«Дуба й буря не візьме», — каже народне українське прислів'я. Цей образ, як не можна краще, відповідає бойовому шляху, який пройшов 28-річний ветеран з Київщини Андрій Данілєвський. Після початку великої війни, чоловік відчайдушно намагався потрапити до ЗСУ, а коли ж нарешті вдягнув однострій, то в одному з бойових виходів отримав важке поранення. Після цього для військового почалася інша боротьба: за здоров'я та власний бізнес. Та життєва буря не взяла цього дуба. Своєю історією ветеран поділився з «ФАКТАМИ».
До початку повномасштабного вторгнення рф, Андрій Данілєвський встиг випробувати себе в багатьох професіях: працював кухарем, займався підприємництвом, будівництвом, торгівлею.
— Та ще коли йшла АТО я вже тоді розумів, що буде велика війна і все так просто не закінчиться. Тому всім своїм близьким та знайомим я казав, що коли почнеться така повномасштабна війна, то я одразу піду в армію, — розповідає Андрій.
Втім, мобілізуватися до війська навіть після 24 лютого 2022 року, чоловікові було ой як не просто. Справа в тому, що строкову службу чоловік не проходив — списали з обліку через родимку на спині в зоні ременя.
— Але ж ви розумієте, що тоді армія не була в пріоритеті у країни, тому списували всіх, як хотіли, — зазначає ветеран.
То ж коли через декілька днів після початку повномасштабного вторгнення Андрій пішов до місцевого військкомату, його просто не взяли. Чоловік спробував себе у ТрО, однак просто охороняти важливі об'єкти йому було замало. Тому Андрій твердо вирішив — будь що, вступити до війська.
- Я періодично навідувався до військкомату і просив, щоб мене мобілізували. При цьому дружині казав, що у військкомат мене самі викликають, — розповідає військовий.
Зрештою, чоловік таки домігся направлення на ВЛК і відправився на відбір до 95-ї бригади. Однак там військовий хірург «завернув» Андрія через злощасну родимку, яка ще 10 років тому не дала йому піти на строкову службу. Відтак, військовий зважився на операцію, щоб нарешті потрапити в армію. Звідки така мотивація?
- Я хочу жити в цій країні, хочу щоб діти мої тут жили. Я хочу ходити під українським прапором під гімн України, а не росіян. Я хотів захистити свою родину та країну, — пояснює ветеран.
Далі Андрій вирушає на курс молодого бійця у Велику Британію, а по поверненню в Україну ще одні навчання.
— Мені трапився чудовий командир роти: молодий хлопець, але вже бойовий. Він нас дуже жорстко ганяв. Окопи ми копали цілодобово, весь свій вільний час. Ми за це на нього дуже ображалися. Та коли я потрапив на «нуль», то швидко стало зрозуміло, до чого це все. Наша рота дуже швидко зарилася під землю і слава богу, тому що хлопці, які не хотіли багато копати, дуже потім страждали, — розповідає ветеран.
А той «нуль», на який потрапив Андрій, на початку 2023 року був однією з найгарячіших точок на лінії фронту — Серебрянське лісництво на Луганщині. Через шалену інтенсивність боїв, багато військових отримали важкі поранення на цьому напрямку. В лютому 2023 року не оминула така доля і Андрія.
- Нам сказали, що треба йти на штурм, адже ворог зайшов на дві позиції сусіднього батальйону, — пригадує ветеран.
Артилерія підготувала шлях підрозділу Андрія, і військові рушили на штурм.
- Ми добре просувалися і вже навіть зайшли в ворожі окопи. Навіть когось взяли в полон. Одного полоненого з бліндажу потрібно було вивести мені і декільком побратимам. Та ворог побачив з дрона, що ми зайшли в цей бліндаж і розпочався обстріл, — каже чоловік.
Один з ворожих снарядів влучив прямо біля входу в бліндаж, де перебував Андрій з побратимами.
- Уламки потрапили мені в праву руку і ліву ногу. Ще один уламок потрапив в бронежилет. На щастя, броню він не пробив, але відламав мені два ребра від хребта, пробивши легені. Ще троє побратимів також отримали поранення. А от російському полоненому ні контузії, ні уламка, нічого. Певно, свої снаряди не беруть, — розповідає військовий.
За чоловіком прислали евакуаційну групу, однак тільки-но Андрія винесли з бліндажу, як за 100 метрів з'явилася ворожа техніка, десантувавши російських солдат. На щастя, ворог не помітив українських захисників, тож побратимам вдалося подолати близько двох кілометрів до евакуації з Андрієм на ношах.
- Мене несли шість чоловік, один з них був цей російський полонений. Він, звісно, не хотів нести, тяжко йому було, але ніс, нікуди не дівся. Я жер сніг, немов божевільний. Голки, гілки траплялися, я їх випльовую і їм далі той сніг. Дуже пити хотілося, та воду мені майже не давали, бо пораненому не можна, — пригадує ветеран.
Через знепритомніння від крововтрати чоловік пам'ятає те, що відбувалося, лише уривками. У лікарні в Дніпрі медики дали військовому обнадійливий прогноз: травмовану руку можливо зберегти. Довгі місяці саме за це чоловік і боровся: нейрохірурги відновили пошкоджені нерви, імплантували металеву пластину. Та, на жаль, конструкція не прижилася. То ж чоловік зважився на ампутацію.
- Прийшов консиліум до палати: травматологи, хірурги, нейрохірурги. Запитали: «Що ми робимо з рукою?». Сказали, що, на їхню думку, руку треба ампутувати. І знаєте, це рішення далося мені дуже легко. Морально я був до цього готовий. І коли відійшов від наркозу після операції то зрозумів, наскільки ж легше мені стало жити. До цього я навіть перевернутися на ліжку нормально не міг. Тому я був навіть радий, що її ампутували, — пояснив ветеран.
Вже рік чоловік живе з тяговим протезом. Втім, конструкція у цієї штучної кінцівки не дуже технологічна, то ж захисник мріє дістати собі біонічну, яка більш функціональна і вологостійка. Саме ці якості протезу для військового дуже важливі, адже після повернення з фронту Андрій відкрив власний бізнес: невеличке ковбасне виробництво. Перші продукти зробив для себе, і коли зрозумів, що вийшло смачно, почав продавати через інтернет та на місцевому ринку.
Справи йшли непогано, втім, через бюрократичні перепони по оформленню виплат від держави, Андрію довелося поставити бізнес на паузу. То ж чоловік зважився на креатив: відкрив збір і на його підтримку подолав пішки майже 370 кілометрів від Володарки (де і мешкає) до Одеси.
І вже зовсім скоро ветеран планує повернутися до підприємництва, бо ж справді — буря дуба не бере.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Раніше «ФАКТИ» розповідали історію штурмовика, який тричі ошукав смерть. 34-річний ветеран з Чернігівщини Олександр Ревтюх на фронті втратив ногу та руку: «Без ноги, у стані шоку починаю повзти. І знову міна. Мені відриває руку й розриває живіт».
