Олег Магалецький – активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, який після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну задумав і створив Форум Вільних Націй Постросії. Цей Форум починався як великий політичний стартап – для представників поневолених московією народів. Зараз Форум виріс до поважного міжнародного проєкту, в якому беруть участь інтелектуальні та політичні лідері майбутніх держав на теренах постросії, а також провідні західні та світові інтелектуали й політики. Зокрема, завдяки Форуму необхідність демонтажу та деколонізації т.зв. рф з маргінальної ідеї перетворюється на глобальний політичний мейнстрім.
Хто такі “русскіє”? Чи можливе в принципі існування “Московської республіки” після розпаду т.зв. рф? Яким має бути політичний простір постросії? Чи можлива Українська Конфедерація після розпаду московії?
Про це і не тільки КиївВлада спілкується з засновником Форуму Вільних Націй Постросії Олегом Магалецьким.
КВ: Почнемо від початку. Чому ідея народилася саме в форматі форуму поневолених московією народів, а не в якомусь іншому?
Олег Магалецький: На момент повномасштабного вторгнення в Україну того, що називається ”російська федерація” (яка не є ані російською, ані федерацією в її класичному визначенні, бо завжди була імперією), мені стало зрозуміло, що доки московія є метрополією, яка буквально викачує зі своїх колоній усі ресурси для своїх божевільних воєн – ми не зможемо нормально жити. Будь-яке припинення вогню чи перемир’я – це час, який москва використовує для свого відновлення та накопичення сил для наступної війни проти України.
Тут можна навести цитату з фільму “Горець”: “Має залишитися тільки один”. Або вони переможуть та знищать нас, бо існування України, як національної успішної держави для них смертельне, або ми переможемо та проведемо деколонізацію т.зв. рф.
На початку 2022 року, базуючись на розумінні їхньої колоніальної природи, небезпечної для всіх сусідів та держав вільного світу, а також досвіді України та інших колишніх поневолених республік, зокрема, держав Балтії, я дійшов висновку, що треба працювати саме з поневоленими націями. Ми, з нашим досвідом понад 300-річного перебування під колоніальним гнітом москви та боротьби проти цього гніту, дуже добре розуміємо народи Саха, Бурятії, Башкортостану, Татарстану, які досі не здобули свою незалежність. Хоча в 1991 році вони могли отримати незалежність так само, як ми, або країни Балтії чи Центральної Азії.
КВ: Маю нагадати нашим читачам, що республіки, які досі перебувають в складі т.зв. рф, понад 30 років тому рухалися в напрямку набуття незалежності. Але перший президент т.зв. рф Борис Єльцин, коли вийшов з чергового запою, зрозумів, що так вся його “російська федерація” розвалиться – і включив жорсткі репресивні механізми.
Олег Магалецький: Йому вдалося це зробити, зокрема, через те, що коли більшовики-комуністи різали та кромсали кордони совєтських республік, то, наприклад, Казахстану, Таджикистану чи Узбекистану надали статус квазі “республік”(ССР). А Саха чи Бурятії – ні, чим сильно пригнобили розвиток національної самосвідомості та можливості національно-визвольних рухів.
Це стосується на тільки зауральських республік. Так до 1956 року в складі СССР існувала Карело-Фінська ССР, яку вже за часів Хрущова позбавили цього статусу та приєднали до РСФСР. Якби не це, то в 1991 році ми б стали свідками відродження незалежної Карелії.
То ж зараз, хочемо ми цього чи не хочемо, але мусимо, ми маємо допомогти московській імперії сконати якнайшвидше. Звісно, вона і так сконає, бо смерть імперій визначена історією. Але ми не маємо можливості чекати, бо росіяни (сукупне визначення мешканців т.зв. рф) щодня нищать наших громадян і руйнують наше майбутнє.
З цієї мотивації виникла думка про створення платформи для спілкування представників поневолених народів зі світом. На той момент таких платформ саме для поневолених націй т.зв рф ще не існувало. Хоча, як і будь-яка ідея, Форум Вільних Націй має прототип – Тиждень поневолених народів, який з часів справжнього республіканця, 34 президента США Дуайта Ейзенхауера, кожного липня проводиться в Вашингтоні (Captive Nations Week вперше було організовано в США в 1953 році, в 1959 році Конгрес США прийняв відповідну резолюцію авторства президента Українського конгресового комітету Лева Добрянського, силу закону цій резолюції надав президент Дуайт Ейзенхауер, – КВ).
