Характер війни постійно змінюється. Чималу роль у цьому відіграє розвиток технологій.

З листопада 2024-го до травня 2025-го бійці бригади "Хартія" провели успішну наступальну операцію, відтіснивши ворога від Липців, стратегічно важливого селища на північ від Харкова, й відсунули лінію фронту на цій ділянці. Водночас доступ до прифронтових територій за останній рік значно ускладнився. Насамперед – через рої дронів та їхні новітні модифікації, як-от на оптоволокні.

Минулого літа "Українська правда" їздила на Липецький напрямок, де росіяни напередодні відкрили новий фронт, зокрема в селище Слобожанське. До лінії бойового зіткнення звідти тоді було 4 кілометри, але ми відносно вільно переміщувалися там серед білого дня. Тепер небезпечно пересуватися не лише по Слобожанському, а й навіть по Борщовій, яка удвічі далі від ЛБЗ. 

Тож для військових дістатися до позицій – це окремий квест. А вийти з них – ще складніше. Часом піхотинці вимушені тижнями або навіть місяцями залишатися на "нулі" – ротацій не здійснюють, аби не наражати їх на ще більшу небезпеку. 

Комунікаційник "Хартії" та постійний автор УП Дмитро Кузубов поспілкувався з піхотою бригади: з тими, хто за лічені години вийдуть на бойові, а також з тими, хто повернувся після трьох місяців на "нулі". Він розпитав, що їм доводиться долати, аби потрапити на позиції та вийти з них, про що вони думають у лисячій норі та що відчувають після довгоочікуваного повернення з передової.

Друга година ночі. Харківщина, Липецький напрямок. Піхотинці в повній амуніції збираються на заздалегідь обумовленій точці біля бронемашини "Онцилла". 

У групі четверо бійців: двоє, які йдуть у свій перший вихід, і двоє більш досвідчених. Всі стають біля головного сержанта роти Володимира на псевдо "Сингл". Той уважно дивиться в екран телефона. 

"Записуй контрольні точки", – каже Сингл одному з досвідчених, Шатаю, який вже "і 300-го латав, і 200-го тягнув". 

Тим часом водій питає Сингла, чи повідомив він групі точку вигрузки: звідти й до місця призначення піхотинці йтимуть пішки. Той ствердно киває і звертається до новачків:

"Дистанцію тримаємо, що пацани кажуть – то і робить: кажуть лягати – значить, лягайте, кажуть бігти – біжіть".

"Плюс", – відповідає один із новачків на псевдо "Тихий".

"Заряджайте магазини, – продовжує давати настанови Сингл. – Турнікети є? У всіх аптечка з правого боку? В разі чого Шатай вже знає, на досвіді".

Раптом тишу порушує гул, що стає дедалі ближче. Водій радить нам зійти з дороги. За кілька секунд повз проноситься бронемашина "Онцилла". Кілька хвилин по тому хлопці завантажаться в таку ж саму.

Сингл показує Шатаю карту, питає, чи пам'ятає той орієнтири, та продовжує інструктаж. Військовий уважно слухає.

"Перша контрольна точка – 100 метрів. Як вигрузитеся – перевірка зв'язку, – каже головний сержант роти і трохи згодом командує: – Все, грузимося!".

Один за одним хлопці заскакують у відкриті двері бронемашини.

"Не прощаємося", – каже Сингл.

"До зустрічі!" – відповідають бійці.

Машина їде бездоріжжям, її підкидає на вибоїнах. Двигун гучно гудить, бійці сконцентровані, їдуть мовчки, за всю дорогу перекидаються лише кількома фразами. 

"Хлопці, виходимо по команді! – попереджує водій і за хвилину кричить: – На вихід!".

Військові вистрибують з машини й розчиняються в пітьмі.

21:00, п'ять годин до виходу на позиції. Поблизу КСП (командно-спостережний пункт), мозкового центру операцій, зустрічаємося з Шатаєм – одним із тих, хто сьогодні вестиме групу на позиції. 

