Цього тижня Англія гралася у цей ваш Кубок Ліги. Так, саме той турнір, де великі клуби випускають дітей, ветеранів та людей, яких востаннє бачили на передсезонному турне в Сінгапурі.
У вівторок ввечері "Ліверпуль" викотив заявку на матч проти "Саутгемптона". Серед фанатів Флоріана Вірца трапився невеличкий землетрус: їхнього золотого хлопчика не було в списку.
Звісно, важко звикнути, що твій кумир коштує 135 мільйонів євро й тепер офіційно найдорожчий німець усіх часів, випередивши Гаверца — і навіть не зобов’язаний марати руки об цю брудну мішанину під назвою Кубок Ліги.
Німецькі фанати, звісно, з лупою слідкують за кожним його кроком. Але спокійно. Це Англія. Тут серйозні футболісти в Лігу чемпіонів граються, а не в кубки ліги. Тому Вірц сидів собі вдома, разом з ван Дайком і Салахом, і, мабуть, пив чай.
Александер Ісак, наприклад. За нього виклали ще більше, ніж за Вірца — а він досі не забив жодного гола. Першою жертвою він обрав нещасних саутгемптонців, які тепер виживають у Чемпіоншипі.
Другий м’яч поклав інший новачок — Екітіке. Забив і одразу ж пішов під три чорти, бо нащо ти, ідіот, знімав ту кляту футболку, коли в тебе вже була жовта?!
А Вірц сидів осторонь, дивився, як б’ється дрібна риба. Це радше добра новина, ніж погана. Якщо тебе тримають подалі від кубків ліги, значить, ти у великій грі. Ти — перший вибір тренера, навіть якщо поки що тебе немає на афіші.
Перший-то він перший, але де прорив? У шести матчах Вірц виходив і грав свої 80 з гаком хвилин, як чемний школяр: 84, 82, 80, 89, 87, 74 — цифри точні, але без жодного вайбу.
Минулого тижня Вірц взагалі сидів на лаві, поки старі бійці розбирали "Евертон" у дербі. З’явився на півгодини — і зник, ніби й не було.
В Німеччині він був богом: 122 результативні дії за 197 матчів, весь Леверкузен тремтів від кожного його дотику до м’яча. В Англії — один жалюгідний асист у Суперкубку.
Команда теж виглядає так, ніби їй хтось підсипав валеріану в воду: п’ять матчів поспіль "Ліверпуль" на зубах витягує після 83-ї хвилини. І тільки раз Вірц був на полі під час цих фінальних коридорів болю.
Слот намагається грати роль психолога: "все нормально, хлопець близький до голу, близький до асисту, тиск треба знімати, не гвалтуйте його статистикою". Це звучить лагідно, майже по-батьківськи.
Але ми ж знаємо, як тут усе працює. Коли платиш 135 мільйонів, тебе не питають про адаптацію.
Критики роздирають його тіло, як піраньї. Стів Нікол вліпив ярлик "пасажир". Макатір — "не тягне рівень Прем’єр-ліги". Майка Річардс із Sky Sports майже кричить у камеру: "За ці гроші ти повинен видавати результат одразу, з коліс, чорт забирай!".
Преса теж лупить без жалю. The Independent пише, що в чемпіонській команді Вірц виглядає, як рояль посеред кухні: блискучий, дорогий, і всі спотикаються, але ніхто не виносить.
Вірц грає під нападниками, крутиться, підбирає ритм. На вигляд усе непогано — от тільки статистика мовчить.
Два його найкращі моменти закінчились тим, що м’яч пішов до Фрімпонга й Собослаї. Вони й добили атаки, а Вірцу залишилось тільки дивитися, як чужі постріли стають заголовками.
Але коли тебе купили за 135 мільйонів, тебе не міряють "моментами". Ти — під мікроскопом, ти об’єкт полювання. Всі погляди вгризаються в тебе, навіть коли ти просто йдеш випити води під час кулінг-брейку.
Суперники теж це знають. Вони накривають Вірца, як зграя скажених собак. Двоє, троє, іноді четверо. В Бундеслізі такого не було — там футбол м’якший, цивілізованіший. Там ще вірять у те, що фоли існують.
Англійський футбол не дає пауз. Тут немає місця для вдиху, немає часу на думку. Гра б’є по тілу, по легенях, по м’язах, точить реакцію. Ти втомлюєшся ще до того, як починаєш.
Кілька тижнів відпочинку після Ліги націй, передсезонка з "Ліверпулем" — усе це смішно. Організм ніколи не готовий до англійських стандартів, бо англійські стандарти — це реальний спорт, а не фізкультура.
Коли Вірца нещодавно зняли з поля через дискомфорт, Слот спробував пожартувати: "Це не травма, а вітальна листівка від Прем’єр-ліги". Насправді це були просто судоми.
Німець учиться жити в чужому тілі. Це не лише комбінації й паси, це боротьба за кисень. Бо навіть якщо ти другий найдорожчий трансфер в історії Прем’єр-ліги, після того проклятого Ісака, тут ніхто не стелить тобі червоний килим.
На "Енфілді" статусів не роздають. Тут поруч бігають не статисти й не фантоми — тут Гравенберх, який мислить, як генерал в штабі; Собослаї, що працює мотором, мов після дози мельдонію; МакАлістер, чемпіон світу, який знає, як закривати матчі в пеклі. Вірц у цій компанії не принц, а лише голос у хорі.
А ще є побут. Звичайні речі, що здавалися очевидними, тепер викликають відчуття чужини. "Усе стає іншим", — Слот, переживши колись свій від’їзд із Нідерландів, знає цей холод.
Але він же й адвокат Вірца. Він проштовхнув трансфер, він бачить у ньому ключ. Це важливіше за будь-яку "Баварію", яка теж хотіла загребти хлопця під себе.
Уся ця історія перегукується з Гаверцем — ще одним виходцем із Леверкузена, що колись влетів у "Челсі", мов хлопчик у дорослу бійку. Теж спершу тонув, теж згодом виринув. Слот впевнений, що й тут сценарій подібний.
"Називати його лише митцем несправедливо, — каже тренер. — Це митець, який ще й уміє дряпатися, кусатися, ламати суперника".
Вірца якось спитали про слова Клоппа: мовляв, "люди дадуть тобі час". А він відрізав, без посмішки: "Не надто хочеться постійно чути про час".
У суботу виїзд до "Крістал Пелес". Фанати можуть видихнути: цього разу їх золотий хлопчик точно буде в заявці. Вірц іде вглиб цієї британської м’ясорубки. І або він її приборкає, або вона його пережує й виплюне.
Фото — Getty Images / Global Images Ukrainе
