За офіційною версією, Кодима заснована 1754 року з хутора князів Любомирських. Ще з козацьких часів скам’яніли за торговицею міста, на пагорбі, кілька тесаних хрестів – останніх свідків першого цвинтаря козацької Кодими, яка зберігає шалений галоп коней Семена Палія.
Кодимчани пишаються своїм містом і знають його насичену історію. Але не кожен знає, що Кодиму занесено до Списку історичних населених місць України. Що це означає? Це значить, що місто зберегло свій історичний вигляд (планування, забудову) та має об’єкти культурної спадщини. Його територія охороняється державою відповідно до закону, зберігаючи її історичний ареал та забудову певного періоду та культури для наступних поколінь.
Віддалені міста і села останнім часом стають все більш привабливими для туристів. І місто Кодима стоїть у перших рядах цього туристичного списку. Адже тут зберігаються традиції, національні страви та пам’ятки архітектури.
Навіть за ці воєнні роки Кодимська громада збагатила Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України трьома елементами:
Багатий на елементи культури та історію краю Кодимський історико-краєзнавчий музей, який ташується в будівлі, що є пам’яткою архітектури та містобудування кінця ХІХ століття. До речі, його визнано одним із кращих на Одещині.
За ініціативи директорки Зінаїди Севастьянової тут проводяться екскурсії, мандрівки сторінками історії для вимушених переселенців, майстер-класи з народних ремесел.
У фондах музею зберігається понад чотири тисячі експонатів – предмети археології, народознавства, роботи народних умільців, місцевих художників, старовинні меблі, техніка різних років, предмети побуту 20-80-х років ХХ століття, часів Другої світової війни.
Зібрано колекції старовинних рушників, сорочок, килимів, прасок. Окрему залу виділено під Літературну вітальню, в якій зберігається авторський Фонд відомого українського письменника Богдана Сушинського. В музеї є експозиції і відомим землякам: художнику Євгену Столиці, письменнику-фольклористу Анатолію Свидницькому, актрисі театру Валентині Болейко, льотчику Другої світової війни Станіславу Скальському тощо.
На південній околиці міста пролягав Шпаків шлях, що отримав назву на честь першого отамана-провідника Федора Шпака, який умів провести чумацькі валки таємними стежками.
Зважаючи на культурно-історичну цінність Шпакового шляху, відділ культури та туризму Кодими реалізував культурно-туристичний маршрут. Так «Шпаків шлях» охопив 15 населених пунктів краю.
Хто писав і продовжує писати історію своєї маленької батьківщини? Серед талановитих земляків Надія Борова – вчителька історії Кодимського ліцею №1, яка видала колективний збірник, присвячений Кодимі.
Тетяна Тримарук – поетеса і керівниця громадської організації «Кодимське районне літературне об’єднання імені Петра Надутика» – написала гімн міста.
Відомий на Одещині журналіст і письменник Петро Надутик, який описав історію краю у дослідницькій роботі «Дума про Кодиму».
Поетеса, письменниця Наталія Палашевська закарбувала у поезії звитягу земляків.
Добрий спадок передав нащадкам і художник, митець флоромозаїки Петро Козловський. Його твори зберігаються в історико-краєзнавчому музеї та нагадують про Україну в Канаді та Ватикані.
У грудні нинішнього року виповниться п’ять років як Кодима стала центром Кодимської міської територіальної громади, яку очолює Сергій Лупашко.
Громада бере участь у різноманітних проектах, виграє гранти, залучає інвестиції від міжнародних та вітчизняних донорів.
Кодиму вже знають, їй довіряють, з нею співпрацюють партнери та інвестори. Наприклад, від проекту GIZ «Програма ЄС Міцні Регіони – Спеціальна програма підтримки України» Кодимська громада отримала реабілітаційне обладнання та операційний стіл для лікарні, комп’ютерне обладнання, генератори, засоби гігієни, устаткування для ЦНАП – на суму понад два мільйони гривень.
Завдяки проекту «Говерла» громада отримала бензинові генератори, мініекскаватор (його вартість сягає близько трьох мільйонів гривень), комплекти спецодягу для рятувальників, бензоріз, мотопилки, вогнегасники, мотопомпи, ноутбуки тощо – на суму понад 4,5 мільйона гривень.
Допомога надходить від благодійних організацій та установ, таких як ГО «Десяте квітня», ЮНІСЕФ, «Міжнародна солідарність», Управління Верховного комісара ООН у справах біженців тощо. А це означає, що бюджетні кошти підуть на інші нагальні потреби.
З перших днів великої війни кодимчани стали на захист Вітчизни. У лавах Збройних сил захищають Україну понад 700 місцевих чоловіків та жінок. На сьогодні загинуло 55 військових з громади, більше 40 вважаються зниклими безвісти.
Тож кожен мешканець громади вважає за необхідне бути волонтером. Тут активно працюють волонтерські організації, до яких долучилися і юні громадяни, та відчутною є допомога Кодимської громади українським військовим.
Назву міста пов’язують з однойменною назвою річки, на якій місто знаходиться. Слово «кодима» було відоме ще половцям і означало «схід», а оскільки воно стосувалося назви річки, то це звучало, як «річка, що тече на схід».
Припускають також походження назви від турецького слова «кодим» – мочар, болото.
Можливо, назва походить від вепського (фіно-угорці) «кодім» чи естонського «кодум» – батьківщина, рідна земля.
А можливо – з івриту, де «кадіма» означає «вперед».
В одному з давніх першоджерел, виданих 1901 року в Кам’янці-Подільському «Трудов Подольскаго епархиального историко-статистическаго комитета», написано: «Местечко Кодыма расположено на возвышенной равнине, при истоке реки того же имени… Так как м. Кодыма расположено на возвышенности, обильно садами и в нем нет болотных и гнилых вод, поэтому местность эта благоприятна для здоровья населения. Почва черноземная, но есть места глинистые и песчаные».
Краєзнавці стверджують, що саме Шпаковим шляхом через Кодиму в турецьку неволю гнали Анастасію Лісовську (Роксолану) з Рогатина. Цьогоріч виповнюється 520 років з дня її народження. Відома українка, меценатка, яка народилася 1505 року, була донькою священика з галицького міста Рогатина. Її було взято у полон та продано в рабство 1520 року.
Анастасія опинилася в султанському гаремі, а згодом стала коханою дружиною Сулеймана, першою хасекі-султан, засновницею епохи жіночого султанату, однією з найвпливовіших жінок в історії Османської імперії. Спочатку її звали Роксоланою, тобто «русинкою», а потім дали ім’я Хюррем, що перською означає «радість».
Але чи була Хюррем у Кодимі? Насправді Роксолана померла майже за двісті років до заснування міста. Але, ймовірно, коли Анастасію Лісовську було взято в полон, її, як і інших українських бранців, гнали по Шпаковому шляху, через поселення Кодима, де в майбутньому засновано місто Кодима.
