Уявімо ситуацію: ви випадково наступили на хвіст свого кота, забули дати йому улюблений смаколик або ж погладили іншу тварину в його присутності. І ось він – демонстративно розвертається та йде. Або ще гірше – пісяє вам у взуття.

Сьогодні поширена думка, що негативна поведінка котів – лише реакція на дискомфорт, небезпеку чи загрозу. Через це вони можуть відчувати стрес, який може бути причиною того, що муркотун буде мочитися поза лотком. Це – своєрідний сигнал, який господарям не варто ігнорувати.

Що це насправді – котячі примхи, глибока образа чи просто стрес? "Українська правда. Життя" вирішила глибше "зазирнути" у мозок котів та розібратися, чи дійсно вони можуть відчувати емоції, зокрема ображатися. У цьому нам допомогли:

За словами науковця Валентина Карповського, мозок і кота, і людини складається з таких основних відділів:

У котів, як і у людей, добре розвинена лімбічна система, що відповідає за пам'ять та поведінку.

Мозок кота, як і людський, має здатність змінювати свою структуру та функції, зважаючи на прожитий досвід. Це дозволяє котам адаптуватися до нових середовища та умов.

Водночас існують ключові відмінності, що пояснюють різницю в когнітивних здібностях людей і котів.

"Людський мозок значно більший і важить в середньому близько 1300-1400 грамів. Натомість вага мозку дорослого кота – близько 20-30 грамів.

Відповідно кількість нейронів у корі головного мозку людини набагато більша порівняно з котячим. Більша кількість нейронів уможливлює складнішу обробку інформації", – каже Валентин Карповський.

Окрім того, кора головного мозку людини має звивини та борозни, що значно збільшують її поверхню і, відповідно, кількість нейронів та їхніх зв'язків. Це є ключовим для складних когнітивних функцій.

Натомість у кота кора головного мозку кота теж має складчастість, але менш виражену. Це обмежує їхню здатність до складного аналізу.

"Людський мозок є вершиною еволюції, що дозволяє нам творити, мислити, планувати майбутнє та будувати складні соціальні зв’язки.

Так, ваш кіт ніколи не напише дисертацію, але його мозок побудований так, як це необхідно саме йому", – підсумовує вчений.

Тобто коти мають обмежену здатність до глибокого усвідомлення, не можуть аналізувати вчинки чи емоції. Коти переживають їх на інстинктивному рівні, не маючи можливостей контролю чи рефлексії. Тварина не може проаналізувати, чому відчуває смуток, або свідомо вирішити, як впоратися з тривогою.

Емоції – це складні психологічні стани, що виникають у відповідь на події або ситуації. У людей емоції дуже різноманітні. Їх поділяють на базові та складні.

Американський психолог Пол Екман виділив сім базових емоцій, які притаманні всім людям, незалежно від етнічної приналежності: радість, здивування, сум, гнів, страх, зневага й огида.

Окрім базових, люди здатні відчувати й складні емоції, які часто є комбінацією базових, і формуються внаслідок особистого досвіду, соціальних норм та моральних переконань. Зокрема це: провина, сором, ревнощі, зацікавленість, емпатія, ностальгія, заздрість, гордість та любов.

Щодо котів, то вчені вважають, що чотирилапі можуть відчувати певні емоційні стани, але вони відрізняються від людських. Коти можуть виявляти гнів, щастя, страх, здивування, огиду та смуток. Утім, це зазвичай більше пов'язано з безпосередніми фізіологічними потребами та інстинктами.

Науковці схиляються до думки, що коти не відчувають таких складних емоцій, як-от образа, провина чи сором у тому ж сенсі, як люди, бо чотирилапі не мають самосвідомості, здатності до абстрактного мислення та не розуміють соціальних норм чи очікувань.

"Їхні емоції – це швидше за все прості реакції на навколишній світ, що відображають загальний стан. Ці реакції, які ми часто сприймаємо як емоції, проявляються через мову тіла і спонукають котів діяти: втекти, сховатися, просити їжу чи ласку.

Тобто емоції – більше людський термін для спрощеного розуміння поведінки котів", – каже зоопсихологиня Соня Вонс.

Водночас вчені з Італії довели, що коти можуть розпізнавати людські емоції зокрема розрізняти щасливі та злі вирази обличчя у людей та своїх котячих "родичів". Утім, не можуть їх розуміти.

"Коти здатні розрізняти, але не розуміти людські емоції. Вони вчаться "читати" нашу мову тіла, міміку та інтонацію, але інтерпретують їх через призму власного досвіду, не більше.

Наприклад, сум чи злість господаря вони можуть сприймати як сигнал до можливого ігнорування або неприємностей. Радість – як передвісник чогось приємного, наприклад, гри чи частування.

Це не обов’язково так, бо все залежить від людини і контексту ситуації. Але їхнє розуміння ґрунтується на причинно-наслідкових зв'язках і простих поняттях, а не на глибокому усвідомленні наших переживань", – пояснює фахівчиня.

Під час спостережень науковці виявили, що коти по-різному реагують на вираз обличчя свого господаря. Коли ті усміхалися, чотирилапі частіше були ласкавими, муркотіли та терлися об людей.

