Нарешті в українського кіно зʼявився новий сучасний рейтинг – топ 10 найкращих дебютів періоду 2014-2024. Напередодні дня українського кіно 27 експертів – члени Спілки Кінокритиків України і куратори Київського Тижня Критики – обрали десятку найкращих дебютних робіт режисерів часів російсько-української війни.
За це десятиліття сформувалося нове покоління режисерів і режисерок, які розвивали кіно в критичний час для індустрії, експериментували з формою та досягали успіхів на міжнародних кінофестивалях. І вписали Україну в історію кіно ХХІ століття.
Список має очевидні, але від цього не менш заслужені гіти сучасної української класики: від "Племені" Мирослава Слабошпицького й до "20 днів в Маріуполі" Мстислава Чернова. Крім інформаційної функції, рейтинг також відкриває можливість доступу до некомерційних показів по всьому світу.
Кінокритикиня УП. Культура Соня Вселюбська розповідає, які фільми потрапили до рейтингу та аналізує десятку разом з кінопродюсером і співавтором ідеї Денисом Івановим.
У 2021 році за ініціативою Довженко-центру українські кінокритики, теоретики та історики кіно склали топ-100 найкращих українських фільмів. Переосмислюючи вітчизняний кіноканон, цей рейтинг складається з українських фільмів за всю історію існування кінематографа. Це є чи не єдиний сучасний кінорейтинг складений професіоналами, на який і сьогодні орієнтується світова спільнота.
З початком повномасштабної війни й напливу ігрових стрічок які вийшли прямо на її початок, і тієї кількості документального кіно, яке представляє Українську кіноіндустрію у світі, зʼявилась потреба нового, більш актуального рейтингу, який проаналізує нове українське кіно після 2014 року.
Денис Іванов, продюсер, розповідає, що ідея народилася з бесід з кураторами Київського Тижня Критики. Спочатку планували зробити антологію найкращих українських фільмів війни. Але таки зосередились на тому, щоб виокремити нове покоління українських режисерів: "Врешті це перетікло в ідею показати повнометражні дебюти. Адже саме з 2014 року було внутрішнє відчуття, що відлік цього сучасного українського кіно і ідентичності в українському кіно краще вести саме з початку війни."
Іванов, чия дистрибуторська компанія "Артхаус Трафік" існує з 2003 року, каже, що добре пам'ятає, якими були кінодебюти в нульові. Він спостерігав, як зі змінами, які принесла Україні Революція гідності, кардинально змінилося і українське кіно після 2014 року. "Фактично, це два різних кінематографи. Нам здалося, що дуже важливо зафіксувати ці віхи в українському кіно за перші 10 років війни. Крім того, що українське кіно чинило опір і боролося за свою ідентичність, ми ще бачимо, що зараз українське документальне кіно в прокаті складає неабияку конкуренцію голлівудському".
Український глядач, каже Іванов, теж змінився. Проте це ставалось повільно, можливо, не так швидко, як розвивався сам кінематограф: "На жаль, для багатьох українців цікавість до українського кіно прокинулась у 22-му році під час повномасштабного вторгнення, коли теми ідентичності й української культури стали важливими. До цього основна маса людей, які не цікавились кінематографом, просто жили в потоці, де потроху українські фільми набирали суспільної й культурної значущості – пропустили цей момент."
Тож, рейтинг важливих кінодебютів склали, щоб сформувати глибше розуміння розвитку молодого українського кіно. До оцінювання запросили 27 кінокритиків та істориків кіно. Намагаючись уникати конфлікту інтересів, виробники фільмів участі в оцінюванні не брали.
Кілька тижнів тому голосувальники отримали список ігрових та документальних дебютів, що вийшли 2014 по 2024 роки – понад 120 фільмів. Експертам пропонували зробити свій топ 10 найкращих дебютів. Фінальне оцінювання відбувалося шляхом обчислення результатів методом Борда.
У випадках, коли режисер дебютував із документальним повнометражним фільмом, а згодом робив повнометражний ігровий фільм, в рейтингове оцінювання потрапляли обидві роботи.
Так, до початкового списку потрапив дебютний документальний фільм Валентина Васяновича "Присмерк", хоча до 2014 року режисер вже дебютував з ігровою стрічкою. Врешті, фільм цього визнаного режисера до ТОП-10 не потрапив.
