В український прокат вийшли одразу два українських фільми – «Малевич» Дарії Онищенко та «Медовий місяць» Жанни Озірної. Дивним є те, що при малій кількості українських фільмів, що зараз виходять у прокат, обидва релізи збіглися, створюючи для нашого багатостраждального кіно зайву конкуренцію. Проте якщо вже так сталося, важко відмовити собі у порівнянні непорівнянного. Тим більше, що про обидва фільми багато говорять уже протягом тривалого часу. Я особисто дуже чекала їх на великому екрані. І в обидвох, так чи інакше, присутня російсько-українська війна.
Отже, «Малевич». Насамперед про хороше. Повернення свого, відновлення історичної справедливості та заперечення імперських наративів – ідея продуктивна. Дослідження приналежності Малевича до української культури і поготів. Фантазії на тему життя та творчості видатного митця – жанр не новий і завжди цікавий, бо вносить особисте бачення в історію (особливо коли йдеться про митця усім відомого). Паралелі між епохами та пошуки початків сучасної війни у минулому, коли йдеться про радянське минуле, також цілком виправдане. Плюс сильний акторський склад (Віталій Ажнов, Марина Кошкіна, Софія Корчинська, Олексій Горбунов, Ірма Вітовська, Саша Новіков, Наталія Васько та інші). Усе це мало б забезпечити картині успіх. Проте чомусь «Малевич» не викликає захоплення. Спробуємо розібратись.
З життя Малевича автори картини обирають три часові та просторові крапки: 1915 рік та події довкола виставки «0,10» у Санкт-Петербурзі; 1925 рік, Малевич викладає у Вітебську; 1932 рік, Малевич викладає у Києві. І в ці події вкраплена теперішня війна. Вона слугує своєрідним обрамленням тому, що відбувається з Малевичем.
Але насамперед проблема в тому, що паралелі між минулим та сучасним виглядають штучними. Окрім героїні Ірми Вітовської, яка ніби переходить з часу в час, інші персонажі ніяк не пов’язані. Села, якими захоплювався, яким співчував та які малював Малевич та поля, «розмальовані» слідами від вибухів, могли б стати такими шнурочками. Проте тут ми стикаємось з головним недоліком фільму: уривчаста, не прописана як слід історія, коли ані лінії героїв, ані сюжетні лінії не допрацьовані. Ролі, що виконують справді добрі актори, якось ніби обрубані з усіх боків. Живопис Малевича, що явно планувався як один із повноцінних персонажів, дещо рятує ситуацію: є дуже красиві та символічні сцени, де він бере активну участь. Загалом у картині багато візуальних удач, чого не можна сказати про інші її складники. Складається враження, що фільму бракує простору. І це не художній прийом. А от у «Медовому місяці» герої у лютому 2022 року опиняються в повній ізоляції у своїй новій квартирі. І тут так само відчувається отой брак повітря, тільки у картині Жанни Озірної саме така задуха і є прийомом, що змушує глядача перейнятись ситуацією, яку переживають герої.
Молода пара, психолог Тарас і художниця Оля, у перші дні окупації Київщини опиняються у квартирі, за стінами якої – вороги. Вони не бачать війни, проте добре її чують, пересуваючись власною домівкою переважно начетвереньки. Ідея передати війну лише через звуки напрочуд продуктивна. Ми чуємо те, що й герої, які можуть лише здогадуватись, що ж відбувається назовні (як і ми, особливо ті, кому пощастило не мати досвіду окупації). Страх стає їхнім головним супутником, страх та невизначеність випробовують їхні стосунки.
Це дуже камерна історія, де основний тягар лягає на акторів (Ірина Нірша та Роман Луцький). Вони ніби завмирають в часі, застигають в емоціях. Це своєрідне поєднання драми та трилера, коли наступним кроком може стати загибель.
Проте режисерка переносить основний акцент не на виживання, а на те, що коїться між героями, на те, як в таких умовах розвиваються їхні стосунки. І це дуже людська (та людяна) картина, що викликає емпатію.
Це добре написана, придумана, знята та розіграна історія. Звісно, у ній можна знайти недоліки, але тут ми говоримо про незначні нюанси, з якими хтось може не погоджуватись. Загалом, повнометражний дебют режисерки, яку ми до того знали по доброму короткометражному кіно, без сумніву, вдався.
«Для мене це історія про стосунки, які будує моє покоління. Покоління, яке має будувати майбутнє України в інтелектуальному сенсі. Мені завжди було цікаво, що роблять люди, які займаються творчими професіями, як вони поводять себе у кризових ситуаціях або при смертельних загрозах. За які уламки порцеляни вони тримаються, як трусяться за своєю бібліотекою, як не хочуть виїжджати з хати через це», ‒ говорить режисерка.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Так що у прокат вийшли два українські фільми, що дають великий простір для дискусій. І було б добре, якби вони відбувались конструктивно та аргументовано.
А ще варто нагадати, що у прокаті – «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова та «Антарктида» Антона Птушкіна.