Коти уникали своїх господарів, коли ті хмурилися, що свідчить про здатність відчувати та реагувати на емоційний стан своєї людини, спираючись на попередній досвід взаємодії з нею.

Щоб висловити свої емоції, пухнастики використовують цілий арсенал сигналів – мову тіла (очі, хвіст, вуха, поза тіла, шерсть), вокалізацію (муркотіння, нявкання, шипіння тощо) та запахи (наприклад, мічення території сечею чи калом).

Хвіст – один із найбільших виразних індикаторів котячих емоцій. До прикладу, вертикально піднятий хвіст свідчить про щастя, радість та те, що тварина рада вас бачити, а от низько опущений або підігнутий – означає страх чи невпевненість.

Як розповідає фахівчиня з поведінки котів Соня Вонс, ми самі приписуємо котам ті стани, які можемо відчувати. Це називають антропоморфізмом.

Якби ми самі відчули подібний дискомфорт, ми б образилися. Тому нам легко спроєктувати цю емоцію на кота. Проте котяча психіка функціонує інакше.

"Люди – істоти соціальні. Саме тісні соціальні зв'язки з іншими людьми та соціальний тиск формують значну частину наших емоцій. Ми відчуваємо образу чи ревнощі крізь призму соціуму: правил, власних очікувань, порівнянь, конкуренції тощо.

Коти не відчувають такого ж складного соціального тиску, не аналізують наміри та дії інших, як це робимо ми. І хоч коти теж є соціальним видом, їхня поведінка та емоційні реакції більше зосереджені на власних потребах та інстинктах", – пояснює зоопсихологиня.

Коти зовсім не злопам’ятні, каже Соня Вонс. Насправді їхня поведінка ґрунтується на інстинкті самозбереження. Коти швидко та надовго "запам’ятовують" негативний досвід. Їм достатньо один раз пережити неприємну подію. Ба більше, саме перший негативний досвід є найбільш впливовим.

"Наприклад, якщо ваш дядько голосно розмовляє та активно жестикулює, кіт може сприйняти його як потенційну загрозу. Він подумає, навіщо наближатися до людини, яка може нашкодити. Кіт не дурень, він розуміє, що це наражає його на небезпеку, і тому намагатиметься уникнути її в майбутньому.

Коти, на відміну від людей, не схильні давати "другий шанс". Якщо він з першого разу усвідомив, що хтось є потенційно небезпечним, то буде керуватися цим висновком. Кіт думає про власний добробут. Це не егоїзм, а природний механізм", – пояснює зоопсихологиня.

За словами професора Валентина Карповського, коти не володіють такими складними когнітивними здібностями, як-от планування, абстрактне мислення або розуміння суті справедливості чи помсти. Вони керуються переважно інстинктами, асоціаціями та реакцією на умови, у яких вони живуть.

Те, що ми сприймаємо як помсту, насправді є реакцією на стрес, дискомфорт, страх або спробою спілкування. Зокрема, кіт може:

"Коти реагують на світ так, як їх запрограмувала природа, а не так, як ми очікуємо", – зазначив Валентин Карповський.

Коли кіт уникає контакту з господарем або ховається, наприклад, за диван після "образи", то насправді це нормальна реакція чотирилапого на незрозумілу дію, дискомфорт, стрес або загрозу і прояв його інстинктів самозбереження.

"Ви не дали коту смаколик, і здається, ніби він образився. Насправді це чудовий приклад, як легко ми їх антропоморфізуємо.

Коли кіт не отримує очікуваного частування і просто йде "по своїх справах", це не образа. Це його прагматична реакція: "Ну, окей, не дають, то й не дають. Піду займуся чимось іншим".

Кіт не аналізує мотиву вашого вчинку, не страждає від несправедливості чи розчарування. Його мозок не здатен до таких складних когнітивних процесів. Він просто не зрозумів, чому ви це зробили чи не зробили", – каже Соня Вонс.

Коти дбають про себе та про свою стабільність. Будь-які зміни, що порушують їхній звичний світ, можуть викликати фрустрацію, тривожність або стрес. Ось найпоширеніші причини:

При розвитку стресової ситуації кіт відсторонюється. Це чіткий сигнал, що йому потрібен простір і час. Утім, якщо так триває дуже довго, то варто звернутися до спеціаліста.

У цьому випадку важливо не намагатися його зловити, примусово гладити чи витягнути зі схованки. Якщо кіт відійшов, це означає, що він шукає безпечні умови подалі від джерела стресу.

Коли чотирилапий буде готовий до взаємодії, він сам підійде.

Час, необхідний коту для відновлення, залежить від багатьох факторів: природи стресу, особливостей характеру, його попереднього досвіду, середовища та дитинства. Важливо не поспішати.

Утім, якщо кіт не вилазить зі своєї схованки, не їсть, не п'є, не ходить у лоток або у калі чи сечі є домішки крові, блює, то це привід звернутися до ветеринара. Стрес може бути симптомом або причиною проблем зі здоров’ям.

Віра Шурмакевич, "Українська правда. Життя"