Мобілізація потрібна — це аксіома. Але вона точно не має перетворюватися на інструмент покарання та зведення рахунків, коли громадян України затримують наряди ТЦК без належного процесуального оформлення й дотримання прав затриманих; коли їх утримують за колючим дротом без права на побачення або хоча б телефонні розмови з рідними; коли все це відбувається «за дзвінком». На жаль, є яскраві приклади цього.
Нагадаємо, мобілізацією займаються рекрутери й ТЦК, і якщо перші зацікавлені в якості мобілізованих, то останні — в кількості. Їхнє прагнення виконати план за відсутності чіткого алгоритму дій нерідко призводить до силової мобілізації за пасивної участі співробітників поліції.
Показова історія: колишнього дільничного, офіцера поліції Закарпатського ГУНП, ветерана, учасника АТО Івана Білецького мобілізували після того, як відео з бодікамери поліціянтки з доказами неправомірних дій співробітників Ужгородського РТЦК стосовно ветерана війни передали потерпілому й воно потрапило до мережі.
Після конфлікту з керівництвом, яке, за словами Білецького, мало намір знищити записані на бодікамеру докази неправомірних дій наряду РТЦК, його з поліції звільнили. А потім поспіхом мобілізували (при тому, що він був у процесі добровільної, за рекрутингом, мобілізації до бригади «Птахи Мадяра»). Настільки поспіхом, що не взяли до уваги факт проходження Білецьким реабілітації після операції — пошкодив сухожилля на руці під час затримання правопорушника.
«Я ветеран. Брав участь у бойових діях у 2014–2016 роках у складі 128-ї бригади ЗСУ, — каже Іван Білецький. — 2022 року добровільно виїхав до зони бойових дій у складі зібраного з поліціянтів добровольчого батальйону. Брав участь у бойових діях у Харківській області, де на лінії зіткнення допомагав ЗСУ.
Мене затримали в Ужгороді без відповідного протоколу, хоча там, окрім чотирьох військових РТЦК, були двоє поліціянтів у формі та ще кілька в цивільному. Перепровадили на ВЛК під конвоєм. Голова ВЛК сказав, що я здоровий, бо він бачить рух моїх пальців на прооперованій руці. Хоча в документах було чітко прописано: ще 60 діб на зшиті сухожилля не можна давати навантаження.
Доправили до військової частини, де дзвінками згори три години «умовляли» лікарів мене прийняти. Навколо — колючий дріт, зустріч із родичами заборонено. Заняття на полігоні проходити через оперовану руку не можу».
Щоби зрозуміти, чи є винятком історія з Іваном Білецьким, чи таке відбувається досить часто, редакція ZN.UA звернулася до омбудсмена з прав людини Дмитра Лубинця з проханням відповісти на запитання як стосовно конкретного випадку, так і щодо найпоширеніших скарг на порушення під час мобілізації, які отримує офіс.
В отриманій редакцією відповіді офіс омбудсмена з прав людини зазначив, що «для відновлення порушених прав цієї особи, якою виявився громадянин, зазначений у вашому запиті, у межах визначеної законом компетенції Уповноваженого до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку в Збройних силах України спрямовано відповідні звернення».
І далі: «Проведений аналіз звернень громадян свідчить, що найпоширенішими випадками порушення їхніх прав є:
Також ми фіксуємо порушення права на захист і правові гарантії. Співробітники ТЦК та СП не допускають адвокатів до затриманих осіб, перешкоджаючи їм скористатися своїми законними правами.
Приховування інформації про затриманих громадян. Родичі та правозахисники не можуть отримати інформації про місцезнаходження затриманих, що є прямим порушенням прав людини.
Недопущення представників Уповноваженого ВРУ з прав людини. Через недопуск вони не можуть здійснювати контроль над дотриманням прав затриманих, що перешкоджає ефективному захисту громадян.
Примусове підписання документів. Є свідчення, що людей змушують підписувати повістки або інші документи, не роз’яснюючи їхнього змісту та правових наслідків».
Нині екстрено мобілізований експоліціянт Іван Білецький уже вдома. За його словами, безпосереднім командирам підрозділу військової частини, куди доправили Білецького, та військовим медикам стало очевидно, що він не в змозі проходити службу, і його відправили в 30-денну відпустку для післяопераційної реабілітації. Тобто офіцери військової частини не взяли на себе роль тюремників для репресованого поліціянта.
Усе правильно: армія — не в’язниця й не має виконувати функції карального органу.
Проте насильницька «бусифікація» нікуди не поділася. І якщо за Білецького заступилася громадськість, то тих, за кого вона не заступилася, ймовірно, на порядок (або навіть на порядки) більше. Про них не пишуть ЗМІ, вони не можуть зателефонувати до офісу омбудсмена та/або військового омбудсмена, їхні заяви та рапорти зможуть прочитати хіба що ворони в лісі, де розташована навчальна частина.
На жаль, абсолютна меншість українців готова захищати свою країну від військової агресії Росії. А від цього залежить подальше існування нашої держави та життя мільйонів людей. Однак не примус, репресії та покарання мають бути основними способами впливу на людей, а принцип справедливості, про що писали вже неодноразово.
Мобілізація необхідна. Це поза обговоренням. Та якщо вас підгребли співробітники ТЦК на вулиці та, попри документи про відстрочку, відправили до «учебки»; якщо ви вважаєте, що вас неправомірно позбавили волі, знайдіть спосіб подати скаргу до секретаріату омбудсмена України. Зрозуміти, в катівні ви чи в армії, дуже просто. У військових частинах паркани та колючий дріт потрібні для того, щоби сторонні не лізли куди не слід. Якщо ж колючка та паркани для того, щоб воїн не втік, то це вже не військова частина, а місце позбавлення волі.
