Організатором заходу є Українсько‑японський центр КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Програма фестивалю включає майстер-класи та лекції провідних експертів, заняття з японської мови для дорослих та дітей, демонстрації чайної церемонії, японського танцю та карате, концерти традиційних японських інструментів тощо.
«Наш фестиваль — це унікальна нагода відкрити для себе щось нове про Японію та відчути неповторну атмосферу культурних традицій Країни сонця, що сходить», — зазначають організатори.
Фестиваль «Японська осінь» благодійний — усі концерти, майстер-класи, демонстрації та виставки безкоштовні.
Цей захід проходить щорічно з 2014 року і є однією з найбільших подій, що популяризує японську культуру в Україні.
У межах фестивалю в Державному політехнічному музеї відкривається артпроєкт «Шляхи. Народи. Митці» про театр і кіно як Шлях в його філософському тлумаченні.
Відправним пунктом стали традиційні японські театральні практики. Особливий акцент зроблено на найдавнішій з них — театрі Но.
Важить і той факт, що саме в часі війни рф проти України саме до творів японського драматурга Юкіо Мішіми звернулося одразу двоє українських режисерів, незалежно один від одного. Матеріали з обох вистав можна побачити на виставці, а з цими режисерами можна познайомитися на лекції 05 вересня (о 16:00) та недільних панелях однойменної дискусії.
Для театру Но одним з ключових інструментів виразності є маска. Настільки ж важливу роль Маска має в Шляхах італійського народу (театр Дель арте) та українства (Вертеп і Маланка). Тому і в артпроєкті «Шляхи. Народи. Митці» з персонажами Но зустрічаються персонажі Дель арте, Вертепу, Маланки.
Усе це оповідають на виставці понад 100 артефактів, в супроводі детальних інформаційних планшетів.
Ця виставка триватиме до 3 жовтня, графік роботи музею: пн-чт 09:00-17:00, пт 09:00-16:00.
Нагадаємо, у Київській картинній галереї демонструють твори сучасних митців, присвячені Криму. В експозиції — живопис і кераміка, які розповідають про красу рідної землі, ностальгію та біль вигнання, а також про мрію повернення додому.
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