Одна з важливих складових Форумі Вільних Націй Постросії – стати містком між цими народами та Тижнем поневолених народів в Вашингтоні. За 46 президента США (Джозефа Байдена, – КВ) Гельсінська комісія Конгресу США рекомендувала поневоленим народам т.зв. рф досягнути деокупації.
КВ: Перший форум відбувся в Варшаві. Як це було? Бо перший крок – завжди найскладніший.
Олег Магалецький: Це було випробування ідеї. В травні 2022 року в Варшаві ми робили перший форум в не цілком публічному форматі. Робили в Польщі тому що для поляків концепція деколонізації від московії є зрозумілою та органічною. І в Польщі ми швидше знайшли партнерів.
Ми зрозуміли, що формат Форуму має потенціал, і другий захід в Празі в липні 2022 року зробили вже максимально публічним – запросили медіа та спікерів. І це був перший саме публічний форум, який чітко продемонстрував правдивість тези, які інтернет приписує Степану Бандері: “Ніщо не зупинить ідею, час якої настав”.
КВ: Насправді цю фразу першим сказав Віктор Гюго, а Степан Бандера повторив.
Олег Магалецький: І тепер ці слова асоціюються з Бандерою, якого так боїться та ненавидить русня (сміється). Шкода, що рух з деколонізації в т.зв. росії не почався в 60-70-ті роки XX століття. Бо, якби так сталося, деколонізація рф вже б відбулася – і сьогоднішний Санкт-Петербург, наприклад, жив би не гірше за столиці інших колишніх імперій – Лісабон, Мадрид, Лондон чи Стамбул.
Олег Магалецький: Так, саме Оттоманська імперія є найближчим зразком і прикладом для т.зв. російської федерації: переважно сухопутна імперія, стрижнем якої була на момент її створення неіснуюча нація, яка зібрала під себе багато інших націй, не тільки тюркських.
Немає нічого нового під Сонцем. І те, що ми робимо, це, як казав ще один “класик”, “було вже” (Леонід Кучма, другий Президент України, – КВ). І це єдиний конструктивний шлях демонтажу імперії та деколонізації поневолених народів
Бо москва сотні років просуває в світі легенду, що вона може еволюціонувати й перетворитися на щось цивілізоване, через чергові “європеїзацію”, нову “відлигу”, “розрядку”, чергову “перебудову” чи щось таке. Так було за часів Петра Першого (третього Романова, – КВ) та Катерини Другої (першої Гольштейн-Готторпської, – КВ), так було за часів становлення СРСР (коли США робили індустріалізацію совєтської імперії та рятували її в часи Другої Світової через ленд ліз, – КВ), так було на початку 1990-2000-х (“ніжки Буша”, передача т.зв. рф стратегічної української зброї та дуже нафтогазові стосунки європейських лідерів з путіним, – КВ). Ми закликаємо наших друзів по обидва боки Атлантики не робити цю помилку вчетверте.
москва – це точно не третій Рим (концепція “третього Риму” вкрадена московитами у Болгарського царства, – КВ). І москва точно не є другим Карфагеном.
Але – moscovia delenda est (“Carthago delenda est”, заклик Катона Старшого, – КВ). Звісно, не йдеться про, наприклад, ядерне бомбардування москви.
КВ: Ядерне чи не ядерне, але, на мою думку, повне руйнування Москви, як міста, має смисл після повної евакуації звідти всіх архівів, мистецьких і культурних колекцій, наукових і технічних цінностей. І, ймовірно, тих небагатьох мешканців цього сучасного Содому, які або заслуговують на порятунок, або можуть бути корисними для України та цивілізованого світу.
Олег Магалецький: Я взагалі не маю на увазі фізичне знищення міста Москва (посміхається).
Наша мета – зробити процес зникнення останньої умовно європейської імперії відбувся у максимально ненасильницький і конструктивний засіб, наскільки це буде можливо. Бо деколонізація московії – це не мета, а інструмент. Мета – довгостроковий сталий мир і нова безпекова архітектура.
