Вже цієї суботи, 2 серпня, в музеї «Код нації» поблизу Києва відбудеться перший Фестиваль героїчної кави «Філіжанка», присвячений памʼяті героя України Артема Тєлєбєнєва (позивний «Таліб»).
Це подія, що об’єднує минуле, сьогодення та майбутнє: вшанування пам’яті загиблих, допомога пораненим героям та створення нового смаку української ідентичності — через каву.
Фестиваль організований за ініціативи Яни Беркут — юристки, баристки, волонтерки та вдови загиблого воїна Артема Тєлєбєнєва за підтримки третього Президента України Віктора Ющенка, Віталіни Ющенко, ГО «Київщина — це ми» та голови Гатненської ТГ Олександра Паламарчука.
«Вечірній Київ» розпитав Яну Беркут про ідею та благодійну мету фестивалю, яким є смак української кави та як планується масштабувати цей проєкт, про важливість та способи вшанування пам’яті захисників.
— Фестиваль присвячений памʼяті вашого загиблого чоловіка, героя України Артема Тєлєбєнєва. Ще задовго до війни Артем мріяв створити смак справжньої української кави — з локальних інгредієнтів, із характером. Розкажіть, яку каву найбільше любив сам Артем?
— В Артема було два улюблених напої: еспресо та флет-вайт. Він завжди говорив, що справжня кава з українським характером має поєднувати в собі трохи кислинки, трохи гірчинки та трохи солодинки.
Артем любив експериментувати, особливо зі свіжою калиною поєднуючи її з кавою та з медом. Для нього це був героїчний смак нашого напою, хоча й вимагав ретельного підбору пропорцій. Ми дуже часто любили робити це разом, експериментуючи вдвох.
— Втілити ідею неможливо без партнерів. Поділіться, як виник цей проєкт, хто його підтримав на перших етапах?
— Так, втілити таку ідею було б неможливо без величезної команди. Наша команда складається з людей, які прагнуть об’єднати зусилля та допомогти нашим пораненим військовим. Усі працюють на благодійних засадах.
Мій задум виник через три місяці після загибелі Артема. Мені дуже захотілося продовжити його справу: підняти на ноги кав’ярню та розробити той самий рецепт героїчної кави. Мою ідею підтримав Віктор Андрійович Ющенко, адже вони з Артемом були знайомі задовго до війни. Їхня зустріч відбулася випадково в нашій маленькій кав’ярні на Окружній, біля «Епіцентру К2». Він став нашим клієнтом, а ми — добрими товаришами.
Віктор Андрійович зателефонував мені одразу ж у день загибелі Артема, підтримав і сказав звертатися, якщо знадобиться будь-яка допомога. І ось, коли я вже через рік трохи піднялася на ноги й вирішила, що час діяти, Віктор Андрійович познайомив мене з Євгеном Миронюком. А Євген, своєю чергою, представив Олексія Кулікова, нашого генерального продюсера фестивалю. Я розповіла хлопцям цю ідею, вони одразу її підхопили та сказали: «Погнали робити цей фестиваль!» Так все й почалось, а потім долучилася вся команда, якій я безмежно вдячна.
— Ви зазначили, що найвища і найамбітніша ціль — дати Україні новий голос у світі через каву. Як бачите подальший розвиток та масштабування проєкту?
— Для мене фінал цього фестивалю має величезне значення, адже на ньому ми створимо героїчну українську каву. Я особисто обиратиму переможний рецепт, керуючись тим, які смаки сподобалися б моєму чоловікові. Це має бути гармонійне поєднання гірчинки, кислинки та солодинки. Саме за цими критеріями я визначатиму ту саму «героїчну каву». Звісно, до процесу долучиться і наше журі, яке також виставить свої бали учасникам.
У нас є ідея продовжити цей проєкт далі, створивши «Каву Нації». Ми прагнемо, щоб люди з усієї України надсилали нам свої рецепти, які ми разом готуватимемо. Хто знає, можливо, так народиться ще якийсь унікальний смак? Чому б і ні, адже треба експериментувати!
Також розмірковуємо над просуванням цих рецептів. Плануємо створити, наприклад, народне шоу на YouTube-каналі та виходити на ранкові телевізійні ефіри, де разом з ведучими готуватимемо каву за рецептами, надіслану з усіх куточків України. Кінцевою метою є створення своєрідної книги з національними смаками кави кожного регіону. А чому б і ні?
— Окрім кави, на фестивалі планується й музична програма. Як добирали учасників?
— Підбір музичних учасників фестивалю здійснювався за принципом згоди виступати на благодійній основі. Для нас надзвичайно важливі хедлайнери, адже саме за ними підуть люди, а наша мета — зібрати кошти на реабілітацію наших поранених військових, ветеранів.
