Повномасштабна війна змінила життя мільйонів українців. На жаль, вона змусила відкласти несуттєві, на думку багатьох, питання. Наприклад, проблему захисту прав ЛГБТ+ спільнот. Проте у ХХІ столітті питання прав людини не можуть бути другорядними. Серед тих, хто боронить Україну на фронті та в тилу, є різні люди, в тому числі і за сексуальною орієнтацією. Вони, часто ризикуючи життям, доводять свою відданість країні. Але, попри свій героїзм, щодня стикаються з нерозумінням, стереотипами, дискримінацією і насильством.
Війна лише загострила потребу в єдності суспільства. Якщо бійці воюють пліч-о-пліч, незалежно від статі, походження чи сексуальної орієнтації, то держава має забезпечити їм рівні права, – про це розповідає “Наше місто”.
Ставлення до ЛГБТ+ людей в Україні різне.
“У першій половині 2024 року спостерігалося суттєве зростання гомофобної і трансфобної агресії – 29 випадків проти 25 за весь попередній 2023 рік. На нашу думку, це можна пов’язати насамперед зі збільшенням публічної активності як ЛГБТ+ організацій і активістів(ок), так і різного роду гомо/трансфобних угруповань.
Зокрема це стосується випадків фізичного насильства і нападів на ЛГБТ+ центри / заходи або активісток(ів). До таких нападів також можна додати умисне знищення або пошкодження майна (4 із 5 випадків), якого зазнали різні бізнес-заклади через свою підтримку прайд-місяця, кінофестивалю Sunny Bunny та інших ЛГБТ+ заходів. На діаграмі нижче наведені ці дані за перше півріччя 2024 року у порівнянні з аналогічними даними за весь 2023 рік,” – про це пише Правозахисний ЛГБТ+ центр “Наш Світ” в своєму звіті.
Цькування, упередження, знецінення, – таких випадків насправді набагато більше ніж ми можемо собі уявити. Часто ці прояви походять від стереотипів, які десятиліттями формувала радянська та пострадянська культура.
Олександр Рад’яконов – 23-річний хлопець із Дніпра.
Він відкрито називає себе геєм, веде блог, займається фотографією й розповідає про власний досвід. Але ще кілька років тому його життя було зовсім іншим: служба в армії, психологічні випробування, травля від побратимів.
– До армії я не був повністю відкритим, – згадує пан Олександр. – Міг розповісти кільком найближчим друзям чи натякнути в інстаграмі, де було обмежене коло підписників. Але це завжди залишалося в межах «своїх». Я боявся ширшого розголосу, боявся нерозуміння.
Попри це, всередині накопичувалося відчуття, що жити подвійним життям важко. Хотілося просто зняти з себе цей тягар.
На службу Олександр пішов у 20 років. Це була весна 2023 року. Він свідомо обрав професію зв’язківця – цікавився ІТ та технікою.
– У багатьох тоді життя йшло по різних траєкторіях. Хтось не знав, що робити далі, хтось не міг знайти роботу. Для мене армія стала викликом. Хотілося перевірити себе, знайти своє місце.
– У війську я вперше почав трохи натякати у відео, що я гей. Прямо не говорив, але вже не міг мовчати. Хотів показати, що ми так само служимо, як усі інші. Приєднався до закритої спільноти ЛГБТ+військових, навіть дав кілька інтерв’ю. На той момент мені здавалося, що це правильно. Але потім саме це стало проблемою.
Найгірше сталося тоді, коли він довірився психологині, яка мала б допомогти.
– Я сказав їй, що важко знайти друзів, бо я боюся, що дізнаються про мою орієнтацію. Думав, що це залишиться між нами. Але вона розповіла керівництву. І поки я був на навчанні, зібрали батальйон і сказали: «У нас є представник ЛГБТ+, тримайтеся від нього подалі». Ім’я не назвали. Але, коли я повернувся, було зрозуміло, що всі знають, про кого йдеться.
Після цього життя в частині перетворилося на випробування.
– На мене почали косо дивитися. Чув за спиною підколки, натяки. А потім знайомий попередив «Тебе чекають. Хочуть навчити життю».
У той час він пережив сильний психічний зрив.
– Я розумів, що мої ж можуть мене «зняти» в спину.
Керівництво не запропонувало захисту. Натомість сказали: або він шукає спосіб звільнитися, або його переведуть у бригаду, де про нього всі також знають.
Попри травлю, були й ті, хто залишився поряд.
