У серпні виконавчий комітет Львівської міської ради погодив проведення перших досліджень на території львівської Цитаделі – ансамблю оборонних споруд, де за часів Другої світової війни діяв табір для військовополонених. Частково ця територія загосподарьована – одну з веж перетворили на готель, а колишні казарми – на банк та офісний центр. Днями цю будівлю виставили на продаж за пів мільярда гривень.
У міській раді пояснюють, що за часів Незалежності комплексних досліджень Цитаделі не проводили, натомість за погодженням Мінкульту територію встигли забудувати. Ба більше, на території колишнього «Шталагу 328», у якому загинули щонайменше 50 тисяч полонених, немає жодного памʼятного знаку.
Тепер же Цитадель планують комплексно дослідити, зокрема й на предмет ймовірних поховань. ZAXID.NET розповідає історію львівських фортифікацій та з’ясував, хто і що шукатиме на Цитаделі.
Фортифікаційний комплекс на схилах трьох гір у центрі Львова – Вроновських, Пелчинської та Калічої – збудували у 1852-1856 роках за проєктом архітекторів Христофора Реззінга та Йосифа Вандрушки. Для цього влада навіть викуповувала приватні ділянки у місцевих мешканців. Першою звели триповерхову будівлю казарм із двома оборонними вежами по флангах, а пізніше – чотири округлі казематні артилерійські вежі: дві більші з внутрішнім діаметром 36 м та менші на 18 м. Щоби замаскувати вогневі точки оборонний периметр засадили каштанами та акаціями.
Спершу на території Цитаделі дислокувався Цісарський і королівський Галицький полк піхоти №30, а у 1914 році сюди перекинули 9-й батальйон фортечної артилерії. Щоправда в часи Першої світової фортифікації на Цитаделі не відігравали ролі для оборони міста, адже австрійські війська без опору залишили місто. У 1914-1915 роках на Цитаделі був російський гарнізон.
Цікаво, що у 1910 роках міська влада Львова розглядала територію Цитаделі під забудову і домовилася з військовими про викуп землі та поділ всієї території на окремі ділянки. Після цього землю хотіли продати під приватну забудову, а деякі місцеві депутати пропонували створити тут парк із літнім театром та збудувати палац мистецтв. Однак ці плани так і не втілили через війну.
У листопаді 1918 року Цитадель стала одним із головних форпостів в обороні столиці ЗУНР. Після війни тут був польський військовий гарнізон, а сама територія була доступною для цивільних.
У 1931 році в межах комплексу добудували чотири одноповерхові бараки, а територію закрили для відвідувачів через бомбовий замах на один із фортів.
Під час Другої світової війни, одразу після окупації Львова у липні 1941 року, німці облаштували на Цитаделі табір для військовополонених. У різні періоди це були «Дулаг 182», «Шталаг 328», «Шталаг 325» і врешті «Офлаг 76». «Шталаг 328» містився тут найдовше. Крім радянських, на Цитаделі утримували й французьких, бельгійських та італійських військовополонених.
До табору вели дві брами – сучасної вул. Грабовського та Коцюбинського. Перша була основною, саме її використовували для транспортування військовополонених, а другою користувалися лише німці.
Спершу полонених утримували на невеликій площі в західній частині комплексу. Очевидці пригадують, що бранцям доводилося спати на голій землі при світлі прожекторів, а якщо хтось рухався, то в нього стріляли вартові.
Згодом полонених почали утримувати у казармах, а приміщення були переповнені у два-три рази. У підвалі, де був карцер, тримали полонених євреїв та тих, кого звинувачували у порушенні режиму. Туалети були лише на вулиці – це траншеї з перекинутими через них дошками. Вночі бранці часто вимушені були справляти потреби прямо в камерах і спати серед нечистот.
На площі перед казармами проводили показові страти. Тіла вбитих залишали на певний час для постраху іншим.
Вежу №2 самі військовополонені називали «баштою смерті». З осені 1941 року цю будівлю почали використовувати як ізолятор для «політично неприйнятних», яких відбирали з основної маси полонених. Бранців не випускали з будівлі, тижнями не годували й не надавали жодної медичної допомоги. Полонених страчували поза межами табору – Лисиницькому лісі на східній околиці Львова. Там упродовж 1941-1944 років масово вбивали також євреїв та учасників антинацистського спротиву. Загалом через «башту смерті» могло пройти від 1,5 до 2,5 тисяч бранців.
У вежі №1, що ближче до Калічої гори, переселили табірну обслугу та поліцейських. Інші вежі переважно не використовувались.
За радянськими даними, за три роки функціонування табору через нього пройшли близько 284 тис. військовополонених, хоча точні дані складно верифікувати. Як вказано у проєкті «Топографія полону», створеному у 2021 році в дослідниками Центру міської історії та ГО «Після тиші»,інфраструктура Цитаделі дозволяла утримувати одночасно максимально 10 тисяч людей. За радянськими підрахунками, половина військовополонених, які пройшли через табір на Цитаделі, а це 140 тисяч людей, загинули. Хоча дослідники проєкту називають ці дані перебільшеними й вказують цифру 40-50 тисяч людей.
