От і підтвердилися підозри, що почуте Стівом Віткоффом на прийнятті в Кремлі бажання російського диктатора йти на мирову і навіть готовність для цього відмовитися від уже загарбаних територій, – це суцільна маячня. Так, раніше в когось була надія, що спецпосланець американського президента Дональда Трампа хоч і не має ні дипломатичної освіти, ні відповідного досвіду, але компенсує це досвідом життєвим, живим розумом, умінням читати свого контрагента як відкриту книгу. Проте тепер стало зрозумілим, що цього немає і близько. Що Віткофф такий собі самовпевнений нувориш, який чомусь вирішив, що в питаннях укладання будь-яких угод, хоч будівельних, хоч міжнародних, вловив Бога за бороду. А головне – зумів переконати в цьому самого Трампа.
Людині, яка володіє хоч мінімальним критичним мисленням, було зразу зрозуміло, що заяви Віткоффа, зроблені після перемовин з Путіним, мовляв, російський лідер готовий піти на безпрецедентні територіальні поступки, готовий заплатити велику ціну, аби лише зупинити війну, були нісенітницями, які цілковито суперечили засадничій позиції Кремля.
Як вдалося з’ясувати інформаційному агентству Reuters, Віткофф на зустрічі з Путіним геть заплутався в тезах, висловлених російською стороною. Ситуацію ускладнив той факт, що він брутально порушив дипломатичний протокол, прийшовши на зустріч без стенографіста з Державного департаменту, а тому точних записів переговорів не залишилося. Але це його нітрохи не знітило й не змусило якось спробувати верифікувати пропозиції Кремля. Ба більше, Віткофф почав висловлювати ці пропозиції у власній інтерпретації, абсолютно не переймаючись тим, що на різних зустрічах видавав різну інформацію. Щось на кшталт того, як герой російських анекдотів поручик Ржевський розповідав мимобіжно почуті анекдоти. Це було б потішно, якби на кону не стояли питання війни й миру, питання тисяч життів і смертей, долі мільйонів людей…
Ще дивніше, що його шеф Дональд Трамп, хоч нарешті, сподіваємося, зрозумів, що Віткофф повний нікчема в питаннях дипломатій, що через нього Америка цілковито зганьбилася перед усім світом, що безсенсовний «історичний саміт» на Алясці був проведений лише тому, що спецпосланцеві щось там причулося, досі не вигнав його з ганьбою, більше того, надалі вдається до його послуг.
Останні сумніви щодо непоступливої позиції Росії розвіяв міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров. Він чітко заявив у своїх останніх виступах, що Путін не має наміру йти на жодні територіальні поступки. А радше навпаки, якщо протилежна сторона бажає перемовин, то мусить виконати всі вимоги Путіна. А ми пам’ятаємо, що ці вимоги, зокрема, передбачали виведення українських військ з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. На що, звісно, українська сторона ніколи не погодиться.
А тому з кожним днем стає дедалі зрозуміліше: Дональд Трамп залишиться без Нобелівської премії миру. Принаймні цьогоріч. Його зухвалі обіцянки покласти край російсько-українській війні спершу за 24 години, потім за місяць, далі за 100 днів так і залишилися цяцянками.
«Чинник Трампа» виявився явно перебільшеним. Отой його знаменитий закид до українського президента Володимира Зеленського, що, мовляв, «у тебе немає карт» можна з таким самим успіхом адресувати йому самому. Не виявилося у великого й могутнього 47-го президента Сполучених Штатів карт проти російського диктатора Владіміра Путіна.
Хоча ні, насправді ж карт у Сполучених Штатів більш ніж достатньо. І найкозирніша з них – максимально озброїти Україну, щоб та могла завдати руйнівного удару російському агресору. Але тепер стає чимраз очевиднішим, що на такий крок Трампові пороху не стане. Чому – це вже інше питання. Факт той, що надії на швидкий мир, який плекали наївні люди після перемоги Трампа на виборах 2024 року, розсипалися як карткова хатка.
Тож минула зима, минула весна, от-от мине літо, і не видно не те що миру в Україні, а навіть якихось натяків на те, що він блисне десь на обрії. Розмови про санкції, ультиматуми, перемир’я чи то на землі, чи то в повітрі, чи то на морі не трансформувалися в жодні рішення чи тим більше «реалії на землі». Навіть особиста зустріч американського і російського лідерів, яка, на переконання оптимістів, уже точно мала б зрушити загрузлий миротворчий процес з мертвої точки, так ні до чого не привела. А радше навпаки – лише погіршила ситуацію.
Бо в ідеалі Трамп мав подивитися в очі Путіна і побачити там мир або війну. У першому випадку глава Білого дому мав би інтенсифікувати мирний процес, у другому – вжити руйнівних штрафних санкцій проти Росії й активізувати процес озброєння України. Оскільки не відбулося ні першого, ні другого, то можна припустити, що Трамп у тих очах не побачив нічого. Повна пустка. Як і належить очам чекіста, що, як відомо, колишніми не бувають.
Тепер американський президент намагається скинути зі себе відповідальність, яку сам же на себе і взяв, хоч за язика його ніхто не тягнув. Він вимагає, щоб Зеленський і Путін самі собі зустрілися удвох і між собою вирішили всі проблеми. Ну, що ж, як то кажуть в Одесі: і що б ми робили без ваших порад.