Денис Іванов пояснює логіку обрання фільмів до довгого списку "схожою логікою кінофестивалів, які вважають повнометражним дебютом дебют в будь-якому жанрі. Якби режисер зробив ігровий фільм, а потім дебютував з повнометражним анімаційним фільмом, цей фільм би теж потрапив в рейтинг".
Та менше з тим, всі фільми в рейтингу є дебютами, першими повнометражними фільмами в карʼєрах режисерів. І ось яким вийшла наша десятка "сучасної кінокласики":
1. Плем'я, 2014, ігровий. Режисер Мирослав Слабошпицький
2. 20 днів у Маріуполі, 2023, документальний. Режисер Мстислав Чернов
3. Памфір, 2022, ігровий. Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук
4. Мої думки тихі, 2019, ігровий. Режисер Антоніо Лукіч
5. Ля Палісіада, 2023, ігровий. Режисер Філіп Сотніченко
6. Земля блакитна, ніби апельсин, 2020, документальний. Режисерка Ірина Цілик
7. Додому, 2019, ігровий. Режисер Наріман Алієв
8. Стоп-Земля, 2021, ігровий. Режисерка Катерина Горностай
9. Припутні, 2017, ігровий. Режисер Аркадій Непиталюк
10. Фрагменти льоду, 2024, документальний. Режисерка Марія Стоянова
Складно уявити інший фільм на першому місці, аніж повнометражний дебют Мирослава Слабошпицького – часто з "Племені" починається неофіційний відлік нової ери українського кіно. Сам сюжет цього бездіалогового фільму про інтернат для глухонімих дітей на символічному рівні описував початок пошуку нової кіномови. З цим фільмом Слабошпицький виграв Каннський "Тиждень критики" у травні 2014 року. На той час Росія вже анексувала Крим, на сході України російські проксі почали захоплювати міста, розгорталась антитерористична операція.
"Плем'я" фактично пробило скляну стелю для українських фільмів, змінило світове сприйняття українських фільмів уцілому. Створило вікно можливостей для інших кінематографістів на міжнародних кінофестивалях.
Ось як про це говорить Денис Іванов: "Я не брав участь у формуванні рейтингово списку, я не є кінокритиком, але мені здається це логічно. Чи можна було б уявити інший фільм на першому місці? Я думаю так. Як мінімум з цієї десятки багато фільмів могли б опинитися там, наприклад "20 днів в Маріуполі", який мав дійсно великий успіх і в Україні".
Фільми в рейтингу насамперед асоціюються з потужними фестивальними премʼєрами чи кінопрокатним успіхом після. Чимало з цих успіхів принесли режисерові українську популярність та визнання на міжнародному рівні – прихованих діамантів чи невизнаних авторів цей рейтинг не містить.
Варто звернути увагу на ще один нюанс: майже всі стрічки вийшли чи принаймні завершили зйомки до повномасштабного вторгнення. Тож цей рейтинг не слід сприймати як оцінку нинішнього стану кіноіндустрії.
Наприклад, документальних фліьмів в рейтингу всього три, в той час, як саме цей жанр займає пріоритетну позицію українського кіно в роки повномасштабного вторгнення. Та документальні стрічки в рейтингу добре промовляютьпро успіх документалістики.
Дебют Ірини Цілик "Земля блакитна ніби апельсин" про родину, що живе поблизу лінії розмежування в Красногорівці на Донбасі, здобула свою премʼєру на кінофестивалі Sundance 2020 року. Й отримала нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики.
За три роки на цей же фестиваль Мстислав Чернов привезе "20 Днів в Маріуполі", отримає там приз глядацьких симпатій і звідти почне свій шлях до "Оскару". І невдовзі повернеться на цей кінофестиваль з новим хітом "2000 метрів до Андріївки". Кінофестиваль Sundance залишається найважливішою платформою документального кіно у світі, яку сьогодні складно уявити без присутності української документалістики.
І хоча список складається з гордої вітрини міжнародних досягнень, і містить мало неочевидних позицій, колеги не забули про стрічку "Припутні" Аркадія Непиталюка. Ця комедійна стрічка про побут українського села, була знята Аркадієм у 50 років, протрималась в прокаті лише три тижні, але це не завадило їй вписатись в історію. 2017-го її високо оцінили критики, а сам фільм отримав найбільшу кількість номінацій премії "Золота дзиґа" 2018 року.