Важливо, щоб хоча б частин цих нових державних утворень стали адекватними та створили буфер від можливостей нового імперського реваншизму. Як сьогодні фронтиром між цивілізованим Заходом і московитським миром є Україна та держави Балтії. Ми, Україна, де-юре ще не є учасниками євроатлантичної спільноти, але де-факто – ми є щитом і мечем цього світу.
Цим шляхом мають рухатися і новостворені держави на території постросії. Через реалізацію адекватної політики, частиною якої точно буде декагебізація, деімперіалізація та дерусифікація, цілком можна прогнозувати, що, наприклад, незалежна Карелія, незалежна Смоленська Республіка, незалежна Інгрія, незалежна Черкесія, незалежна Кубань та інші зможуть стати частиною євроатлантичної спільноти.
КВ: Не маю жодних заперечень. Водночас, у московитської імперії, на відміну від існуючих азійських імперій, є важлива особливість. В Ірані є титульна нація – перси. В КНР є титульна нація – хань. А хто такі “русскіє”?
Олег Магалецький: Це дуже складне запитання. Воно ще більше ускладнюється, якщо його артикулювати англійською мовою. Бо в українській і російській мовах є розрізнення між “россіяніном” і “русскім”. А в англійській це все “russian”.
Зрозуміло, це питання існування чи не існування етнічного ядра Залісся, яке свого часу (тисячу років тому, коли Русь колонізувала землі на північний схід від Києва та Чернігова, – КВ) було фронтиром фінно-угорських, тюркських і вельми частково слов’янських народів, які не сформувалися в окремий nation (народ чи націю, – КВ). І це є базою їхньої імперської шизофренії.
Тут, повторюся, робочим прикладом може бути Туреччина, спадкоємиця Османської імперії. Або дорожньою мапою може бути приклад Австрії, бо ця держава – винахід XX століття. Ми ж пам’ятаємо, як відразу після завершення Першої Світової Війни більшість населення Австрії бажала долучення до Німеччини, бо відчували себе німцями. Але, переважно вже після Другої Світової, виникла політична нація – австрійці, відмінна від німецької нації.
То ж, чи виникне (досить таки узагальнюючи) “русская національна держава” у вигляді Залісся чи Московської федерації, чи чогось іншого в межах умовного “Золотого кільця” – невідомо. Це може трапитися за умови появи якогось місцевого “Ататюрка”, який зрозуміє, що не “розмір має значення”, але компактність держави надає їй певні переваги в розвитку.
КВ: Маю вставити п’ять шагів для читачів. Термін “русскіє” було остаточно сформульовано та вживлено в політичний вокабуляр і суспільне сприйняття Сталіним на початку 1930-х років. А термін “россіянє” фактично створив та вживив в їхню свідомість Єльцин на початку 1990-х років. Обидва терміни – суто політичні, щоб якось зшити оцей московитський голем.
Олег Магалецький: Звідси і їхня шизофренія. Це ж не просто держава-терорист. Це держава, яка звела некрофілію в офіційний культ. Їхнє тотальне життя минулим знищило навіть їхній природній інстинкт самозбереження – ми це бачимо кожен день на прикладі їхніх загарбників, які, наче зомбі, лізуть по мінних полях і тисячами гинуть за бозна скільки кілометрів від власного дому та невідомо заради чого.
Є і такий момент: бажаючи усіх зробити “русскімі”, вони практикують безмежну ксенофобію. З одного боку, вони мріють про “союз нєрушимий рєспублік свободних” (рядки з совєтського гімну, – КВ), а з іншого – їх дико вкурвлює, коли їм привозить піцу ти підмітає двір людина з якоїсь центральноазійської республіки. Як це взагалі може співіснувати в одній макітрі – геть незрозуміло.
Якби не ця їхня ксенофобія, то хтозна – може їм і вдалося таки б частково відновити СРСР, і зараз т.зв. рф була б значно небезпечнішою.
КВ: Вкотре процитую Гете: “Я частка сили, що завжди хоче зла, і чомусь завжди робить благо”.
Олег Магалецький: Так, вони жеруть самі себе. І вони не здатні на внутрішні зміни, доки вони є отаким суцільним імперським кодлом. І цей виклик неможливо вирішити ззовні якимось дипломатичним чи культурним, чи торгівельним менеджментом.
Навіть якщо на місці т.зв. рф виникнуть якісь не дуже адекватні держави, від них буде в рази менше ризику, ніж від “єдіной нєдєлімой россіюшкі”.