"У дитинстві мама з бабусею говорили: "Не шатайся там". Потім казали "Шатай, шатай" – і полетіло", – пояснює він свій позивний.

Шатай народився в селищі Хорошеве на Харківщині. Тривалий час працював будівельником у Харкові. 24 квітня 2025-го в рідному селищі його зупинили представники ТЦК, доставили в райцентр, Мерефу. Там він пройшов ВЛК, на якій його визнали придатним. Звідти повезли в Харків.

"Приїхали представники "Хартії" – добре, що так, – каже він. – І вже 25 квітня я був на базі бригади". 

Рекрут пройшов 60 днів БЗВП і два тижні КМБ – суто хартійського вишколу. Сьогодні він – помічник гранатометника, на секторі на той момент – приблизно місяць. За плечима вже має два бойові виходи. Перший відбувся приблизно за півтора тижня після приїзду в зону бойових дій. Тоді все пройшло вдало.

"Ми вийшли о другій ночі, йшли на велику дистанцію, щоб доставити побратимам на позиції їжу та воду, бо не встигали оператори "Вампірів", – розповідає він. – Я йшов зі старшим – тим, хто знав маршрут – і запам'ятовував дорогу, де які укриття. Доставили провізію й уже о восьмій ранку повернулися".

Раніше Шатай проходив строкову службу в розвідувальному батальйоні, тоді він жив у польових умовах і робив марш-кидки. Й хоча відтоді минуло 20 років, ази навичок, зокрема витривалості, майбутній воїн опанував ще за тих часів. А життя і дорослішання в селі загартувало його та навчило орієнтуватися на місцевості. 

Тож під час другого виходу Шатай, який вже знав маршрут, повів групу: їх було четверо, мали змінювати побратимів на позиціях. Проте другого разу все пішло шкереберть: військові потрапили в засідку й не виконали задачу. 

"Певно, відпрацював міномет: коли ми проходили, догорав будинок, і одразу ж нас почали розбирати, – згадує Шатай. – Один отримав поранення. Медицина, якій нас тут навчали, допомогла, бо я надавав першу медичну: з турнікетом, з тампонажем, кровотечу зупинив – все машинально. Врятували людині руку, не стік кров'ю, не помер. Увели в укриття. 

Ще один – "200". Ми повернулися за ним протягом двох днів. Коли забирали тіло, вийшли о восьмій ранку, (рухалися) короткими перебіжками, крючок дали. Постійно були арт-обстріли, вилітали FPV-дрони. О восьмій вечора доставили його".

Сьогодні група Шатая також має йти на ротацію. Про вихід дізналися два дні тому. Й почали готувати амуніцію, купувати та збирати все необхідне.

"Я буду вести і ще одна людина, яка вже ходила цим маршрутом, – пояснює боєць. – Я ходив трохи далі. Він проведе одним маршрутом, а потім вже я візьму. Буду сьогодні йти крайнім, а він – ведучим. Двоє людей ще не ходило. Малі групи – це зараз найкращий варіант: менше втрат, більше скритності. Маршрутів у нас два, потрібен запасний варіант. Годин шість будемо йти. Чим швидше – тим краще". 

Компас, каже Шатай, може стати в нагоді вже на позиціях, а дорогою ліпше довіряти власним очам, враховувати наявність укриттів, "зеленки", щоби бути максимально непомітними. Також потрібно постійно "слухати небо", що всіяне дронами.

"У небі наших дронів не буває. Почув дзижчання – краще зупинитися, не розраховувати, що він наш, – радить Шатай. – Ворожий дрон може "спалити" той, що веде нас. І якщо він зрозуміє, що це група – туди вилітає FPV або ж мінометний розрахунок відпрацьовує, аби навести кіпіш. У "зеленочку" сховався, нехай він над тобою повисить. Пропустив і потрохи продовжуєш рух. 