– Декілька людей мене підтримували. Один товариш спеціально тримався поруч, щоб я не конфліктував з іншими й був у відносній безпеці. Інший, хоч і був на позиціях в іншій області, постійно дзвонив, питав, як я. Потім я дізнався, що він теж був геєм. Але ніхто не наважувався говорити про це відкрито.
Серед гетеросексуальних військових справжньої підтримки Олександр не відчув.
Після семи місяців служби він залишив армію. Переїхав до Львова до хлопця, з яким на той час мав стосунки. Разом вони прожили півтора року. Але після розриву Олександр переїхав в інше місто і зосередився на саморозвитку.
– Я почав вести блог, розповідати про себе, розвінчувати стереотипи. І знаєте, дивно: у цивільному житті я жодного разу не стикався з гомофобією. Ніхто не погрожував, не писав гидот. Навпаки – отримую підтримку.
Чому важливі цивільні партнерства
Коли мова заходить про зміни в законодавстві, Олександр не вагається з відповіддю.
– Я думаю, в першу чергу – це законопроєкт про цивільне партнерство, який був поданий ще кілька років тому. Він передбачає кримінальну відповідальність за насильство і гомофобію. Тобто не як «гомофобію» саму по собі, а як прояв агресії й насильства. І він захищає права партнерів у юридичному аспекті.
– Я вважаю, що для початку його цілком достатньо. Він охоплює одразу кілька важливих сфер: і безпеку, і юридичні питання. Найголовніше – це відповідальність. Бо агресія і насильство на ґрунті орієнтації – це настільки неприпустимо в сучасному світі, що я навіть не розумію, як це може досі існувати.
– Це пережитки минулого. Частково з кримінальних і тюремних традицій, частково з Радянського Союзу. Саме звідти до нас прийшла ця агресивна, стереотипна модель. І на жаль, вона досі існує.
Пані Анастасія Грушевська – координаторка прихистків для ЛГБТ+ людей у ГО «Альянс Глобал», а також координаторка напряму ПЗ-ПСП (психологічна допомога та психосоціальна підтримка).
Організація має чотири прихистки у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові і Львові. Перший прихисток відкрили в Києві ще у 2019-му – тоді головний запит був від людей, яких вдома не прийняли після камінг-ауту чи аутингу. (Авт. – Камін-аут — це свідоме відкриття своєї ЛГБТ+ ідентичності (орієнтації чи гендерної ідентичності) перед іншими людьми. Людина сама вирішує, коли, як і кому розповідати. Аутинг — це примусове розкриття ЛГБТ+ ідентичності без згоди людини. Тобто хтось інший публічно розповідає про це, порушуючи право на приватність.) Після початку повномасштабного вторгнення мережу розширили. Зокрема з’явився прихисток у Дніпрі.
– Наразі у Києві одночасно може проживати 15 людей, у Дніпрі – 12, у Харкові – 16, у Львові – 10. Усі прихистки – це комфортабельні квартири в центрах міст. Проживання безкоштовне до трьох місяців, – розповідає пані Анастасія.
Дніпро – місто, куди їде найбільше людей з прифронтових територій, насамперед з Донеччини. Тут люди “видихають” і адаптуються до нового життя. Представникам ЛГБТ+ спільнот часто потрібен захист не тільки від ворожих бомб. Але й від агресивних людей.
– Ми забезпечуємо учасників та учасниць програми продуктовими й гігієнічними ваучерами. Не набори, а саме сертифікати, щоб кожен мав можливість купити необхідне, адже в кожної людини власні потреби. Також централізовано закуповуємо одяг. Окремий фокус – заходи на ресоціалізацію та згуртованість, – зазначає керівниця шелтеру.
Психологічна підтримка – обов’язкова умова проживання. В організації працює 12 психологів. Психологічні сеанси щонайменше раз на місяць – групові зустрічі, і не рідше раз на місяць – індивідуальна консультація (на місці або онлайн з іншими фахівцями організації).
– У Дніпрі кожен учасник/учасниця програми має хоча б раз на місяць отримати індивідуальну консультацію з психологом/инею. Це допомагає швидше відновитися й планувати подальші кроки.
Найвразливіша група – трансгендерні люди
Проблема часто починається із «невідповідності реальності з документами»: у паспорті – одна позначка статі, зовні – інша гендерна експресія. У шелтерах для переселенців це може спричиняти дискримінацію – і з боку мешканців, і навіть з боку окремих соцпрацівників.