КВ: Ти впевнений, що декілька пришелепкуватих держав кращі за одну божевільну рф?
Олег Магалецький: Цілковито. Не хочу нікого ображати, але давай подивимось на Туркменістан – типова авторитарна держава. Але Туркменістан не створює зовнішні небезпеки. Так само має бути з цими майбутніми державами. Щоб ми тут, сидячи в центрі Києва, могли і думати “а як там у Тиві, Чувашії, Твєрі, Уралі etc”, а говорили про своє.
КВ: Згоден. Я б з більшим інтересом, якби не наша екзистенційна війна, говорив про рідну Слобожанщину, про цікавий мені Буджак або про археологічні та історичні пам’ятки Старого Поділу…
Олег Магалецький: … але ж ми вимушені думати про майбутні республіки постросії.
Дехто з “хороших русскіх” мені інколи закидає, що ми робимо те ж саме, що робить т.зв. рф, мовляв ми нібито придумуємо “днр”, “лнр”, “придністров’я”. Нічого подібного – ми говоримо та пропагуємо класичну деколонізацію імперії, а не створюємо гібридні чекістські псевдоутворення російського мілітаризму та імперіалізму типу вище перерахованих.
Ми діємо так, як діяли наші друзі та партнери, надаючи допомогу українцям, доки Україна перебувала під окупацією “Всеросійської імперії” (на початку Романових, потім Гольштейн-Готторпських, – КВ) та СССР. Ми хочемо та маємо стати лідером в задачі деімперіалізації та деколонізації т.зв. рф.
Бо в світі відсутнє таке лідерство, наші партнери від Токіо до Оттави потребують щонайменше відповідної експертизи. Україна природно може надати цю експертизу та модерувати підтримку-”нормалізацію” у створенні постросійських держав. Це має стати частиною нашої геополітичної доктрини та позиціонування, щоб хоча б деякі з постросійських держав дійсно набували цивілізованих рис і долучалися цивілізованих практик.
КВ: Нашим політикам взагалі варто читати роботи Юліана Бачинського та Дмитра Донцова, щоб набувати власного глобального політичного бачення ролі України, позбавлятися навіяної меншовартості та пам’ятати, що в часи Середньовіччя у нас була імперія, а не якась “Київська Русь”.
Олег Магалецький: І щоб наші політики та громадяни розуміли, що наша середньовічна імперія була не імперією колонізаторського типу часів великих географічних відкриттів чи XIX століття. Наша руська імперія – це було поширення слова, культури, торгівлі, освіти. Це і був справжній “Руський мір”. А не те, що вкрав Петро Перший, у якого була Московія чи Тартарія, як на усіх мапах того періоду.
КВ: Тут ще раз маю пояснити нашим читачам, хто ще не знає, що формулювання “Петро Перший вкрав назву Русь” – красиве, але історично не точне. Бо йому цю назву втулив ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович, як і всю архітектуру Всеросійської імперії
Олег Магалецький: Тобто, “я тебе породив – я тебе і вб’ю”? (сміється).
Так, роль наших пращурів у створенні цього монстра колосальна. Британці інколи кажуть, що як шотландці створили Британську імперію, так українці створили Російську імперію.
КВ: За тією суттєвою відмінністю, що Віндзори не забувають про своє шотландське походження та вшановують його, а лідери московитської держави від часів Катерини Другої намагаються нас повністю знищити.
Олег Магалецький: Бо росія – не Британія (сміється). Та нам зовсім не потрібно, щоб керівники московії сюди їздили, як до себе додому.
У нас дійсно є певний історично-моральний борг перед світом за існування цього монстра. Але ми сплачуємо цей борг з XVIII століття, сплачуємо Голодоморами, репресіями. Зараз ми настільки його сплачуємо, що куди ж ще більше.
Але у нас немає вибору. Інакше нас усіх тут вб’ють, а кого не вб’ють – депортують до Сибіру. Ми маємо боротися. І нас не має зупиняти те, що навіть в деяких країнах колишнього соцтабору нас не розуміють.
КВ: То в цих країнах не пережили Голодомори та ГУЛАГ.
Олег Магалецький: А ми пережили. Тому ми будемо йти до кінця. Але й “россіянє” через їхню шизофренію будуть йти до кінця. У них був шанс на початку цього року вийти з війни, зачекати, доки ми тут всередині почнемо чубитися – і вдарити знову
Але через власне божевілля вони на це не згодилися. Оце пушкінське “хочу бить владичіцей морскою” в них рулить.