Нас, українців, менше, їх (росіян – УП) – більше. Тут треба хитрити, юлити, думати швидше, ніж вони. Й сподіватися на Бога – нехай допомагає". 

У разі, якщо група Шатая успішно дістанеться до пункту призначення, вона має тримати оборону. А також облаштувати неподалік хибні мишені, щоб дезорієнтувати ворога: додаткові спостережні пункти, на яких насправді порожньо. Визначеного строку, на який військові заходитимуть на позиції, немає. Попри це, настрій у Шатая бойовий.

"Не потрібно йти схвильованим. Але трошки десь щось відчувається, бо безстрашшя – теж погано. Розслаблятися не треба, бо це відповідальність, це люди, це зміна. Тут ми як одна команда, як сім'я", – стверджує він. 

"Мотивація – це дім, твій рідний Харків, область, щоб більше не допустити їх (росіян – УП) на гарматний постріл. Зараз треба лише виконувати цю роботу, не дати їм сюди пройти, наскільки це можливо. А далі – час покаже", – впевнений Шатай.

22:00, чотири години до виходу. Військові завершують збори. 

Двоє новачків складають речі в розкриті рюкзаки на дивані під пильним наглядом головного сержанта роти Сингла. Звідти виглядають пляшки з водою, палки ковбаси, блістери з таблетками, вологі серветки та інші предмети першої необхідності. 

Головний сержант інструктує хлопців та по-батьківськи перекладає речі в наплічнику одного з новачків, який старший за нього щонайменше на 10 років, зокрема пакує воду до води.

"Рюкзаки вони збирають хаотично, – нарікає Сингл. – І коли військовий надягає снарягу, йде "развесовка" і протягом п'яти – семи кілометрів йому цей рюкзак тисне на одне плече. Тож найважливіше – правильна "развесовка": почати – з найважчого, а далі – найлегше. Тяжко перші кілометри, потім вже йдеш на характері". 

Тихий – гранатометник, який вночі вирушатиме у свій перший бойовий вихід – зосереджено слухає сержанта. 

"Потрапив у сектор нещодавно, – розповідає нам боєць. – Потім було злагодження, навчання на локаціях. Тут друзі швидко з'являються".

"Друзі на гражданці, тут – побратими, – поправляє його Сингл. – І то друзів вже не залишилося навіть на гражданці. Сувора правда сучасного світу".

Сингл координує Тихого та інших бійців від отримання бойового завдання до заходу на позиції. Паралельно настанови дають інструктори: з медичної підготовки, тактики тощо.

"За пару годин збираємося, одягаємося – екіп, рюкзак – і грузимося в машину, їдемо до точки висадки й далі спішуємося і доходимо до позицій, – пояснює Тихий. – Ми зібрали рюкзаки, там є все необхідне на перший час. У нас є доставка дронами, й далі нам будуть надавати все, що треба". 

Хоча сьогоднішній вихід і стане для нього бойовим хрещенням, Тихий, як і Шатай, повністю готовий. Принаймні запевняє нас у цьому.

"Впевнений в собі, знаю, що потрібно робити. Я завжди спокійний, тому в мене і позивний – Тихий, – усміхається він. – Тихий і спокійний. Головне – без паніки".

Залишаємо бійців, щоб вони могли трохи відпочити перед виходом.

"Група складається з чотирьох людей, трьох ви побачили, – резюмує Сингл. – Рєзя, найдосвідченіший воїн, спить. Хай спить". 

23:00, три години до виходу. Поки бійці відпочивають перед завданням, повертаємося з Синглом на КСП. 

Володимир на війні з березня 2022 року. В "Хартії" – з 2023-го. До кінця 2024-го був старшим стрільцем, на "нулі" насамперед займався евакуацією: витягав поранених і загиблих. 

