15-17 серпня у Львові відбулася нова літературна подія – ще один книжковий фестиваль BestsellerFest’25. За задумом засновниці фестивалю видавчині, поетки й перформерки Мар’яни Савки, він мав стати простором живого діалогу між авторами бестселерів, читачами, видавцями й блогерами. Фестиваль об’єднав 150 учасників та учасниць на 70 подіях, 50 видавництв та зібрав близько 5 тисяч читачів і читачок зі Львова й інших міст.
Бестселер – дослівно книжка, що найкраще продається. Що таке український бестселер? Чим новий львівський книжковий фестиваль вирізняється на мапі різноманітних літературних подій України? Журналістка й літературна оглядачка УП.Культура Наталія Колегіна відвідала перший день фестивалю BestsellerFest’25, щоб це з’ясувати.
Мій BestsellerFest’25 розпочався з музики – ще на підході до локації фестивалю було чути грайливі й життєствердні, а часом меланхолійні мотиви. Це Мар’яна Савка разом з командою FIJI Band репетирують вечірній виступ на великій музичній сцені просто неба.
Новий книжковий фестиваль приймає просторий !FESTrepubliс у Львові. Тут є три зали для подій чи концертів у приміщеннях, одна з яких в укритті, та павільйон, який став прихистком для книжкового ярмарку.
На території – світла книгарня-кав’ярня Видавництва Старого Лева з фірмовим фасадом з обкладинками своїх книжок, фудкорт, де кілька питомо львівських закладів харчування, зона відпочинку довкола оригінального фонтану та ігровий майданчик для дітей.
Вже за кілька годин по всій фестивальній території безліч дорослих і дітей відпочиватимуть у тіні на кольорових кріслах зі щойно придбаними на ярмарку книжками у руках. Двоє чоловіків у формі обговорюватимуть на ходу нову книжку ветерана Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає", а чоловік за дерев’яним столом по відеозв’язку підніме келих пива "За фестиваль книжок!".
Фестивальні події відбуваються одразу на чотирьох сценах. Три з них названі на честь класиків української літератури – Франка, Стуса й Антонича. Сцен, названих на честь класикинь, немає. Але є зала Правда – у пабі від пивоварні з такою ж назвою.
Рухаючись вглиб території фестивалю, натрапляю на чорний намет Єдиного рекрутингового центру Сил спеціальних операцій ЗСУ. Тут консультують щодо усіляких бойових і тилових посад у збройних силах, показують дрони, які використовують на фронті, а ще тут можна поспілкуватися зі спецпризначенцями. Щоразу, коли проходжу повз намет, бачу дівчат і жінок, які цікавляться військовими професіями.
Великою атракцією для відвідувачів стає "робопес", яким керує один із чоловіків у наметі, тримаючи в руках пульт управління і вправно натискаючи кнопки. Цей дивовижний робот у формі собаки мандрує фестивалем у супроводі свого "оператора" й зачаровує дорослих, дітей та людей із тваринами – чим не рекламний хід, щоб зацікавити посадою оператора/ки дронів у війську, наприклад?
Десяток кроків – і ще одна локація на підтримку війська. Це намет 12 Бригади Спецпризначення "Азов" НГУ. Тут продають мерч за донат. BestsellerFest’25 планував назбирати 100 000 гривень для "Азову". Вже пізніше дізнаюся, що на літературних подіях й аукціонах фестивалю з Сашком "Колменом" Сердюком зібрали 700 000 гривень на підтримку бригади!
Трохи далі знаходжу намет благодійної організації "Домівка врятованих тварин". Вони рятують пухнастих із прифронтових територій та надають їм прихисток. Купую значок із мордочкою лисиці. Дівчина у наметі розповідає, що це – Фоксі, якого врятували й прихистили в притулку. І гордо додає, що організація нещодавно випустила у природне середовище 300 червонокнижних кажанів!