КВ: “Казка про золоту рибку” Пушкіна – це копіпаст німецької казки про розмовляючу камбалу. Та й т.зв. “русскій язик”, який нібито створив помор Ломоносов – він його “створив” знов таки в Києво-Могилянській академії, де насправді лише вивчав “Граматику слов’янську”, написану за 100 років до цього викладачем Києво-Могилянки Мелетієм Смотрицьким, видану в 1619 році в Вільно, в Річі Посполитій. Тут маю повернутися до запитання: то хто ж такі “русскіє” і що залишається від “россіі”, коли починається її демонтаж?
Олег Магалецький: Наведу аналогію політичної нації бельгійців. Або політичної нації швейцарців. Або політичної нації австрійців. Або, що ближче до нас за часом – Тайвань.
Ще 50 років тому політичної нації “тайванець” не існувало, бо це цілковито китайський (хань) культурний і мовний космос. А сьогодні така політична нація – існує. Хоча початково вона виникала на базі ідей “Великого Китаю”, включно з Тивою, яка сьогодні окупована т.зв. рф. Але ж сьогодні мешканці Тайваню ідентифікують себе не як ханці, а саме як тайванці. Схожа тенденція спостерігається в Гонконзі, до речі.
Ну й ще нагадаю. 50 років тому не було ніяких кіпріотів, бо це турки та греки. А зараз кіпріоти – є, і вони є політичною нацією.
Тому, коли я говорю про майбутню гіпотетичну Московську республіку чи Заліську федерацію, то маю на увазі саме політичну націю. Орієнтовно – в межах “Золотого кільця”.
Так, наприклад, бувають і випадки, коли макроетноси мають декілька держав. Про Німеччину та Австрію, про Грецію та Кіпр вже згадали. Давай подивимось на Латинську Америку – є політична нація аргентинців, є політична нація колумбійців, є політична нація бразильців, є політична нація перуанців. Хоча все це колишні іспанські та португальські колонії.
Ну й не можу не згадати про Канаду, яка зростає з французького та англійського коріння в політичну націю – канадці.
Загалом, я бачу три ймовірних сценарія для умовного “московського ядра”, без претензій на вичерпну науковість.
Перший: в дусі Туреччині, яка утворилася після розпаду Османської імперії. Коли все, що знаходиться на умовно європейській території, до кордонів Татарстану, Башкортостану, Астрахані, можливо, включно з Кубанню – це буде умовна Московія.
Другий, на мою думку оптимальний: як Австрія після Першої Світової війни. В межах “Золотого кільця”. А всі інші – Інгрія, Кубань, Смоленськ, Псков, Самара, Дон тощо – набудуть незалежності. Фінляндія буде допомагати Карелії та Інгрії, Україна – Кубані та Дону, балтійці – Пскову та Новгороду. А Москва, можливо, навіть не буде столицею, бо столиця буде, наприклад, у Володимирі чи Суздалі.
Третій сценарій, кращий за перший, але гірший за другий: Москва – місто-держава, як Сингапур чи Гонконг, чи як міста-держави в старій Німеччині.
У будь-якому випадку, нам важливо унеможливити ризики, які може створювати колишня метрополія. Щоб у колишньої метрополії не існувало можливості на реванш.
КВ: Неможливість відновлення метрополії починається з її повної демілітаризації. Чи ні?
Олег Магалецький: Повна денуклеаризація (ядерне роззброєння, – КВ) колишньої метрополії – це стовідсотково. А щодо демілітаризації – тут, скоріш, треба передбачити мілітарний баланс. Бо, дивлячись із сьогодення, населення в майбутній Московії буде більше, ніж в оточуючих її республіках. Треба таким чином вибудувати безпекову архітектуру, щоб будь-яка спроба реваншу була для колишньої метрополії надзвичайно дороговартісною, а може й смертельною.
КВ: Питання, яким нарешті переймаються все більше аналітиків і спостерігачів: з якого регіону може початися остаточний розпад імперії?
Олег Магалецький: Ми не Нострадамуси, щоб давати настільки точні прогнози. Та й взагалі, це не настільки важливо – звідки. Головне в іншому: щоб цей процес стався успішно, він має бути синхронізований.