"Моя група розташовувалася в радіусі 300–400 метрів від нульових позицій, – розповідає він. – По нас летіло все: від 120-х (120 мм міномет – УП) до скидів з дронів. І допомогу ми надавали швидко".

З червня по грудень 2024-го Сингл також виконував роль провідника – людини, яка знає умовну посадку від А до Я та здатна провести на позиції. Проте, каже він, торік "ходилося набагато легше": не було такої щільності ворожих бортів, FPV-дронів, зокрема на оптоволокні, яка зараз на цьому напрямку. 

"Для провідника найголовніше – пам'ять і холодна голова, – пояснює він. – Потрібно завжди пам'ятати орієнтири від однієї до іншої точки, які сам обереш. Навіть коли йдеш вночі, пам'ятаєш їх".

У лютому 2025-го Володимир став зв'язківцем взводу. Далі зо два місяці тимчасово виконував обов'язки головного сержанта роти, віднедавна він головний сержант без жодних приміток. Нещодавно також став одним із героїв кампанії "Зростай у "Хартії"", які прикладами особистого зростання мотивують вступати до лав корпусу. 

"В Харкові і в Полтаві я на білбордах, у Полтаві альтанку захищаю", – усміхається Сингл.

Задача головного сержанта роти – підготовка і контроль особового складу. Все починається з підбору двійок: вони з командиром роти обирають бійців приблизно одного віку, зросту і ваги. Й далі вирішують, яку роботу ті виконуватимуть.

Потім ці двійки складають у четвірки. Проводять для них навчання зі злагодженості. Й урешті доводять військовим інформацію щодо бойового виходу: хто кого змінює, якою дорогою і в якому порядку йтимуть, де будуть контрольні точки маршруту тощо. 

"В жодному разі четверо нових не заступатимуть, ми їх завжди перемішуємо між собою: один – досвідчений, другий – новенький, один – досвідчений, другий – новенький, – пояснює Сингл. – Провідник веде нових людей і показує дорогу трійці, яка за ним іде – вони запам'ятовують маршрут. Так у нас з'являється ще три людини, які знають стежки, якими їм у подальшому потрібно буде ходити".

Під час підготовки Володимир намагається передати бійцям власний досвід: як потрібно йти, що робити при "прильоті", як розуміти напрямок польоту дронів і снарядів. 

"Щоб ти розумів, летить до тебе мавік чи не до тебе, як летить міна, як летить СПГ (протитанковий гранатомет – УП), – наводить приклади він. – Якщо досвідчена людина чує вихід 120-ки (120-міліметровий міномет – УП) і що прилітає не в наш бік, на цьому заощаджує час: не падає в укриття, а просто йде далі".

Ситуація на фронті динамічна. Тому бійці мають бути готовими до постійних змін і форс-мажорів. Наприклад, до того, що виходили з позицій однією стежкою, а заходити доведеться вже іншою, бо першу міг взяти під контроль ворог. Або що "прильот" міг знищити умовне дерево, що слугувало орієнтиром. 

"Тому в нас все в онлайн-режимі: люди знають, як їм іти за допомогою гаджетів, – пояснює Сингл. – Є завжди людський фактор: іноді ти перестаєш розуміти, де ти є. Ми кажемо хлопцям: коли ви розумієте, що загубилися, не соромтеся, виходьте на рацію – ми завжди підженемо борт, знайдемо і проведемо до потрібної точки". 

Часом ротації затягуються. Головна перешкода – ворожі дрони, що активно працюють та контролюють більшість стежок, якими переміщуються військові. З позицій, пояснює Сингл, бійців не знімають протягом тривалого часу задля їхньої ж безпеки: "Щоб менше переміщатися по відкритій місцевості, менше наражати себе на небезпеку, мінімізувати летальні випадки". 

Попередня група, яка вийшла з "нуля", перебувала там 84 дні. 