«За радянськими підрахунками, жертвами табору на Цитаделі стали 140 тисяч військовополонених. Це число явно перебільшене. Наразі можемо говорити, що кількість жертв була близька до 40-50 тисяч. І це не менш колосальне число. В межах проєкту "Топографія полону" вдалося поіменно встановити понад тисячу загиблих військовополонених, третина з них походили з України», – розповів ZAXID.NET історик і співзасновник ГО «Після тиші» Андрій Усач.
Більшість із них померли через голод, наслідкіи поранення, інфекції та систематичні страти. Померлих та вбитих військовополонених хоронили на Янівському цвинтарі. Влітку 1941 року декого ховали також на Личаківському цвинтарі.
Пізніше колишні військовополонені з різних країн, яким вдалось вижити, неодноразово приїжджали провідати колишній табір.
У повоєнний час Цитадель залишалася у розпорядженні військових – спершу тут дислокувалась військова частина і сховище хімікатів, а з 1979 року майно передали Науково-дослідному інституту інформатики та управління ВО «Електрон». У 2003 році виконавчий комітет Львівської міськради передав так звану «вежу смерті» у власність ТзОВ «Галицька Цитадель», що зараз належить львівському підприємцю Олегу Шуптару. Серед іншого, його родині належить також мережа ресторанів SHOco. У 2007 році компанія реконструювала вежу під готель Citadel-Inn, що викликало критику місцевих. Тепер ця територія відкрита для всіх відвідувачів як оглядовий майданчик.
Квадратну вежу на розі будівлі казарм викупила компанія родини нардепа-втікача Ярослава Дубневича та облаштувала мультифункційний центр. Господарські будівлі колишнього табору фірма намагається незаконно перебудувати. Мерія оскаржує самовільні роботи в суді.
Двоповерхова вежа №3, розташована на схилах над вул. Вітовського, багато років занедбана. Зі всіх веж Цитаделі вона найбільш зруйнована.
Колишні казарми у 1991 році перейшли у власність «Електрон Банку», а у 1999 році будівлю придбав «ТАСкомбанк», що належить колишньому віцепрем’єр-міністру часів Віктора Януковича Сергію Тігіпку. Приміщення пристосували під адмінпотреби та бізнес-центр. У вересні 2025 року банк виставив увесь комплекс казарм на продаж за пів мільярда гривень.
За радянських часів у вежу №1 перенесли фондосховище Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Зараз ця будівля закрита. Так звана мала вежа №4 приватизована, але пустує.
З 2012 року весь комплекс оборонних споруд Цитаделі занесений до списку памʼяток архітектури національного значення як колишній «Шталаг 328». Водночас ознакувань, які б свідчили, чим це місце памʼятне, фактично немає. Єдиний меморіальний обʼєкт на спомин про жертв нацистського насильства на Цитаделі – дерев'яний хрест, напис на якому майже не видно. Поблизу відреставрованої під готель вежі встановили памʼятний знак із написом «На вічну згадку про подію».
Крім цього, за часів Незалежності ґрунтовних і комплексних досліджень території не проводили. У 2018 році та складах поблизу колишніх оборонних споруд виникла пожежа. Тоді місцеві побоювались, що таким чином територію можуть готувати до забудови. Того ж року виконком ухвалив рішення про створення робочої групи для напрацювання концепції інтегрованого розвитку та збереження ландшафтного комплексу «Цитадель».
Утім робоча група жодних напрацювань так і не представила, а рішення втратило чинність у серпні 2025 року, коли міська рада на прохання благодійної організації «Австрійський спадок Львова» надала Офісу охорони культурної спадщини дозвіл на вивчення стану поховань у межах ансамблю оборонних споруд «Цитадель», зокрема й на місці «Шталагу 328». Ці роботи має профінансувати «Австрійський спадок Львова». Прикметно, що це рішення виконком ухвалив на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2020 року за позовом Представництва Американського обʼєднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу. Тоді суд зобовʼязав Львівську міську раду вжити заходів щодо забезпечення місць поховань на території колишнього табору. Позивачі стверджували, що там є масові поховання євреїв.
Благодійна організація «Австрійський спадок Львова» створена у 2017 році львівʼянами Тетяною Котик та Романом Назаровцем. БО займається наданням соціальної допомоги. На Тетяну Котик зареєстрована ще ГО «Зроби вкраїну чистою» та ГО «Спілка виноградарів “Галицька лоза”». Роман Назаровець багато років очолював Регіональний ландшафтний парк «Знесіння».
ZAXID.NET намагався поспілкуватися з Тетяною Котик щодо майбутніх досліджень, однак до питань журналістки вона віднеслась насторожено та назвала будь-яку інформацію про розкопки «конфіденційною».
