Нещодавно в Національному музеї історії України в II світовій війні відбулася публічна зустріч з представниками мобільної вогневої групи (МВГ) «Причал» 112-ї ОБТрО ПС ЗСУ, які щодня захищають небо над столицею під час ворожих дронових атак.
Спікерами події «Мисливці за шахедами» стали: командир із позивним «Тріммер» та кулеметник «Студент», які розповіли про свою роботу, досвід і будні нічної оборони.
Від початку повномасштабного вторгнення термін «мобільна вогнева група» міцно закріпився у звітах Повітряних сил, ставши символом швидкої, гнучкої та самовідданої протидії повітряним загрозам. У відповідь на масовані атаки та хвилеподібні удари, які росія здійснює по українських містах і селах, саме МВГ стали ефективною ланкою системи протиповітряної оборони.
Їхня група заступила на бойове чергування 1 січня 2023 року — одразу після новорічної атаки. Відтоді вони щодня прикривають один із напрямків оборони Києва, працюючи в режимі постійної готовності. Дмитро («Студент») доєднався до групи в травні того ж року, поєднуючи службу з цивільною роботою — викладанням історії у школі. Удень — вчитель, уночі — кулеметник.
Обидва бійці наголошують: вони не є регулярними військовими, а добровольцями територіальної оборони. Їхня служба — це баланс між цивільним життям і нічною бойовою роботою.
«Ми більше не спимо, ніж спимо», — зізнається командир. Чергування триває до сьомої ранку, після чого — кілька годин сну і знову до справ.
Завдяки таким людям ми щодня читаємо у стрічках новин коротке, але важливе повідомлення: «Ціль знищено». За цими словами — виснажлива нічна робота, самовідданість і тиша, в якій народжується безпека.
Бійці згадали один із перших епізодів своєї бойової роботи — збиття «шахеда», яке потрапило на відео. Тоді вони працювали з кулеметом ДП 1932 року. Під час бою зброя заклинила, і командир добивав ціль зі своєї особистої «Арки». Відео, оприлюднене у 2024 році, зафіксувало момент, коли дрони ще літали нижче, і їх можна було збивати зі стрілецької зброї. Один із бійців веде ціль лазером — технологією, яку зараз не використовують з міркувань безпеки.
Цей епізод став частиною неофіційної історії нічної оборони Києва, яку самі учасники називають «Зоряними війнами». У неформальному середовищі групи народилася назва — «МВГ імені Дарта Вейдера». Самі бійці зізнаються, що фільмів не бачили, але нічні бої, світлові промені, тепловізори, лазери та напруга нагадують фантастичні сцени.
Щоб зняти психологічне навантаження, вони жартують, вигадують назви — «Зірка смерті» для вишивки, «сценарій для нової частини» — для чергової ночі. Їхній прапор із підписами всіх учасників передано до музею як символ добровольчої оборони міста.
Нічна робота має свою специфіку. Вдень дрони літають рідко, і їх зазвичай перехоплюють регулярні засоби ППО. А вночі все залежить від погоди. Бійці згадують атаку під проливним дощем, коли «шахеди» летіли високо, а тепловізор майже нічого не показував. Чути — так, бачити — ні. І стріляти навмання небезпечно, бо можна зачепити своїх.
Зараз група працює з кулеметом М2 калібру 12,7 мм, оснащеним зенітним прицілом і планшетом для виведення зображення. Але починали з музейних артефактів — кулеметів ДП-27 1932, 1939 і 1941 років. Вони були вибагливі, малопридатні для нічної роботи, але іншого озброєння не було. Після отримання «браунінга» ситуація змінилася — стало легше, точніше, безпечніше.
Детальну увагу спікери присвятили тактиці нічної протиповітряної оборони, яка не завжди зводиться до прямого знищення цілі. Іноді достатньо пошкодити дрон — підбити крило, вивести з ладу двигун — щоб він змінив курс і не досягнув запланованого об’єкта. Це теж результат, який рятує життя. Якщо уламки падають у полі, а не на житловий масив — це вже перемога.
Бійці пояснили, що працюють у визначеному секторі, де головне — не просто збити, а зробити це безпечно для мирного населення. Якщо ціль проходить поза зоною відповідальності, її супроводжують, передають координати в чат, і її перехоплює інша група. Така координація дозволяє уникати хаотичного вогню і зберігати контроль над ситуацією.
Мисливці за шахедами наголошують, що тактика ворога постійно змінюється. У 2023 році 50 дронів на Київ вважалися масованим нальотом. У 2025 — це вже 500–600. Висоти, маршрути, напрямки — все варіюється. І мобільні групи вчаться адаптуватися: не реагувати на все, що летить, а обирати пріоритетні цілі, діяти точно і з холодною головою.
Один з учасників зустрічі згадав, як уперше натрапив на допис командира МВГ у Facebook:
«Ніч традиційно може бути довгою. Балалайки літають, але падають. Бережіть себе». Ці слова стали для багатьох нічною опорою — сигналом, що небо над Києвом не залишене, що хтось там, у темряві, тримає оборону. Дописи бійців не лише інформують, а й заспокоюють, допомагають витримати напругу і дочекатися світанку»…
На завершення зустрічі бійці передали до музею коробку з гільзами, відстріляними під час чергувань. А ще пообіцяли подарувати кілька фрагментів тим, хто поставить найцікавіше запитання. Бо навіть у найтемніші ночі — є місце для гумору, людяності й пам’яті.
До теми: «Маємо кілька секунд, щоб збити дрон»: історія мисливця за «Шахедами».
Світлини для публікації надані пресслужбою музею.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