"Я їм усім відпустки надав, сказав, що якщо на море не поїдуть – догану ввалю, – жартує Сингл. – Відсидів (на "нулі") 2–3 місяці – маєш майже 500 тисяч гривень на карті, є час на відпочинок, щонайменше місяць відновлюєшся й продовжуєш курс навчань".

Натомість деякі з бійців, яких змінюватиме група Шатая, залишалися на той момент на позиціях вже під 90 днів. Після того, як до них дістануться побратими, вони мають нарешті повернутися в розташування батальйону. 

Проте все йде не за планом: дорогою до позицій зміна потрапляє під обстріл. По них гатять із мінометів, працює артилерія й полюють дрони.

Минуло три тижні. Кривий Ріг. Мобла, один із бійців групи, яку мала замінити група Шатая, відпочиває вдома після виходу з позицій. Там він провів 99 днів.

"Після такого великого виходу дали відпустку. Мене тут ніхто не чіпає. Я маю законних 15 днів. Я їх спокійно можу провести вдома або будь-де", – каже військовий, який отримав позивний на честь гри Mobile Legends, в яку полюбляє грати.

Мобла родом із Донецька. З окупованого міста поїхав у 2017 році, раніше не мав можливості. З того часу проживає у Кривому Розі. Працював в автосервісі – займався рестайлінгом машин. Торік вирішив мобілізуватися. 

"Можливо, я наважився піти служити, бо майже втратив дім, не міг додому повернутися, – каже він. – (Мотивація була) нашу землю захищати. І дружину. Щоб ми були не рабами, а вільними людьми. Більшість родичів відмовилася від мене, бо я пішов служити за Україну, а вони – на боці Росії".

Після навчання військовий потрапив до 54-ої бригади ЗСУ, але йому "не зайшло". Тож пішов у СЗЧ (самовільне залишення частини). А потім дізнався про можливість без наслідків продовжити службу в Нацгвардії. Й "із задоволенням пішов у НГУ". Майже пів року він у "Хартії", стрілець-кулеметник. Бойовий вихід на 99 днів став для нього найтривалішим. 

"Взимку, восени, навесні часто бувають тумани: тиждень – два, місяць максимум – і ми змінюємося, – пояснює Мобла. – А влітку дуже складно мінятися через погоду. Цього літа загалом ані дощів, ані негоди майже не було. Зрозуміло, що війна: якщо не виходить мінятися, то не виходить. Виходить – міняємося".

Через велику кількість дронів та КАБів, якими росіяни атакують українські позиції, військовим доводиться копати лисячі нори й перебувати на позиціях по двоє. Тож якщо, наприклад, поцілить КАБ, пояснює Мобла, під удар потрапить не десяток, а лише мала група. До фізичних і побутових незручностей такої "оселі" Мобла адаптувався.

"Нора – твій другий дім. Але довго там не відсидиш – можна й трохи з глузду з'їхати. У фізичному плані краще якось ходити, розминати ноги, бо якщо довго там – все атрофується. Намагалися раз на 5–6 днів рухатися: інші позиції треба було обкопати, комусь там допомогти, десь побратим потрапив під обстріл – треба бігти його рятувати", – розповідає військовий. 

"У побутовому плані ти розумієш, що звідси нікуди не дінешся, в магазин не сходиш – для мене це було нормально. Звичайно, бувають моменти, що не вийдеш і не сходиш у туалет, коли заманеться. Тобто доводиться робити це якось по-іншому", – додає він.

Навіть за таких екстремальних умов бійці мають можливість вийти в інтернет та зателефонувати рідним і повідомити найголовніше: "живий, здоровий, все добре". А також замовити собі "доставку".

"Виходимо на своїх хлопців, вони їдуть скупляються і дроном доставляють нам все, – пояснює Мобла. – Може дрон бути зайнятий, росіянам на голови динаміти кидати, може й зламатися. Намагалися замовляти те, що не швидко псується: ковбасу, плавлений сир, паштет, хліб, цигарки і каву. Нам хлопці і консерви, і каші скидають, волонтери теж по їжі допомагають".

