатування країни: одні структури розколювалися, інші — виникали наново, намагаючись закріпитися у новій політичній системі.
Абсолютний рекорд був зафіксований у 2015 році, коли за рік було офіційно зареєстровано 73 партії. Цей показник у кілька разів перевищує середні темпи попередніх років. Цьому сприяли як події пов'язані з черговою різкою зміною влади, так і місцеві вибори, які відбулись восени 2015 року за оновленим виборчим законодавством, що стало стимулом створення регіональних політичних проєктів, відомих як "партії мерів".
Наступного, 2016 року, було зареєстровано ще 42 партії. Цю хвилю можна назвати інерційною: у політичному полі залишалася потреба на альтернативні проекти та пошуком нових форматів для участі у виборах.
Остання партія з промовистим найменуванням "Наступ" була зареєстрована у 2022 році, буквально напередодні повномасштабного вторгнення. Відтоді нових реєстрацій не здійснювалося.
Таким чином, динаміка співвідноситься з ключовими політичними подіями: завершенням президентських термінів, революційними змінами влади та виборчих правил. Кожен із цих етапів запускав процес масового "партійного будівництва", але рекордні цифри 2015 року виділяються як винятковий приклад поєднання всіх трьох факторів одночасно.
Зараз частина реєстру відображає лише зареєстровані на сьогодні партії. Але чимало політичних сил з різних причин припинили своє існування. І Міністерство юстиції на наш запит надало відповідну інформацію. Закон "Про політичні партії в Україні" передбачає низку підстав для скасування реєстрації, і Міністерство юстиції досить широко реалізує свої повноваження в цій сфері.
Ключова підстава — невисування кандидатів. Якщо партія протягом десяти років не бере участі у президентських чи парламентських виборах, це є підставою для позову Мін'юсту про скасування її реєстрації (ст. 24 Закону). Справи розглядаються судами, і саме суд ухвалює остаточне рішення. На цій підставі Міністерство подало 54 позови, з яких 24 завершилися анулюванням реєстрації. До переліку вже ліквідованих увійшли як маловідомі структури, так і широко відомі назви: "Організація Українських Націоналістів", "Київська Русь", "Совість України", "Справедлива країна", "Солідарність правих сил". Ще 27 справ цієї категорії перебувають у судах. Чим закінчився розгляд ще трьох позовів, які чомусь випали зі статистики, – Мін'юст не уточнив.
Друга поширена підстава — неутворення обласних організацій у більшості регіонів. Тут Міністерство подало 10 позовів, і вже є судові рішення щодо ліквідації двох: "Соціальної партії України" та "Універсальної партії".
Третя підстава – недостовірні відомості у поданих на реєстрацію документах — 3 позови, з яких 1 завершився ліквідацією.
Загалом, якщо підсумувати всі категорії, нині у судах перебувають ще 34 справи про примусове виключення політичних сил із реєстру. Тобто процес "очищення" партійного поля є тривалим. А існування партії ще не означає її реальної участі у політичному процесі. Багато з них залишаються лише на папері. При цьому кількість уже ліквідованих та тих, що перебувають у процесі ліквідації, є співставною з числом реально діючих і впливових політичних сил.
Механізм ліквідації "пасивних" партій є лише частиною ширшого процесу очищення політичного поля. В умовах повномасштабної вторгнення і воєнного стану він отримав новий вимір — заборону політичних сил, які становили загрозу національній безпеці.
Так, 18 березня 2022 року Рада національної безпеки і оборони ухвалила рішення "Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій", введене в дію Указом Президента № 153/2022. На виконання цього рішення Міністерство юстиції подало позови до Восьмого апеляційного адміністративного суду, вимагаючи заборонити діяльність відповідних структур. Крім того, за матеріалами Служби безпеки України, були підготовлені ще кілька позовів.
У результаті суд задовольнив усі вимоги Мін'юсту: було заборонено діяльність 21 політичної партії. До цього переліку увійшли, зокрема, "ОПЗЖ", "Партія Шарія", "Опозиційний блок", "Соціалістична партія України", "Союз лівих сил", "Прогресивна соціалістична партія України", "Блок Володимира Сальдо", а також низка менш відомих структур на кшталт "Слава", "Велика Україна", "Соціал-патріотична асамблея слов'ян". Повний перелік включає і Комуністичну партію України, заборона якої стала символічним завершенням багаторічної дискусії про її правовий статус.
Правові наслідки заборони торкнулися не лише статусу партій, а й їхніх активів. Відповідно до ст. 21 Закону "Про політичні партії в Україні", майно, кошти та інші активи забороненої судом політичної сили переходять у власність держави. Мін'юст затверджує відповідні переліки, після чого Фонд держмайна, Міністерство економіки та банківські установи забезпечують фактичний перехід активів до державного бюджету.
Станом на сьогодні переліки майна були затверджені щодо 13 партій. Водночас щодо 8 заборонених партій — майна, коштів чи інших активів не виявлено.
Таким чином, якщо анулювання через "пасивність" торкалося переважно формальних і малодієвих утворень, то заборона у 2022–2023 роках зачепила сили, що мали реальний вплив і політичне представництво в умовах необхідності посилення захисту національної державності.
Отже, статистика реєстрації, анулювання та заборони політичних партій вказує на еволюцію українського партійного поля протягом трьох десятиліть. Якщо у 1990–2000-х роках сплески створення нових сил були пов'язані насамперед із виборами та зміною влади, то після 2014 року процеси набули іншого виміру — масове оновлення партійного спектра стало як наслідком революційних подій, так і розвитку регіональних політичних проектів.
Скасування ж реєстрації партій відображає тенденцію до очищення від формальних утворень, що існували лише на папері. Заборона ж у 2022–2023 роках була покликана на захист національної державності у політичній сфері в умовах воєнного стану.
Аналіз ключових історичних етапів, від виборчих "бумів" реєстрації до адміністративного "очищення" та фінальної заборони окремих політичних сил, бачимо динаміку переосмислення ролі держави в регулюванні політичних свобод.
Отже, політичний ландшафт сучасної України визначається глибоким парадоксом. При формальному існуванні понад трьох сотень політичних партій реальна політична конкуренція обмежується діяльністю лічених гравців. Ця разюча диспропорція є не просто статистичним казусом, а симптомом глибинної трансформації відносин між державою та політичними гравцями.
Еволюція українського партійного поля за останні три десятиліття відображає перехід держави від ролі пасивного реєстратора, що виключно легітимізував партійні проекти, до позиції активного регулятора, який визначає межі легітимного політичного простору. Така еволюція від пасивного реєстратора до активного гаранта безпеки стала наслідком цілої низки історичних процесів.
Проте ця трансформація не є кінцевою точкою, а лише початком нової дискусії. І вона ставить перед суспільством нові фундаментальні виклики, зокрема пошуку балансу між захистом державності та обмеженням політичних свобод. Відповідь на питання, де пролягає межа між моделлю "захищеної демократії" та ризиком авторитаризму визначить вектор розвитку політичної системи України на наступні десятиліття.
Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України