Сьогодні поневолені нації, з моєї точки зору, не настільки готові до набуття незалежності, як би мені того бажалося. Бо, коли б були дійсно готові, то коли відбувся “марш Пригожина” на москву (23-24 червня 2023 року, – КВ), проєкт “російська федерація” можна було закрити назавжди. Якби тоді в Тиві, в Уфі, в Казані, в Кенігсберзі, у Якутську, на Уралі етс знайшлися хоча б по 50 людей, які б захоплювали місцеві поліцейські відділки, органи влади тощо – все б посипалося. Не посипалося, бо не були готові.
Проте наразі ми спостерігаємо протести на Алтаї, який ще вчора взагалі не розглядався як потенційно протестний регіон. І цей протест зростає від бажання більшої незалежності від центру.
Втім, думаю, великі історії вирішуються в великих містах. Як це було в серпні 1991 року в Москві, хай сьогодні ми й не можемо на неї розраховувати.
Я бачу потенціал в Петербурзі – себто в Інгрії. Бачу його на Уралі – в Єкатеринбурзі. Бачу в Саха та Башкортостані.
КВ: Останнє запитання. Коли в мене питають, що для мене Перемога, я кажу: одна з ознак нашої Перемоги – це український і японський прапори над островом Карафуто, який наразі носить назву Сахалін. Чи вбачаєш ти можливість утворення українських республік на теренах колишньої так званої російської федерації?
Олег Магалецький: Я противник іредентизму навіть стосовно етнічно українських земель, які зараз перебувають за межами сучасної України, типу Білгорода, Стародуба, Кубані. Всі ці землі БУЛИ етнічно українськими, безумовно, і сучасні кордони України не є справедливими. Але ці кордони майже ніколи не бувають справедливими. І це водночас “скринька Пандори”: дехто в Польщі досі вважає Львів польським містом, а в Угорщині вважають Мукачево та Берегове угорськими. Так само і з нашого боку є окремі закиди до Польщі чи Угорщини.
На мою думку, ми маємо керуватися тими кордонами, які є. Якщо виникає історичне вікно, яким можна скористатися, як, наприклад, розпад т.зв. рф, то тут постає питання: а чи нам варто ці землі приєднувати? Бо це тягне за собою низку складних завдань, вирішення яких навряд чи буде нам потрібне.
Україна має створювати та підтримувати культурну, економічну та політичну співпрацю з тими державами та територіями, як будуть утворюватися поруч з нами, або на віддаленні від нас. Те ж стосується роботи з колишніми українськими етнічними територіями – з Малиновим, Жовтим, Сірим і Зеленим Клинами.
Так, 100 років тому кордон України з Японією та Маньчжурією міг стати реальністю. Те ж саме можу сказати про тодішні можливості спільних кордони з Сакартвело, Ічкерією, Черкесією, Казахстаном. Але сьогодні ті регіоні занадто зросійщені, щоб ми могли всерйоз вважати Клини “своїми”. Водночас, зважаючи на спільне коріння, ми маємо великі можливості для більш глибокого культурного, економічного та, було б непогано, політичного співробітництва.
Як на мене, це має бути більше схоже на роботу з глибоким іспанським бекграундом в Аргентині чи з англійським бекграундом в Бостоні. Для цього треба мати та вести правильну та систематичну державну політику, цей напрямок має бути системним елементом нашої державності. Бо це дуже добре – робити культурну експансію “Українського Світу” на кшталт Британської Співдружності.
Але це все ж таки здебільшого не політична історія, а культурна та торговельно-економічна.
КВ: Загалом, я маю не увазі не приєднання цих земель до України, а Українську Конфедерацію.
Олег Магалецький: Наразі такої перспективи не бачу. Хоча…
Думка про спільний кордон України з Японією, з Казахстаном, з Сакартвело, з Черкесією, з Ічкерією – ця думка гріє (посміхається).
Про демонтаж т.зв. “російської федерації” читайте також:
Голова Проводу ОУН (б) Олег Медуниця: “Україна має стати стати світовим хабом для національно-визвольних рухів народів, поневолених росією”
Віктор Рог: “Руйнація росії буде неспинною, це буде ефект доміно”
Ладо Гамсахурдія: “Грузію кремлю ніхто не подарує, крові ми не боїмося”
Фото: надане Олегом Магалецьким