На початку серпня Мобла та його побратими чекали на ротацію. Групі Шатая залишався кілометр до їхніх позицій. Аж раптом бійці потрапили під ворожий вогонь. 

Прямо під ліву ногу Шатая влучив скид з ворожого "Мавіка". Військовий побачив яскравий спалах та зрозумів, що поранений. Майже п'ять годин він повз до позицій, був дезорієнтований, але батальйонний "Мавік" допомагав йому рухатися у вірному напрямку. На позиції боєць майже пів дня очікував на евакуацію. Після цього його евакуював НРК – наземний роботизований комплекс.

Зараз Шатай та інші військові з його групи відновлюються після поранень. Це була вже друга невдала спроба замінити Моблу з побратимами.

"Ми чекали, поки їх виведуть: не варіант, якщо 300-ті залишаються, заводити ще групу на заміну", – каже військовий.

"Морально дуже втомлюєшся. Фізично розумієш, що буде, а от морально до деяких моментів, може, й не готовий. Бувають по позиціях і скиди, і "зажигалки" (запалювальні снаряди – УП), й усе це по голові бахає, й усе це накопичується. Нас двічі намагалися міняти, і перша група потрапила під обстріл, і друга – і якось падаєш трохи духом, мовляв, ми тут надовго. Думками підтримував себе, що рідні на мене вдома чекають, люблять, хвилюються", – ділиться він.

Бійцям довелося чекати на третю спробу ротації ще зо 10 днів. На щастя, цього разу група змогла дістатися до них. Й увечері 12 серпня Моблі та його побратимам нарешті вдалося вийти з позицій. Переміщалися двійками, щоби пройти вкрай небезпечну ділянку, де було неможливо сховатися. Й урешті швидко і без втрат повернулися в розташування свого батальйону. 

"Ми почали рух після 18:00. І, мабуть, за весь шлях двічі по 5 хвилин зупинилися перекурити, – розповідає Мобла. – Того вечора за весь період, може, дронів п'ять ми почули – і все. Я не знаю, можливо, фартануло, але ми дуже легко вийшли. Найнебезпечніші ділянки пройшли, щоб техніку не підставляти. І потім машина нас забрала і довезла. Й близько 23:00 вже були на базі".

Перше, що військовий відчув, коли повернувся – полегшення. Насамперед привів себе в порядок і зателефонував близьким.

"Під час того, як ми виходили, хтось намагався піднімати настрій, що скоро вдома будемо, хтось лаявся, – згадує він. – Коли приїхали на базу, я розумів, що зможу відпочити від усіх цих вибухів. Обдзвонив рідних. Моя дівчина, коли почула мене і дізналася, що все добре, розплакалася". 

16 серпня, невдовзі після повернення додому, Мобла зробив коханій пропозицію. Вона сказала "так". Зараз пара стоїть у черзі на реєстрацію шлюбу. Проте військовий вже називає дівчину дружиною.

Тиждень відпустки Мобли позаду, попереду – ще один. Цей час він намагається використати максимально продуктивно, щоб побути з рідними й перемкнутися.

"У відпустці добре почуваюся, смачно їм, завжди можу поспати, – усміхається воїн. – Не треба думати про те, що дрон пролетить або що треба на чергування заступати на рацію. Відпочиваю з рідними й намагаюся відпустити цю війну". 

Навіть після 99 днів у лисячій норі Мобла не пошкодував, що долучився до війська. І мотивація його не зменшилася.

"У нас багато хлопців ризикують життям і йдуть захищати дружин, дітей. В армії я знайшов чимало друзів. І поради мені добрі давали. Мотивація анітрохи не змінилася, бо росіяни не зупиняються. Тож, якщо ми зупинимося, хто далі нас захищатиме?" – каже військовий.

Дмитро Кузубов, фотографії – Роман Пашковський для "Хартії"