У Путіна нині немає ні найменшого наміру зупиняти військові дії. На його переконання, російська армія успішно воює і не сьогодні-завтра й так захопить цілий Донбас, а ще заразом усю Херсонську і Запорізьку області. При цьому у м’ясних штурмах гинуть цілими полками російські вояки. Путін же нахваляється, що втрати становлять 1:5 на російську користь. І ніхто з воєначальників не наважується розкрити російському диктатору очі на правдиві втрати і здобутки.
Водночас Путін усе ще не хоче остаточно розгнівити Трампа і все ж подає якісь оманливі сигнали про нібито намір припинити війну. Причому робить це суто для відчіпного й навіть не особливо старається виглядати щирим. Цікаво, що американський президент усе ще, як дитинча, вірить у ці казки, хоча, здавалося б, досвід навіть останніх пів року мав би йому відкрити очі на зухвалу лицемірність російського диктатора. Проте Трамп хапається за ці путінські сигнали, як за останню соломинку. Він навіть звинувачує Україну у войовничості, зовсім забуваючи, що Київ ще в березні погодився на трампівський план про припинення вогню без жодних попередніх умов.
Трамп то проголошує ультиматум Росії й погрожує санкціями, то його скасовує. Знову погрожує санкціями. Встановлює черговий дедлайн. Потім його пролонгує. Далі відряджає на перемовини свого вірного, хоч і безтолкового спецпосланця Стіва Віткоффа…
«Потім я ухвалю рішення щодо того, що нам робити, і це буде дуже важливе рішення. Це залежить від того, чи це будуть масштабні санкції, чи масштабні мита, чи і те, й інше. Або ж ми нічого не робитимемо і скажемо, що це ваша боротьба», – так пояснив Трамп свої наміри. І все всім зразу стало ясно.
І от щоразу відбувається та сама ситуація, яку можна описати рядками української народної пісні: «Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову». А Путіну тільки цього й треба. Він виграє собі час для своїх кровавих ігрищ і водночас залишає шанс на порозуміння з Трампом, з яким прагне врешті-решт укласти таку собі «Ялту 2.0». Коли б Україна втратила будь-яку суб’єктність і відігравала лише роль розмінної монети.
У цьому контексті хотілося б згадати іншого спецпосланця американського президента, причому того ж Трампа, але під час його першої каденції. Ідеться про Курта Волкера. Це досвідчений дипломат, який пройшов і горнило ЦРУ, і службу в Держдепартаменті, він має профільну дипломатичну освіту. І пам’ятаючи його роботу в Києві, можна стверджувати, що це – мудрий чоловік, з достатнім рівнем критичного мислення й мотивації.
У нещодавньому інтерв’ю одному з телеканалів Волкер цілком зрозуміло й обґрунтовано пояснив, наприклад, чому марно сподіватися на завершення війни найближчим часом, на зустріч Путіна зі Зеленським і взагалі на якийсь хоч мінімальний поступ у мирному процесі, допоки Трамп радикально не змінить своєї тактики.
«Владімір Путін чітко дав зрозуміти, що не бажає зустрічатися з президентом Зеленським, хоча Трампові він казав, що нібито готовий до такої зустрічі. Кремль висуває найрізноманітніші передумови для такої зустрічі, що свідчить, що вони не розглядають Зеленського як легітимного президента суверенної держави й не бажають з ним зустрічатися. А президент Трамп постійно встановлює якісь дедлайни, які минають без жодних наслідків. От, приміром, попередній ультиматум був і минув ще два тижні тому. Він постійно погрожує запровадити санкції, але нічого цього не робить. Так що я думаю, що ця війна так і триватиме… Путін не збирається закінчувати війну, а Україна не збирається капітулювати. Тому, я вважаю, ми застрягли у цій ситуації на тривалий час. Допоки Трамп не почне чинити реальний тиск на Путіна, жодного поступу не буде», – пояснив Курт Волкер.
Досі якщо Трамп на когось і тиснув, вдруге ставши президентом, то лише на Україну. Експерти підрахували, що американська військова допомога, яку, нагадаємо, виділив ще Джо Байден і підтвердив своїм рішенням Конгрес, зупинялася вже трампівськими чиновниками чотири рази. Блокувалося також надання американських розвідувальних даних ЗСУ, що нівроку ускладнювало життя нашим військовикам. А от тиск на Росію наразі відбувався лише вербально, як це слушно зауважив Курт Волкер.
Отже, як виглядає ситуація нині? Трамп намагається всадити Зеленського й Путіна за стіл переговорів, щоб вони в такий спосіб залагодили кровавий конфлікт. Американського президента спонукає до цього не лише нав’язливе бажання здобути Нобелівську премію, а й політичні преференції його електорату. На передодні проміжних виборів до Конгресу, на яких Республіканська партія ризикує втратити більшість у Палаті представників і Сенаті, Трампові конче потрібно продемонструвати успіх у своїх миротворчих зусиллях щодо України. Згідно зі соціологією, американці загалом, а прихильники республіканців особливо виступають на боці українців. Вони вимагають від керівництва не допустити ситуації програшу України і втрати нею територій. Вони схиляються навіть до відновлення військової допомоги США.
У такій ситуації Трамп, для якого народна любов – це все, не може ігнорувати настрої громадян. А це значно звужує йому шанси для тиску на Україну. Водночас розширює простір для тиску на Росію, що засадничо було логічним. Залишається сподіватися, що ультиматуми Трампа перестануть бути паперовими тиграми й перетворяться на справжніх хижаків.
