Щорічно 18 вересня у родині Ярових збирались колишні учні, сусіди, друзі та однодумці Софії Ярової, на її день народження. Зазвичай, він перетворювався на вечір спогадів, коли молоде покоління могло почути від очевидців про події, які пережила столиця у 20 столітті, про те, як проявили себе у складні часи кияни.
Пані Софія прожила 95 років. Вона прийшла у цей світ у вересні й відійшла у вересні.
Біографія Софії Ярової тісно переплетена з історією Києва. Ще юною дівчиною вона, разом з мамою, рятувала єврейські родини під час Другої світової війни.
Ризикуючи життям цілі родини, які могли бути страчені фашистами, киянки знаними лише їм стежками виводили з міста у села та селища області. Допомагали отримати документи, переховували від рейдів, в яких окупанти розшукували по Києву євреїв.
За це мати та донька вшановані державою Ізраїль, як Праведниці народів світу.
У Музеї історії міста Києва 18 вересня відзначили 100-річний ювілей Софії Ярової.
Атмосферу київських вулиць, проспектів, улюблених всіма місць передавали живописні роботи, які розташовані у затишному залі музею.
А архівне відео дозволило почути спогади легендарної киянки про ті часи, які довели стійкість і віру в перемогу.
На відео пані Софія згадала і про те, що була свідком «Матчу смерті», і про те, що таких родин, як її, які рятували євреїв від знищення було чимало.
Про подвиг своєї родини вона скромно каже:
Але після війни Софія Ярова зробила величезну роботу, як педагог, киянка і хранителька пам’яті.
Вона була першою директоркою 189-ї школи, працювала в Центральному палаці піонерів, відстоювала ідею створення музею Голокосту та понад пів століття співала в хорі Київського міського будинку учителя.
«Життя Софії Григорівни Ярової — це історія мужності, любові та служіння. Вона врятувала людські життя, виховала не одне покоління киян і залишила глибокий слід в історії нашого міста. Ми маємо берегти такі приклади й передавати їх наступним поколінням», — сказав під час промови заступник голови КМДА Валентин Мондриївський.
На вечорі пам’яті представили архівні матеріали, фотографії та особисті речі Софії Ярової. У програмі прозвучали виступи її родичів, колег та учнів.
Донька Софії Ярової, Ганна, згадала, як дізнавалась про правдиву історію, коли у мами збирались друзі.
«Вони казали: „А пам’ятаєш?“ І тоді починалось найцікавіше — живі, з подробицями й деталями, розповіді тих, хто пережив переломні події 20 століття», — поділилась Ганна.
Її син, онук пані Софії, Артем Шевченко, нині захищає Україну від російського окупанта. Військовий вирвався до Києва лише на 10 годин, щоб прийти до Музею, де вшановували його бабусю. До слова, у 2022-ому році Артем, архітектор за фахом, добровільно мобілізувався до Національної гвардії України.
Нащадки Софії Григорівни продовжують її справу — зберігають любов до міста та мужньо служать Україні.
«Життя Софії Ярової — справжній літопис історії Києва. Ризикуючи своїм життям, вона рятувала єврейські родини під час Другої світової війни, присвятила всю себе роботі на освітянській ниві, виховавши кілька поколінь киян. Ця харизматична жінка вражала своєю незламністю і небайдужістю, вона була моральним орієнтиром і прикладом гідності, людяності, жертовності. Для Музею історії міста Києва за честь бути співорганізаторами вечора памʼяті до 100-річчя видатної киянки, педагога і Праведниці народів світу Софії Ярової», — каже генеральна директорка Музею історії міста Києва, депутатка Київської міської ради Вікторія Муха.
До слова, під час вшанування пам’яті Софії Ярової, Праведниці народів світу, згадали й те, що вона відійшла 29 вересня, у день, коли відзначають роковини найінтенсивніших розстрілів у Бабиному Яру. Символізм цієї події навряд чи може бути випадковим.
Станом на травень 2025 року звання Праведника народів світу від ізраїльського меморіалу «Яд Вашем» отримали 2707 українців за порятунок євреїв під час Голокосту. Україна посідає четверте місце у світі за кількістю таких людей після Польщі, Нідерландів та Франції.
Раніше «Вечірній Київ» писав про те, що у столиці вшанували Праведників та представили важливий проєкт.
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
