Ми звикли за інерцією звинувачувати Захід у тому, що російська військова машина досі функціонує на повну, а в російській казні ніяк не закінчуються гроші на війну. Підстави бути незадоволеними половинчастою позицією Європи й Америки дійсно є. Але не Захід, а країни Глобального Півдня несуть головну відповідальність за те, що Путін ось уже три з половиною роки має можливість продовжувати агресію проти України.

Здавалося б, загарбницький несправедливий характер російської війни проти України очевидний. Але далеко не для всіх. Мабуть, тому санкції проти агресора наважилися ввести менш як 50 країн світу. За цікавим збігом обставин, у цьому списку майже немає країн Азії, Африки та Латинської Америки. Попри політичне різноманіття, різні форми державного правління, географічну віддаленість і відмінні історичні долі, усі держави Глобального Півдня об’єднує поблажливе ставлення до Москви. А дехто навіть вважає, що Путін веде справедливу війну проти західних імперіалістів на території України.

Звісно, пересічні громадяни країн Азії, Африки та Латинської Америки можуть не знатися на тонкощах світової геополітики. І мати хибне або поверхове уявлення про природу російсько-української війни. Не варто забувати: Москва раніше доклала багато зусиль, щоб закріпити за собою образ захисника всіх поневолених західним колоніалізмом народів світу. Але цього не можна сказати про політичні еліти.

Сі Цзіньпін, Нареандра Моді чи Лула да Сілва прекрасно обізнані про те, що Кремль розв’язав і веде проти України імперіалістичну загарбницьку війну та ставить за мету знищення української нації й державності. Вони, безперечно, володіють даними розвідки, мають доступ до секретної інформації. Знають багато нюансів про те, як готувалося вторгнення в Україну. До них також надходить аналітика про злочини агресора і вбивства українського цивільного населення. Сі Цзіньпіну, Нареандрі Моді та іншим багато відомо і про вразливі місця Росії. Звідки Кремль бере гроші на війну і як зумів пристосуватися до західних санкцій. Вони чудово обізнані, скільки Росія заробляє на продажу нафти й газу. Та усвідомлюють: якщо ці доходи обрубати, Кремль неминуче постане перед серйозною проблемою. Можливо, Путіну справді доведеться припиняти вогонь.

Індія й Китай зараз сумарно купують близько 80% російської нафти. Ще 10% чорного золота держави-агресора імпортується до Туреччини. Частка інших країн, охочих купувати російську нафту, окроплену кров’ю, незначна. Нафтогазові доходи зараз забезпечують 30% російського бюджету. У 2024 році Росія на продажах нафти і газу заробила понад 11 трлн рублів. З січня 2023 року до кінця липня 2025 року Індія купила в Путіна нафти на загальну суму приблизно 120 млрд доларів. Хоча ще 2021 року Нью-Делі спокійно обходився без російських енергоносіїв. Та після того як нафта з РФ стала продаватися за знижкою на світових ринках, Індія не втрималася перед спокусою. Щодо Китаю, то він і до війни імпортував немало російської нафти і газу. А за період з початку 2023 року до кінця липня 2025 року Пекін заплатив Москві за чорне золото 159 млрд доларів. Це серйозні суми, які регулярно підживлюють російську економіку і військово-промисловий сектор. Моральний релятивізм і безпринципність Глобального Півдня, а не лише слабкі західні санкції, ось уже кілька років дозволяють Росії фінансувати свою загарбницьку авантюру проти України.

Політичні лідери Індії та Китаю не можуть не усвідомлювати, куди йдуть гроші, які вони платять Москві за імпортовану нафту. Знають, усвідомлюють, але погоджуються купувати. Тож прямо чи опосередковано фінансують режим, який веде загарбницьку війну. Проте не схоже, що Моді та Сі Цзіньпін відчувають якісь муки совісті з цього приводу. Також їх важко запідозрити у глибокому співчутті до жертви агресії. Решта керманичів держав Глобального Півдня, за поодинокими винятками, у кращому разі мовчать. Або займають нейтрально-байдужу позицію. У гіршому – простягають руку підтримки агресору. Купують російські енергоносії, постачають технологічне обладнання і товари подвійного призначення. А в найгіршому – як це відбувається на прикладі КНДР – шлють до РФ своїх солдатів, боєприпаси і зброю.

Тактика Дональда Трампа щодо введення тарифів проти країн, які купують російську нафту, правильна. Після кількамісячного періоду безуспішних спроб вмовити Путіна припинити війну, здається, у Білому домі справді вирішили зробити боляче російському диктатору. Але практична реалізація митного плану американського президента виглядає не так однозначно. Навіть Індія, яка вважається відносно прозахідною і помірковано демократичною державою, не демонструє намірів відмовлятися від купівлі дешевої російської нафти. Це показовий приклад того, якими принципами керується країна, яка претендує на статус провідної держави Азії та Глобального Півдня. Що вже говорити про Китай, який має наміри поборотися за місце світового гегемона. Пекін відразу рішуче відкинув вимогу США обмежити купівлю російських енергоносіїв.

Перша реакція Індії на запровадження додаткових мит Вашингтоном свідчить про небажання змінювати свою політику. У заяві МЗС цієї країни тарифи США називаються «несправедливими, невиправданими та нелогічними». Індія обіцяє вжити необхідних заходів для захисту її національних інтересів. Також слід звернути увагу на запланований візит прем’єр-міністра Моді до Китаю, що може свідчити про потепління відносин між двома державами, які вважаються політичними суперниками.

Глобальний Південь звик нарікати на важкий спадок колоніалізму і «поганий несправедливий Захід». Вимагає до себе особливих преференцій, розуміння і співчуття. Прагне змінити статус-кво у міжнародних відносинах і відігравати більшу роль в ухваленні рішень планетарного масштабу. Але не здатний побачити й засудити імперіалістичну війну Кремля проти України. Це цілковито спростовує тезу, начебто країни Азії, Африки чи Латинської Америки мають якісь моральні цивілізаційні переваги перед Заходом.

Якщо політичні еліти Глобального Півдня такі безпринципні й байдужі до чужого горя і несправедливості, то, може, їм зарано претендувати на світове лідерство? Світ, де переважає Захід, неідеальний. Але яким буде світ, де провідні ролі відіграватимуть держави Глобального Півдня? Боюся, це буде не дуже комфортне й безпечне місце.

Коли ми говоримо про те, начебто весь світ солідарний у підтримці України й рішуче засуджує російську агресію, то забуваємо про деякі не дуже приємні факти. Станом на зараз близько 75% держав світу не запровадили жодних санкцій проти Росії за її вторгнення в Україну. За рідкісним винятком, країни Глобального Півдня не демонструють ознак активного співчуття Україні. Не визнають факту російської агресії, натомість послуговуються різноманітними евфемізмами. Допомагають функціонувати російській економіці й російській військовій машині, прикриваючись власними національними інтересами. Якби весь світ долучився до тиску на Москву, обмежив для Путіна можливості обходити санкції й заробляти на продажу сировини, війна напевно уже б закінчилася.