Мені знадобилося кілька кіл фестивальною територією, щоб роздивитися й дослідити кожну локацію. Доки роззираюся довкола, меланхолійну легкість Савки на сцені змінює чуттєва "О, панно Інно" на текст Павла Тичини від Віктора Морозова. За якусь мить звучить драйвова батярська пісня "Тільки ві Львові". Люди, які вже встигли зібратися на перший безплатний день фестивалю, стоять купками й пританцьовують. До сцени біжить чоловік з розкинутими вбік руками й весело вигукує в унісон з Морозовим: "Львів – то є Львів!".
На BestsellerFest’25 не було спеціальної церемонії відкриття, фестиваль починається дискусією про межу дозволеного на книжковому ринку. На ній Мар’яна Савка вже в іпостасі видавчині, блогерка Тетяна Гонченко, співзасновниця і редакторка "Читомо" Оксана Хмельовська та комунікаційниця Інституту книги Тетяна Петренко з модераторкою Софією Челяк міркували про етику видавничого бізнесу.
Щоб налагодити діалог із ширшим колом читачів і читачок – не лише присутніми на фестивалі, а й тими, що спостерігають за ним у соцмережах, – модераторка зачитувала коментарі у телеграм-каналі Тетяни Гонченко "Непозбувний книгочитун". На інших подіях глядачам і глядачкам зі сцени ставили прямі питання, а ті вигукували у відповідь. Іноді це доповнювало загальну картину, а в цій розмові – відвертало увагу від чогось важливішого.
Для спікерок неетичними у діяльності видавництв стали неякісно зроблені чи "естетично неприйнятні" книжки, зв’язки з Росією та відсутність прозорості у роботі. Тетяна Гонченко називає видавництва Folio і BookChef. Першому закидають видання книжок низької якості, а другому – російське походження. Хоча видавництво Folio мало окремий стенд на книжковому ярмарку фестивалю. Його представників варто було б запросити до цієї розмови – в портфоліо видавництва чимало бестселерів, хоч і видрукованих на дешевому папері та з "естетично неприйнятними" обкладинками.
Мар’яна Савка зауважила, що розмова про неприйнятне потрібна для того, щоби вибудувати "етичний каркас" для книжкового ринку. На її думку, для його побудови бракує законодавчого регулювання й певних обмежень з боку держави. Без них, мовляв, є ризик повторного засилля російської книжки в Україні.
На запитання від модераторки про те, як Савка реагує на випадки зловживання її колегами й водночас конкурентами на видавничому ринку, та відповіла:
"Якщо це окей суспільству, то я не буду цим революціонером, який буде з цим боротися. Я просто працюю на цьому ринку, намагаюся робити все за своїми внутрішніми мірками й за законом. У нас є державні інституції, які мали б здійснювати певний контроль, щоб не відбувалося зловживань у сфері", – переконана Мар’яна Савка.
Чи може здійснювати такий контроль Український інститут книги і як це допоможе українським бестселерам – відповіді на це від представниці УІК на цій дискусії почути мені не вдалося. Яких державних політик бракує для такого контролю – на це питання міг би пошукати відповіді народний депутат і член парламентського комітету з гуманітарних питань Володимир В’ятрович, який в цей день завітав на фестиваль. Але на BestsellerFest’25 він був у ролі письменника й історика.
Тож дискусія про межі дозволеного на книжковому ринку залишила більше питань, ніж відповідей.
Який він – український бестселер? Яка літературна форма найбільше годиться для нього? Як зробити так, щоб наш бестселер став світовим? Чи воєнні тексти сучасності стають бестселерами? І що робити, щоб стали? Ці питання роїлися в моїй голові напередодні фестивалю, і перша дискусія, в якій я намагалася знайти відповідь – розмова про те, чи варто автору спиратися на вподобання авдиторії. Адже бестселер бестселером роблять саме читачі. У цій розмові взяли участь літкритикиня Богдана Романцова, письменник Роман Голубовський, блогерка Оксана Павленко за модерації Оксани Зьобро.
Роман Голубовський постулює важливу річ: українські читачі й читачки чекають від провідних українських авторів – Жадана, Чеха чи Михеда – великий воєнний роман, як у класиків світової літератури.