Серед хедлайнерів будуть Kalush Orchestra, також у нас на сцені виступатимуть «Тінь Сонця». Хочу особливо відзначити Сергія Василюка, соліста гурту «Тінь Сонця». Сергій воює у 130-му батальйоні територіальної оборони і є побратимом мого чоловіка, тому для мене їхній виступ має особливе символічне значення.
До нас також доєдналися Dima Libra, Марта Адамчук, PROBASS ∆ HARDI, Green Grey, Віктор Павлік та інші талановиті артисти.
— Цей фестиваль є прикладом продовження справи загиблого героя і вшанування його пам’яті. В Україні формується культура вшанування полеглих захисників, зокрема, є щоденна хвилина мовчання. Поділіться, як особисто, в родині чи з друзями, вшановуєте пам’ять Артема та які способи, акції, на вашу думку, є потрібними та важливими, щоб гідно вшанувати тих, хто віддав своє життя?
— Для мене 9:00 ранку — це час вшанування пам’яті. Де б я не була, якщо не сплю, я зупиняюся в цю мить і завжди думаю про Артема. Це мій особистий час пам’яті. Я дуже ціную, що в Україні впроваджується ця традиція, адже наша країна має цінувати та шанувати своїх героїв.
Вшанування пам’яті для мене — це болюче, але надзвичайно важливе питання. У нас, на жаль, дуже багато загиблих військових, і всіх поіменно запам’ятати неможливо. Тому необхідно проводити більше таких фестивалів, адже саме так пам’ять про людей зберігається.
Важливо також створювати фільми про військових. Кожній родині, хоч як це не боляче, варто докласти зусиль і зробити хоча б п’ятихвилинні фільми про своїх героїв.
Ще я зробила меморіальну дошку, але вона не сіра, як ми звикли. Вона кольорова, мультимедійна, з гарним кольоровим фото Артема. Ми відкрили її на нашому будинку за підтримки голови Гатненської територіальної громади Олександра Паламарчука. На дошці є QR-код, який веде до фільму про Артема, щоб кожен міг дізнатися, ким був цей військовий. Ми працюємо над тим, щоб додати туди спогади побратимів та рідних, які ще живі, аби мій син міг пам’ятати та слухати про свого тата.
Також ми започаткували щорічний фестиваль з тейквондо в його пам’ять, який відбувся в селі Гатному також за підтримки Олександра Івановича Паламарчука. Він дуже допомагає мені в ініціативах зі збереження пам’яті. Крім того, 28 червня 2025 року я особисто відкрила скульптуру в пам’ять про Артема, де він цілує прапор. Ця скульптура, створена ірпінським скульптором Богданом, відтворює реальне фото і символізує глибоку любов Артема до України: він стоїть на колінах із прапором.
Я завжди кажу: людина житиме на небі, доки на землі про неї пам’ятатимуть. Це для мене найголовніше. Тому, якщо кожна дружина, кожна родина візьме себе в руки та діятиме, щоб доносити якнайбільше інформації про кожного військового, люди знатимуть своїх героїв.
— «Філіжанка» підтримує побратимів Артема та збирає кошти на реабілітацію поранених. Кому плануєте допомогти?
Головна мета фестивалю — зібрати 2 000 000 гривень на реабілітацію українських героїв. У цьому ми співпрацюємо з Revived Soldiers Ukraine, організацією, що з 2014 року надає високотехнологічну медичну допомогу та нейрореабілітацію пораненим воїнам та ветеранам.
Для мене цей збір має особливе значення, адже він спрямований на повернення наших захисників до повноцінного життя в соціумі. Моя позиція чітка: ми працюємо або на фронті, або для фронту — третього не дано. Я буду дуже задоволена, якщо ми зможемо оплатити реабілітацію хоча б одному військовому, адже це стане величезним кроком до їхнього нормального, гідного майбутнього.
Герой України Артем Тєлєбєнєв (позивний «Таліб») — воїн ЗСУ, молодший сержант, зовнішній пілот (оператор) безпілотних авіаційних комплексів 411 окремого батальйону БПАК. Артем був активним волонтером з 2014 року, а з перших днів повномасштабного вторгнення став до лав оборонців — захищав Жуляни, брав участь у звільненні Ірпеня, а згодом діяв на найскладніших напрямках — Харківському, Херсонському, Донецькому та Запорізькому.
Його рішучість, гідність і самопожертва врятували не одне життя. Він був людиною, яка підтримувала бойовий дух побратимів і надихала їх власним прикладом. Артем був нагороджений орденом за мужність 3 ступеня, медаллю за оборону Харківщини, Києва, за збережене життя, був справжнім героєм.
У 2023 році в Артема та його дружини Яни Беркут народився син Святослав, якого Артем бачив лише під час коротких ротацій та через відеозв’язок. 3 липня 2024 року Артем загинув від танкового удару на околиці Роботиного, Запорізької області. Похований у селі Гатне, що на Київщині.
Детальніше про програму фестивалю читайте в матеріалі »Вечірнього Києва».
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
