Минулого тижня з’явилася інформація, що Європейська комісія готується винести на обговорення новий механізм використання заморожених російських активів.
Ідея на перший погляд проста: не конфісковувати весь капітал, а замінювати його на облігації ЄС і передавати кошти Україні.
Такий підхід може стати виходом для ЄС та України. Адже він дозволяє уникати юридичних ризиків прямої експропріації, але водночас створює сильний політичний сигнал: Росія починає платити за війну вже зараз.
Загальна сума заморожених активів Центрального банку Росії в ЄС становить близько 200 млрд євро. Вони зберігаються переважно у депозитарії Euroclear у Брюсселі та Clearstream в Люксембурзі.
Досі ЄС мав право використовувати лише відсоткові доходи від цих коштів – так звані windfall profits. Їхній обсяг коливався в межах трьох–п’яти мільярдів євро на рік і спрямовувався, здебільшого, на обслуговування кредиту G7 для України (ERA, Extraordinary Revenue Acceleration Loans).
Модель запропонованого "Репараційного кредиту" – Reparations Loan, відкриває можливість використати не лише відсотки, а й ті грошові потоки, що виникають під час погашення російських облігацій чи закінчення строків депозитів.
Сьогодні ці кошти автоматично потрапляють на рахунки в Європейському центральному банку й залишаються там у пасивному стані. Комісія пропонує обміняти їх на облігації з нульовим купоном, гарантовані усіма державами ЄС, а звільнені гроші спрямовувати Україні.
Це означає, що змінюється не власність, а форма збереження активів.
Росія залишається номінальним власником, але фактична ліквідність працює на Київ.
Теоретично, стеля механізму дорівнює сумі усіх заморожених резервів російського Центробанку. На практиці доступ до нього буде поетапним, у міру того, як активи досягатимуть строку погашення.
За оцінками експертів, упродовж наступних п’яти років ця схема здатна акумулювати для України від п’ятдесяти до сімдесяти мільярдів євро.
Потенційно, частину коштів можна буде отримати авансом завдяки випуску облігацій під майбутні надходження. Це не безмежне джерело, але сума співмірна з річними оборонними витратами України.
Слід зауважити, що запропонована структура не передбачає реінвестування заморожених активів у більш ризиковані інструменти. Це принципова відмінність від попередніх ідей.
ЄС не намагається перетворити знерухомлені гроші на фонд для фінансових експериментів. Навпаки, активи залишаються у безпечному "замороженому" стані.
Єдине, що змінюється, – форма їхнього утримання: частину готівки замінюють на гарантовані облігації ЄС, які є найбільш надійним борговим інструментом у європейській фінансовій архітектурі.
Також це важливий сигнал міжнародним партнерам. ЄС не використовує чужі активи для власної вигоди, а створює прозорий механізм, спрямований винятково на майбутні репарації Україні.
Такий підхід мінімізує ризик підриву довіри до євро як глобальної резервної валюти.
Головний сенс у тому, що цей інструмент дозволяє закривати щорічний дефіцит українського бюджету на рівні восьми–десяти мільярдів євро без прямого тиску на бюджети держав-членів.
Таким чином солідарність із Україною перестає залежати від політичних циклів у парламентах і від популістських хвиль. Допомога стає більш прогнозованою і менш вразливою до внутрішніх коливань у Європі.
Для Києва це сигнал, що Захід не знижує темпи підтримки, а шукає інноваційні інструменти, здатні працювати навіть у рамках юридичних обмежень.
Натомість для Москви це протилежний сигнал: навіть заморожені гроші не зберігають нейтральності, а поступово перетворюються на ресурс української стійкості.
Механізм має очевидні виклики. Москва вже готує аргументи, що навіть підміна активів облігаціями є експропріацією.
Вірогідність судових процесів у міжнародних арбітражах і національних судах висока. Додатковим випробуванням стане питання політичної єдності: для запуску потрібна одностайна підтримка всіх держав ЄС.
Очевидно, що Угорщина чи Словаччина можуть спробувати блокувати або затягувати процес, використовуючи його як інструмент внутрішньої політики ЄС.
Зберігається й репутаційний ризик для Євросоюзу.
Якщо в інших країн створиться враження, що ЄС готовий під будь-яким приводом використовувати чужі резерви, це може підірвати довіру тих держав, які тримають валютні запаси в євро.
Саме тому для Брюсселя життєво важливо довести, що йдеться не про довільне втручання у власність, а про чітко обґрунтований механізм репарацій, заснований на міжнародному праві та принципі відповідальності агресора.
Проте існує ще один вимір, який робить цю ідею особливо актуальною.
За кулісами дедалі частіше обговорюється нова програма Міжнародного валютного фонду для України. Подейкують, що на відміну від попередніх, вона може бути менше зосереджена на структурних реформах і значно більше сфокусована на забезпеченні макрофінансової стабільності.
У такій конфігурації Reparations Loan може стати ключовим елементом: він дозволяє МВФ бачити стабільне і передбачуване джерело зовнішнього фінансування, не перекладаючи весь додатковий тягар на донорів Фонду і не змушуючи Україну брати на себе додаткові зобов’язання у розпал війни.
Цей механізм може стати тим самим мостом, який поєднає кредитні програми МВФ із практичною фінансовою спроможністю України. Він допоможе зберегти довіру інвесторів і донорів, а також дасть можливість планувати видатки не на місяць уперед, а на роки.
Reparations Loan – це не лише фінансовий механізм, а й політичний експеримент. Він здатен забезпечити Україні десятки мільярдів євро протягом кількох років, закриваючи критичний бюджетний дефіцит.
Але водночас стане тестом на єдність ЄС та на здатність Брюсселя проводити юридично креативні рішення, не руйнуючи власної фінансової репутації.
Для Києва цей крок може стати найстабільнішим джерелом зовнішньої підтримки у найближчі роки. Для Брюсселя – іспитом на зрілість та відповідальність.
А для Москви – символом того, що навіть заморожені гроші перетворюються на зброю проти агресора.
член Правління Центру Дністрянського, голова Державної податкової служби (2019-2020)
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень"
