Журналісти, дипломати, представники міжнародних організацій, небайдужі українці, які хотіли особисто попрощатись із людиною, що загинула за правду.

історія Вікторії Рощиної — не просто одна з десятків тисяч у російсько-українській війні. В ній переплелись бажання попри все, допомогти людям на тимчасово окупованих територіях, справжній біль за них і спроби добувати інформацію у найнебезпечніших умовах, щоб розповісти її світові.

«Вона немов той метелик, який своїми ніжними крильцями хотів загасити страшне полум’я», — так про упертість колеги, віру в можливості журналістики, розповіла «Вечірньому Києву» Христина Коціра. Христина була редакторкою «Громадського», коли там працювала Вікторія.

«ЇЇ відмовляла вся редакція, але вона поставила собі мету і ніхто не міг її зупинити», — поділилась екс-редакторка.

Біля труни з тілом Вікторії сиділи безутішні тато та сестра, неподалік від них стояв портрет журналістки. У очі кидалось те, наскільки красивими і схожими є члени цієї родини.

Їм випало пережити справжню трагедію. А сьогодні, під час прощання, вони почули від колег, які в різний час працювали з Вікторією Рощиною, якою винятковою вона була.

Рощина була авторкою серії репортажів для «Радіо Свобода». Вона також співпрацювала з «Українською правдою», hromadske, «Українським радіо», «UA: Перший» і «Цензор.нет».

«Служіння», — так сказала про діяльність і життя Вікторії Рощиної шеф-редакторка видання «УП» Севгіль Мусаєва. Вона згадала про те, як переймалась Вікторія переживаннями людей на тимчасово окупованих територіях.

Коли стало відомо про загибель двох підлітків у Бердянську (це були Тігран Оганнісян і Микита Ханганов, яких слідчий комітет рф звинуватив у нібито підготовці диверсії), то Вікторія дзвонила з Києва у поліцію Бердянська і вимагала, щоб тіла дітей віддали батькам для поховання.

Як відомо, цього не сталось і досі. А нещодавно 16-річних українців — Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова, які були вбиті російськими окупантами за підтримку України, Володимир Зеленський нагородив орденом Свободи.

Президент України першого серпня підписав указ про нагородження і самої журналістки Рощиної посмертно орденом Свободи.

За розслідування загибелі Рощиної взялись у проєкті Forbidden Stories.

У їх матеріалі йдеться про те, що до розслідування долучились 45 журналістів із 13 міжнародних медіа, які провели понад 50 інтерв’ю.

Тіло журналістки Вікторії Рощиної росіяни повернули без деяких внутрішніх органів — засвідчили в Forbidden Stories

Як зазначив міжнародний експерт-патологоанатом, до якого звернулися за консультацією, це може свідчити про те, що смерть настала внаслідок удушення.

Усі ці моторошні подробиці показують наскільки небезпечною для себе вважали Вікторію Рощину росіяни, а також наскільки стійкою і мужньою людиною вона була.

Після відспівування, священик зауважив, що не витримало катувань тіло Вікторії, а її душа — смілива і сильна, безсмертна.

Сьогодні під час прощання колеги виявляли своє ставлення до загиблої від катувань колеги навіть тим, які квіти їй принесли.

Наприклад Ангеліна Карякіна прийшла з великим оберемком калини.

Від «УП» принесли вінок з троянд і гвоздик. Але найбільше було букетів із соняшників.

Коли відбувалась громадська панахида на Майдані, труну з тілом Вікторії зустрічали під пісню Kozak System «Українське сонце зійшло». Особливо символічними були слова:

Провести розслідування, дізнатись про кожен епізод перебування Вікторії в полоні, назвати винних у її катуваннях та загибелі — про це говорила більшість під час прощання з журналісткою.

Оксана Романюк, директорка ІМІ, у інтерв’ю «Вечірньому Києву» розповіла про те, що Вікторію не мали права ані затримувати, ані тримати в полоні і пропонувати на обмін. Це було порушенням міжнародних конвенцій, адже українка — цивільна особа.

Тож все, що сталось потім — воєнний злочин. ІМІ, українські громадські організації, міжнародні журналістські організації — всі стоять на тому, що історію Рощиної треба розслідувати і назвати винних у її загибелі.

«Цього року в Україні встановили День пошанування полеглих у полоні. І наше завдання — зробити так, аби цей день не був просто датою в календарі. Щоб ми пам’ятали кожне ім’я. Щоб їхні історії звучали. Щоб світ знав правду», — зазначив Олександр Алфьоров, голова УІНП, який був добре знайомий з Вікторєю Рощиною. Історик згадує її, як виключно сміливу журналістку.

Колеги говорили про те, чому навчились від Вікторії. вона ніколи не кидала тему, яку розпочала і доводила матеріал до кінця, згадала Ангеліна Карякіна.

«Вона бралась за те, за що ніхто інший не брався», — саме для молодих журналістів, які були на прощанні, редактори акцентували на цій особливості Рощиної.

Наталка Гуменюк розповіла про те, що всі тексти Рощиної дуже професійні. Комусь вони можуть здатись дещо «нудними», але кожне слово у її розслідуваннях — має свою вагу і стоїть на своєму місці.

Редактори згадували, як боялись за її життя, як намагались «прикрити» Вікторію наскільки це було можливо, під час її небезпечних поїздок на окуповані території.

Але той ризик мав свою ціну — це були історичні матеріали. Наприклад, вона висвітлювала так званий «референдум», який у 2022-ому рф вирішила провести на тот, щоб легітимізувати окупацію.

Ризикуючи життям Вікторія засвідчувала воєнні злочини росіян.

Народний депутат України Ярослав Юрчишин на прощанні згадав вірш замордованого радянської владою у 28 років українця Василя Симоненка, його слова, написані у далекі 60-ті роки минулого століття — ніби про сьогодення і героїчну українку, яку вбила росія.

Можна жить, а можна існувати,Можна думать — можна повторять.Та не можуть душу зігріватиТі що не палають, не горять!Люди всі по-своєму уперті:Народившись, помирає кожна,А живуть століття після смертіТі, що роблять те, чого «не можна».

«Наразі державою вживаються заходи до встановлення осіб, причетних до катування та вбивства журналістки Рощиної».

«Нацполіція повідомила про підозру причетному до катувань загиблої у полоні журналістки Рощиної».

Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, Анна БІЛОУС,«Вечірній Київ»