Керівниця Офісу охорони культурної спадщини розповіла ZAXID.NET Тетяна Балукова, що ці дослідження на території Цитаделі будуть першими й достеменно не відомо, де саме там є поховання, однак підстави так думати.
«Є аерозйомка від іноземних колег, яка свідчить, що там були поховання. Які б вони не були – треба провести дослідження, які там ніколи не проводили. Ніхто не стверджує, що вони там є. Але є картографічні зйомки, за якими вони там були. Зважаючи, що там був “Шталаг 328”, треба дослідити і провести археологічні дослідження», – розповіла Тетяна Балукова.
Вона додала, що дозвіл на розміщення готелю на території Цитаделі, виданий у 2003 році – це порушення. Й перед тим, як проводити на цій території будь-які роботи, потрібно було її дослідити.
«Треба зробити шурфи в кількох місцях, аби дослідити, в яких місцях могли бути поховання. Досліджувати будуть дві організації, оскільки територія величезна. Частково роботи профінансує благодійна організація, решту має дофінансувати Львівська міська рада на виконання рішення суду. Територія поділена між приватними власниками і щоби її логічно впорядкувати, треба насамперед провести археологічні дослідження», – пояснила Тетяна Балукова.
Вона наголосила, що за історико-архітектурним опорним планом на території Цитаделі будь-яке будівництво заборонене, втім власники майна встигли набудувати самобудів ще до його затвердження.
«Інколи, коли ми приходимо на обʼєкти, нам показують документи, які погоджувало Міністерство культури, відповідно, наші погодження їм не потрібні. Але яким чином міністерство в Києві може видавати дозволи, не вимагаючи наших висновків на місці. Це про децентралізацію», – підсумовує Тетяна Балукова.
Андрій Усач зазначає, що масових поховань жертв «Шталагу» 328 на території Цитаделі не було, оскільки розстріли проводили у Лисиницькому лісі. Поодинокі поховання можливі у рівчаках, які слугували туалетами. За свідченнями очевидців, німці могли, насміхаючись, кидати туди їжу, а бранці, які намагалися її дістати, топилися нечистотах. Зараз на місці одного з туалетів розташовані тенісні корти.
«Тіла тих, хто помер на території табору, складали там же, під навісами, і звідти вивозили підводами міського похоронного бюро. Основне місце поховання – Янівський цвинтар. Розстріли ж відбувалися у Лисиницькому лісі – у вересні 1943 року нацисти організували там ексгумацію масових поховань та спалення тіл. Архівні джерела не підтверджують, аби бодай-якісь поховання здійснювали на території Цитаделі. Більше того, в німецьких вказівках щодо відбору та розстрілу "політично неприйнятних" полонених було прописано, що страти треба проводити поза межами таборів. Єдине місце, де могли бути тіла жертв – орієнтовно там, де нині тенісні корти (колишній надвірний клозет), поблизу бараку, який певний час використовували як медичний пункт для поранених», – розповів Андрій Усач.
Крім веж, перебудови зазнали приміщення колишньої табірної кухні та хліборізки, при якій жили комендант табірної поліції Якушев та його заступник Токарєв. Жодних досліджень перед цими роботами також не проводили, а дозвіл на них видала столична ДАБК.
«Доступу до збережених будівель дослідники не мають, приміром, для пошуку написів, які військовополонені залишали на стінах. З одного боку, те, що вони використовуються комерційними чи іншими структурами, якоюсь мірою рятує від цілковитого руйнування, з іншого – не спостерігаю жодного відповідального відношення саме як до обʼєктів травматичної історичної спадщини. А наявний стан меморіалізації на Цитаделі не витримує жодної критики – це суміш профанації і цілковитого замовчування», – каже історик.
Загалом ця територія потребує комплексного дослідження. Втім щонайменше на території Цитаделі, каже Андрій Усач, варто встановити інформаційні таблиці біля тих будівель, які поки збереглися. Це, до прикладу, казарми, де утримували військовополонених, колишній лазарет тощо. Необхідно впорядкувати маршрут між ними, дати доступ дослідникам до цих будівель.
«Подібної уваги потребують й згадані масові поховання на Янівському цвинтарі та в Лисиницькому лісі. Наступний етап – музеєфікація. Маємо успішні приклади організації подібних меморіальних просторів на місцях колишніх таборів військовополонених, як-от “Європейський центр пам’яті, освіти та культури” на місці колишнього шталагу VIII A та Меморіальний комплекс "Шталаг 326 (VI K) Зенне". Проте це не може бути повне мавпування німецького чи польського досвіду, так як ситуація в сучасній Україні, на жаль, особлива: для нас військовий полон –це не просто термін із підручника історії, а також те, що тисячі наших співгромадян та співгромадянок пережили або змушені переживати від 2014 року», – підсумовує дослідник.