– Був випадок: трансгендерна людина з чоловічим маркером у паспорті, виглядає як жінка. У колективному центрі попросила поселення у жіночому блоці – відмовили. Розмістили в «чоловічому», і людина зазнала і фізичного, і психологічного насильства. Потім вона приїхала до нас. Ми поселили, людина відвідала психіатра й ендокринолога, змінила маркер у паспорті, влаштувалася на роботу – і конфлікти припинилися.
Інша історія з шелтера у Львові:
– Хлопець з Івано-Франківщини зробив камінг-аут матері. Вона спершу розплакалась, а потім ніби заспокоїлась, каже: «Ти – мій син, все буде добре». Але в неділю повела до церкви: двері зачинили, і дві години «виганяли демона». Хлопець одразу зібрав речі, приїхав до нас у Львів, оселився у прихистку. Знайшов однодумців, винайняли житло разом, влаштувався на роботу і потім вже подальшої нашої допомоги не потребував.
Виклики, пов’язані з мобілізацією
– Складніше, коли людина змінює маркер з чоловічого на жіночий. Це може трактуватися як «уникнення мобілізації». Простіше – навпаки (жіночий → чоловічий). Але траплялися випадки, коли трансгендерних чоловіків мобілізували з аргументом: «Ти ж хотів бути чоловіком!». У нас таких кейсів було два, зараз ці люди мобілізовані й воюють.
Серед позитивних кейсів – переважна більшість людей за три місяці знаходять роботу, однодумців, винаймають житло, йдуть далі по життю самостійно. Але є і трагічні історії – на фоні важкого ментального стану іноді відбуваються самогубства.
– Це болісно. Ми робимо все, щоб підтримати цих людей, але, на жаль, трапляється по-різному.
Тут усе визначається вимогами донорів і гуманітарними принципами нейтральності.
– Наші прихистки частково фінансують гуманітарні донори – заради дотримання принципу нейтральності ми не можемо системно поселяти військових. Якщо донор не гуманітарний і йдеться про транзит через місто, тоді інколи можемо допомогти – не порушуючи правил. Такі випадки були.
Водночас інші послуги – психологічні чи медичні – надаються ширше, у межах проєктів, які не обмежені згаданими принципами.
– Ми працюємо за підходом «рівний рівному»: людям комфортніше говорити з тими, хто має схожий досвід. Для військових важливо мати саме «військового психолога» – ми це розуміємо й намагаємось знаходити рішення.
«Альянс Глобал» з 2002 року працює у сфері громадського здоров’я, зокрема профілактики ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом. Це напряму стосується і ЛГБТ+ спільноти, і військових, які звертаються у відпустках.
– Ми сприяємо тестуванню, доступу до PrEP. Якщо людина має ВІЛ-позитивний статус – допомагаємо з терапією.
Організація має параюридичний хаб для двох цільових груп – ЛГБТ+ та людей, що живуть з ВІЛ. Є параюристи для первинної допомоги, а також юристи й адвокати – для вторинної.
– Ми фіксуємо злочини на ґрунті ненависті, допомагаємо правильно оформити документи й супроводжуємо звернення до органів влади.
Пані Анастасія говорить про те, що спільнота потребує щонайменше двох рішень парламенту: визнання цивільних партнерств і ухвалення закону про злочини на ґрунті ненависті та нетерпимості.
– Законодавство України наразі не визнає цивільні партнерства. Разом з іншими організаціями ми лобіюємо законопроєкти – не про шлюб, хоча б про ці партнерства. Бо багато ЛГБТ+ людей – військові. Якщо партнер загинув або в реанімації – близька людина не має до нього доступу, не має прав. Виплати часто отримують батьки, які можуть навіть не приймати дитину. Це неправильно.
– Другий напрям – злочини на ґрунті ненависті та нетерпимості. Нині побої ЛГБТ+ людей часто проходять як «хуліганство», а це не відповідає мотивації злочину, адже скоєний він через гомофобію.
Якщо ви є частиною ЛГБТ+ спільноти і зазнаєте дискримінації, ви можете звернутись в цей шелтер і отримати усю можливу допомогу. Житло, продукти та психологічну підтримку!
Подякуй захисникам і захисницям!
ЛГБТ+ – це частина українського суспільства. Серед них багато захисників і захисниць, що боронять нашу свободу. Ці люди заслуговують на ті ж самі права, що й усі інші.
Повага, безпека, рівність і законодавчі зміни – це не питання майбутнього, а потреба сьогодення. І кожен із нас може зробити внесок у цю зміну – хоча б почавши говорити про неї без упереджень.
Слава Героям, що боронять нашу країну, незалежно від їхньої статі та орієнтації!
Категорія: Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, Україна Росія війна