Але кого з класиків ми можемо взяти за взірець? Один з чільних текстів Гемінґвея про війну "Прощавай, зброє" – про дезертира? Тексти Ремарка – про безглуздість війни? Щоденники штурмовика Ернста Юнґера, який поетизує війну, як то й годиться ідеологу консервативної революції? Чи може ми відійдемо від цієї стереотипної рамки й подивимось у бік лавреатки Пулітцерівської премії Марґарет Мітчелл і її роману "Віднесені вітром", який оповідає про громадянську війну в США? Чи у бік "Хронік Нарнії" від ветерана І Світової Клайва Стейплза Льюїса?
Обмірковуючи це, я дістаюся найважливішої дискусії першого дня – саме про специфіку українського бестселера. У ній знову Марʼяна Савка, піарниця видавництва "Клуб сімейного дозвілля" Тетяна Рябченко, блогери Олексій Рафалович і Анна Полегенько під модерацією видавчині Світлани Стретович спробували вивести формулу українського бестселера.
Мар’яна Савка наголосила: щоб стати бестселером, книжка має розповідати класну історію й бути добре написана.
Тетяна Рябченко розповіла, на чому будується комерційний успіх книжки та чому потрібно врахувати якомога більше елементів: "У видавця завжди є рівняння в голові з розрахунком накладів і масштабів дистрибуції. Важливо все: контекст виходу книжки, одна це книжка чи серія, український автор чи закордонний. Закордонні книжки, на жаль, мають більший попит в Україні. Попри те, що з українським автором можна взаємодіяти чи влаштувати промокампанію".
Олексій Рафалович зауважив, що нам бракує маркерів якісної книжки, як-от значка престижної літературної премії на обкладинці, а відповідно й самих авторитетних літературних нагород.
Зрештою, більшість моїх запитань залишилися без відповіді.
Особливою знахідкою BestsellerFest’25 стала подія у неформальному просторі "Правда", де організаторка фестивалю Мар’яна Савка і співак, композитор і перекладач Віктор Морозов під модерацією бібліотекарки Тетяни Пилипець пліткували про самих себе.
Приглушене світло, м’які крісла і пиво створили розслаблену атмосферу, де можна бути щирими. Тетяна Пилипець обмахувалася віялом і ставила каверзні питання, була гучною й ефектною, як Опра Вінфрі на власному ток-шоу.
Жартували про кумівство Савки й Морозова, згадували юнацькі пригоди й витівки. Савка розповіла, як її колись відлупцювали у гуртожитку, а Морозов – про те, як знявся в еротичному музичному кліпі.
Мар’яна зізналася, що вони з командою фестивалю прагнули зробити так, щоб до всіх запрошених письменників і творців була увага, щоб усі відчували себе потрібними. Основна програма BestsellerFest’25 була зосереджена довкола зіркової двадцятки авторів бестселерів. Серед авторів, зокрема, Оксана Забужко, Марія Матіос, Євгенія Кузнєцова, Юрій Андріхович та Ілларіон Павлюк.
На фестивалі й справді було багато можливостей буквально доторкнутися до улюблених авторів й авторок – взяти автограф, зробити селфі, послухати на подіях чи просто поспілкуватися. На двох автограф-локаціях щопівгодини з’являлися нові письменники й письменниці, готові до взаємодії з читачами й читачками.
Лише у перший день фестивалю на різних локаціях відбулося 10 презентацій книжок, а автографи роздавали 13 авторів і авторок, зокрема Галина Пагутяк, Ірена Карпа, Ольга Войтенко, Андрій Новік чи Ірен Роздобудько.
На розмові за пивом у спогадах про молодечі й творчі пригоди згадали також творців, яких уже немає. Морозов розказав, як у купі з поетом Грицьком Чубаєм та компанією влаштовували такі собі пранки багатим львівським родинам: приходили в гості, пили та їли від пуза, видаючи себе за інтелігентних туристів з Канади чи Європи.
У формулі BestsellerFest’25 із назви репортажу "Людям – живі творці, письменникам – визнання" не вистачає одного елемента: згадки про тих творців і творчинь, яких уже немає з нами. Отже, людям – живі творці, а письменникам і письменницям – визнанням і пам’ять. Живим – визнання, мертвим – пам’ять.
