20 вересня у Києві на вулиці Татарська 38, відкрили меморіальну дошку полеглому бійцю полку «Азов» Віталію Харчуку з позивним «Хірург».
Місце відкриття обрали недаремно, адже хлопець народився та зростав у будинку, де й встановили пам’ятний знак.
Віталій — киянин, навчався у столичній школі №1, згодом у Київському індустріальному фаховому коледжі за спеціальністю «Механік».
Хлопець ріс активним, полюбляв спорт, зокрема хортинг, цікавився військовою справою та був відповідальним серед однолітків. А коли Віталію надійшла повістка, він навіть зрадів та пішов на строкову службу, потрапив до Президентського полку.
Проте юнак хотів не просто служити, а опанувати військову справу. Так у вересні 2018 року він вступив до лав «Азову». Згодом завдяки своїй наполегливості «Хірург» отримав звання молодшого сержанта та став командиром 3-го відділення 1-го взводу 2-ї роти 2-го батальйону полку.
У 2019 році захисник разом з побратимами виконував бойові завдання на Світлодарській дузі, де отримав контузію. Крім цього, у нього почалися проблеми зі спиною та коліном.
У червні 2022 року у Віталя закінчувався контракт, який він не планував продовжувати, адже окрім лікування хотів створити сім’ю. На жаль, повномасштабне вторгнення зруйнувало всі плани та мрії.
«Хірург» опинився в епіцентрі наступальних дій ворога, тримавши оборону міста Маріуполь.
«86 страшних днів оборони, 83 з яких у повному оточенні. Але вони не здавалися, робили все як їх вчили. Оборонці Маріуполя виграли час для країни, стримували ворога та дали можливість нашим військам перегрупуватися. На жаль, дуже багато втрат серед військових та цивільних, ніхто навіть не знає точну кількість. За наказом вищого керівництва країни бійці вийшли у полон, але ворог зробив страшну річ — 53 азовці спалили живцем в Оленівці», — розповіла мати полеглого бійця Віта Харчук.
На жаль, Віталій загинув під час міських боїв у Маріуполі. Точної дати загибелі родина не знає, тому спирається на свідчення бійців, які вижили. Саме вони розповіли про його професійний підхід попри критичну ситуацію у місті.
«Як іронічно, але відкриваємо меморіальну дошку під звуки повітряної тривоги. У мене є багато свідчень побратимів, це був воїн з великої літери. Бувши сержантом та маючи у підпорядкуванні 20 людей, він взяв командування й суміжними підрозділами. У свої 22 роки він вивів людей з оточення: чекав ночі, кинув димову завісу та рятує хлопців.
На наступний день він вже їхав на іншу позицію, де спалив два танки. А далі, коли вже закінчувалась техніка, Віталій вступив у стрілковий бій, з якого вийшов переможцем. І так відбувалося щодня, але, на жаль, в один з таких виїздів їхня група не повернулася. Ми до кінця не знаємо, як він прийняв останній бій, але зі зброєю в руках, не зі страхом, а з силою і з любов’ю до України», — розповів представник Хорунжої служби 12-ї бригади «Азов».
Віталія Харчука поховали у Дніпрі як невідомого бійця, проте родина знайшла його тіло, впізнала за татуюваннями та перепоховала у рідному Києві.
«Війна не стосується тільки тих, у кого хтось загинув, чи продовжує захищати країну. Війна це спільне горе всіх українців, тому ми маємо підтримувати один одного. Хтось робить окопні свічки, хтось маскувальні сітки, хтось виходить на акції у підтримку полонених. Ми маємо триматися всі разом та не забувати наших хлопців та дівчат», — сказала Віта Харчук.
Меморіальну дошку на честь загиблої на фронті Тетяни «Мурки» Фесенко відкрили у Києві.
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»
