Немає нічого ефективнішого за історії успіху. Коли люди бачать, як сусідня школа забезпечує себе енергією, це запускає ланцюгову реакцію довіри й дії.
Стратегія декарбонізації, яку Україна прийняла в рамках євросоюзівських зобовʼязань, повинна враховувати людський вимір. Громадські організації виступають посередником між урядовими кабінетами та реальними потребами мешканців у регіонах, і лише тоді, коли в енергетичних стратегіях будуть враховані інтереси всіх – від фермерів до підприємств – ці стратегії стануть дієвими.
Громадські організації в Україні мають потужну спроможність долучатися до формування бачення енергосистеми країни та його реалізації і через публічну адвокацію та аналітичну експертизи, і через роботу серед громад, що найбільше постраждали від війни або є залежними від викопного палива.
Ці організації кілька років працюють над тим, щоб стійка відновлювана енергетика була не абстрактною метою, а конкретною відповіддю на потреби країни.
Справедлива трансформація, що є частиною стратегії декарбонізації, – це складний соціально-економічний процес, який потребує політичної волі і глибокої довіри з боку громад. Влада не здатна самотужки охопити всі виклики, з якими стикаються шахтарські регіони та громади в умовах великих економічних змін.
Громадські організації можуть стати партнерами влади: не опонентами, а співавторами трансформації. Вони мають здатність діяти гнучко, оперативно, виступаючи провідниками інновацій і голосом тих, кого не завжди чує влада.
Завдяки своїй експертизі, довірі на місцях і міжнародним зв’язкам громадські організації можуть стати мостом між політикою та практикою. Ця співпраця не лише доповнює дії держави – вона робить їх більш життєздатними. Коли громадськість залучена до планування, реалізації та моніторингу політики, процес набуває легітимності, а реформи мають шанс стати справді трансформаційними.
Попри роль суспільства в процесах енергетичного переходу, між державою та громадськими організаціями досі існують деякі бар’єри для взаємодії. Передусім варто працювати над взаємною довірою: влада подекуди сприймає громадськість радше як критиків або наглядачів, а не рівноправних конструктивних партнерів.
Своєю чергою, деяким громадським організаціям бракує інституційної спроможності, аби брати участь у складних процесах стратегічного планування чи реалізації державних програм. Іншим бар’єром є фрагментованість і з боку влади, і серед самих ГО, які часто конкурують замість кооперації для розв'язання проблем.
Додається й брак сталої, належно фінансованої інфраструктури для системного діалогу: від регіональних платформ до робочих груп на рівні уряду.
Вихід є. По-перше, потрібна інституалізація співпраці: створення консультативних рад, офіційних каналів залучення ГО до розробки політик і моніторингу виконання державних програм. По-друге, варто інвестувати в підсилення локальних ініціатив через гранти, навчання, менторство. Головне – потрібна зміна культури взаємодії. Влада має сприймати громадські організації не як опозицію, а як союзників у досягненні спільної мети: енергонезалежної, стійкої, кліматично безпечної України.
Справедлива трансформація починається з чесного діалогу. Для вугільних громад, які десятиліттями будували свою економіку, ідентичність та соціальні зв’язки довкола шахт та вугільних електростанцій, перспектива відмови від вугілля напряму стосується виживання. Громадські організації здатні стати нейтральним посередником, що починає діалог не з вказівок, а з питань.
Будь-яка реформа, нав’язана згори, ризикує викликати опір. На противагу трансформація, сформована знизу через діалог, спільну аналітику, історії успіху, які можна побачити, здатна змінювати мислення. Громадські організації мають інструменти сприяння, довіру серед громад, гнучкість для побудови діалогу. Через діалог справедлива трансформація перетворюється на спільний план дій.
Прозорість – це не лише питання підзвітності, а основа довіри громадян до будь-яких змін. Енергетична реформа, особливо така глибока й чутлива, як відмова від вугілля та перехід до відновлюваних джерел, повинна бути максимально відкритою, чесною й зрозумілою. Тут роль ГО критична.
Вони можуть і повинні бути незалежними "наглядачами", які фіксують хід реформ, аналізують бюджетні витрати, моніторять ефективність державних програм, сигналізують про ризики корупції, неефективності чи політичних маніпуляцій.
Прозорість також включає розʼяснення. Саме громадські організації здатні перекласти складну термінологію стратегій, законів і міжнародних угод на мову, зрозумілу громаді. ГО можуть пояснити, як формується тариф, чому держава інвестує в сонячні станції, які стимули передбачені для малих виробників електроенергії. Лише там, де є знання та участь, з’являється довіра, а довіра – це пальне, без якого справедлива трансформація не рухатиметься.
Україна стоїть на порозі енергетичної трансформації, де відновлювані джерела енергії стають не лише кращою альтернативою, а й основою енергетичної безпеки та економічного зростання країни. Сонячна енергетика, попри втрати через війну, демонструє стійкість та потенціал для зростання.
Влітку сонячні електростанції генерують максимальну кількість електроенергії, хоча взимку виробництво може знижуватися в три-пʼять разів. Водночас вітрова енергетика набирає обертів: у 2025 році планується побудувати понад 800 МВт вітрової генерації, що свідчить про активний розвиток цього напрямку.
Інноваційні технології, такі як системи накопичення енергії та Smart Grid, стають ключовими елементами нової енергетичної інфраструктури. Законодавчі ініціативи створюють основу для масштабування цих технологій.
Розвиток відновлюваних джерел енергії в Україні сприятиме не тільки енергетичній стійкості, а й створенню робочих місць, залученню інвестицій, інтеграції в європейський енергетичний простір. Громадські організації відіграють важливу роль у цьому процесі, сприяючи прозорості реформ, залученню громад та формуванню спільного бачення енергетичного майбутнього України.
Аби енергетичний перехід був справедливим і сталим, його рушіями мають стати й громадяни. Люди мають бути учасниками реформ як споживачі, інвестори, члени кооперативів. Без державної політики залучення така участь буде обмеженою.
Перший крок – широка просвітницька кампанія: уроки в школах та університетах, спецкурси для старост і депутатів громад, публічні лекції та онлайн-платформи.
Другий крок – підтримка на місцях. Громади повинні мати доступ до грантів, консультацій, інженерного супроводу для встановлення сонячних панелей, запуску енергетичних кооперативів. Необхідно зменшити бюрократичні бар’єри для підключення до мереж, а також коштом грантів сприяти будівництву бізнесів, що розвиватимуть виробництва для генерації чистої енергії.
Третій крок – демонстрування прикладів. Немає нічого ефективнішого за історії успіху. Коли люди бачать, як сусідня школа забезпечує себе енергією, або як громада заробляє на продажу надлишків, це запускає ланцюгову реакцію довіри й дії. У цьому процесі громадські організації – ключові провідники нової культури.
Громадські організації в Євросоюзі сприяють залученню громад до енергетичних ініціатив, реалізують проєкти з розвитку сонячної та вітрової енергетики, а також беруть участь у формуванні політик. Їх досвід та підтримка також забезпечують ефективне приєднання України до євросоюзівського простору в енергетичній, безпековій, кліматичній, економічній та соціальній сферах.
Спільно ми можемо пройти весь шлях впровадження відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності та забезпечення прозорості реформ, щоби росія ніколи не мала шансів відновити свої енергетичні важелі впливу в Європі.
