Вчені з місії НАСА “Люсі” нарешті завершують процес уточнення даних, зібраних під час зустрічі космічного апарату 20 квітня з Дональдом Йохансоном, астероїдом у головному поясі астероїдів нашої Сонячної системи. І він має форму арахісу, як ми його вперше побачили.

На початку цього року камера дальньої розвідки “Люсі” зробила знімок Дональда Йоханссона, коли він швидко пролітав повз неї на відстані близько 600 миль (960 кілометрів), причому найменші видимі риси мали розмір близько 130 футів (40 метрів) у поперечнику – вражаючий крупний план, враховуючи загальний масштаб усього, що ми спостерігаємо в космосі.

На жаль, положення Сонця позаду Люсі зменшило контрастність дрібних деталей астероїда. Але, незважаючи на це, такий близький візит є безцінним, оскільки дозволяє вченим ретельно вивчити деталі його поверхні з поправкою на яскравість.

“Астероїд Дональд Йохансон має напрочуд складну геологію, – сказав Хел Левісон, головний дослідник Люсі, у попередньому прес-релізі про астероїд. Дональд Йохансон, ймовірно, отримав свою грудкувату форму в результаті космічного зіткнення двох менших об’єктів близько 150 мільйонів років тому. Це відносно поширена форма серед менших астероїдів Сонячної системи, тому те, що ми дізнаємося про Дональд Йохансон, може поглибити наше розуміння багатьох інших космічних об’єктів.

“Коли ми детально вивчимо складні структури, вони розкриють важливу інформацію про будівельні блоки і процеси зіткнень, які сформували планети в нашій Сонячній системі”, – додав Левісон у тому ж релізі.

Дональд Йоханссон не є головною метою місії Lucy, маршрут якої прокладений до восьми троянських астероїдів, що розділяють орбіту Юпітера навколо Сонця. Проте зустріч “Люсі” з Дональдом Йохансоном і проліт повз астероїд Дінкінеш у листопаді 2023 року є чудовою “генеральною репетицією” для “Люсі”, яка продовжує свою подорож до більш прохолодних зовнішніх регіонів Сонячної системи, як зазначила Ерін Мортон з НАСА у своїй заяві на початку цього тижня.

Наступна віха для Lucy має відбутися в серпні 2027 року, коли космічний апарат нарешті почне серйозно досліджувати троянські астероїди Юпітера – починаючи з Еврібатеса, вуглецевого астероїда, настільки великого, що він має власний супутник Кету.