Після Слабошпицького на кінофестивалі в Каннах у 2019 році прем'єрилася стрічка Нарімана Алієва "Додому". Роуд–тріп батька з сином з моргу до Криму, потрапив в конкурс "Особливого погляду". І хоча фільм не отримав нагород, Алієва закордоном запамʼятали, а українські рецензенти хвалили стрічку й підкреслювали, що українська кіноіндустрія стає більш культурно різноманітною.
Однією з найгучніших появ українського кіно в Каннах став "Памфір" у 2022-му. І хоча фільм потрапив у паралельний конкурс "Двотижневик режисерів", ця премʼєра є одним з найбільш гучних прикладів міжнародного успіху. Крім численних фестивалів та кураторських показів світом, "Памфір" це одна з дуже небагатьох українських ігрових стрічок, яка отримала британський кінопрокат. The Guardian включив фільм у список найкращих фільмів 2023 року.
Нещодавно американський стрімінг Criterion Collection включив фільм до вересневого релізу, і наразі це єдиний український фільм у колекції однієї з найпрестижніших дистрибуційних компаній, які роблять особливий акцент на художній якості кіно і яке має шанси стати майбутньою класикою. А ще, українських текстів про "Памфір" настільки багато, що дозволило зробити чи не єдиний український трейлер який містить цитати національних критиків і журналістів.
Прямо після "Памфіра", четверту позицію займає гіт Антоніо Лукіча "Мої думки тихі". Фільм про пригоди звукорежисера і його мами, провів певну реабілітацію української комедії, довівши, що вона не обовʼязково має бути крінжова. Попри численні покази на фестивалях, найбільших досягнень стрічка здобула вдома – перемоги на Одеському фестивалі та на премії Кіноколо. Але найважливіше – фільм залишається одним з найпопулярніших на сучасних українських стримінгах. Невдовзі після "Думок...", Лукіч представив комедію "Люксембург, Люксембург", яка отримала світову премʼєру в конкурсі "Горизонти" у Венеції. Зараз Лукіч працює над своєю першою англомовною стрічкою під робочою назвою "Дівчина, що кричить". Лукіч – один з найяскравіших авторів у списку, за карʼєрним розвитком якого варто стежити.
Відродження специфічного жанру в українському кіно в цьому списку також частково відповідає Катерина Горностай. Її шкільна драма "Стоп земля" реабілітувала від забуття жанр ігрового українського кіно про підлітків. Зокрема, саме ця режисерка найбільше асоціюється з Берлінським кінофестивалем: у 2021му фільм виграла Кришталевого ведмедя в секції "Generation 14plus", а вже за три роки Горностай потрапила в основний конкурс фестивалю з повнометражним документальним дебютом "Стрічка Часу", який подорожує світом прямо зараз.
Цікава позиція двох найновіших стрічок у рейтингу – це "Ля Палісіада" Філіпа Сотніченка, яка займає пʼяте місце та документальний фільм "Фрагменти льоду" Марії Стояновой, який займає 10. Обидва фільми також мають фестивальне визнання – пострадянський нуар "Ля Палісіада" мав світову премʼєру на кінофестивалі в Роттердамі, а "Фрагменти Льоду" на швейцарському Visions du Réel. Обидва фільми зазирають у минуле, працюють з архівами та рефлексують на тему ідентичності. І знаменують одну з ведучих тем українського кіно не про війну. Обидва отримали схвальні відгуки критиків. Сотніченко виграв Кіноколо, а за рік Стоянова виграла "Відкриття року" й "Найкращий документальний фільм".
Готовий рейтинг найкращих українських дебютів 2014–2024 також має всі шанси на активне життя після публікації. Іванов розповідає про доступ до некомерційних публічних показів кіноклубного типу, який можна отримати в Україні через сервіс kinoklub.org.ua: "Це кіноклуби які не мають бути розташовані в кінотеатрах, не мають передавати квитки на свої покази, продавати їжу, напої, книжки – це мають бути саме кіноклуби які підкреслюють свій некомерційний характер і культурну направленість".
Організатори рейтингу сподіваюсться, що він буде розповсюджуватися через дипломатичні представництва, мережу Українського інституту та закордонних інституцій культурної дипломатії. Він буде оформлений як цифровий документ, де збере всю необхідну інформацію для того, щоб будь–який осередок за кордоном міг звернутися до правовласників на своїй території і організувати показ.
"Ми прагнемо, щоб цей рейтинг був дороговказом, демонстрував, які зірки в нас є, яким є покоління українських режисерів, яке представило свої перші професійні повнометражні роботи під час російсько–української війни", – додає Іванов.
