Коли "Манчестер Юнайтед" програє — це вже не новина. Коли вони вилітають від клубу четвертого дивізіону — це вже майже спортивний трилер. Але коли тренер, якого запросили рятувати атмосферу, відкрито називає свою команду слабкою — це вже інша ліга драматизму.

"Грімсбі" вибив "Манчестер Юнайтед" із Кубка Ліги. І зробив це так, що фанати МЮ ще довго прокидатимуться вночі від жахів. Мінус два голи уже на старті. Чергова помилка Онани, який нагадує воротаря з паралельного світу, де всі атаки закінчуються привозом. Повернення в гру, ніби проблиск надії, і… поразка в серії пенальті.

Але головний сюжет — не сам матч. А те, що сталося після нього.

Чотири хвилини. Саме стільки тривала прес-конференція Рубена Аморіма. Цього виявилося достатньо, щоб його слова розлетілися цитатами по всьому інтернету. Це була сповідь людини, яка водночас намагалася врятувати і клуб, і себе.

"Перемогла краща команда. І це команда з четвертої ліги. Треба вигравати матчі. Ми не можемо показувати таку гру. Думаю, ми досягаємо межі.

Вважаю, що сьогодні мої футболісти дуже чітко сказали, чого вони хочуть. Що це означає? Ви добре знаєте. Яка різниця, що ми програли в серії пенальті. Футбол був справедливим. Краща команда перемогла. Перепрошую вболівальників.

Я хотів би зараз сказати щось мудре і важливе, але мені нічого сказати. Нічого. Іноді це найбільша проблема — я бачу ті самі помилки й не маю що сказати. Іноді щось треба міняти, але ти не можеш змінити 22 футболісти".

"I think the players spoke really loudly about what they want today." "I just want to apologise to our fans." "Something has to change and you're not going to change 22 players again." Ruben Amorim speaks with @gabrielclarke05 after defeat to Grimsby#MUFC | #CarabaoCup pic.twitter.com/anXoVFHoMP

Аморім говорив так, ніби він не тренер, а фанат. Виглядав виснаженим і розлюченим. Здається, він прокрутив у голові всі ті легендарні прес-конференції — Моурінью, Рангніка, тен Гаґа — і вирішив: настав час і йому вдарити кулаком по столу.

"Перемогла краща команда" — це була болісна, але правда. Але тут же народилося й головне питання: якщо тренер каже про атмосферу після семи місяців роботи — хіба він сам не є її частиною?

Це не історія тренера, якого кинули напризволяще. Влітку йому дали все. 200 мільйонів на Кунью, Шешка і Мбемо. Право позбутися небажаних: Маласії, Санчо, Антоні, Рашфорда, Гарначо. Повний контроль над схемою (він уперто тримається за свою 3-4-3). Це вже не чужий проєкт, не "попєрєдніків" — це його команда, його стиль і його філософія.

Але ось у чому справа: тактичні квадрати на дошці — це, звісно, чудово, але вони порожні. Організації немає. Між лініями — прірви. Пресинг слабкий. Атаки повільні й передбачувані. Все зводиться до індивідуальної магії. А коли вона не працює, команда виглядає як набір футболістів на перегляді.

ANDRE ONANA HAS TO LEAVE MANCHESTER UNITED pic.twitter.com/7V6TbgvuX9

Іронія в тому, що саме здібності Аморіма тут ні до чого. Він не втратив знань чи харизми. Він просто не усвідомлює, наскільки швидко втрачає контроль. У клубі, де атмосфера сильніша за будь-яку тактичну схему, навіть найкращі фахівці виглядають так, ніби грають у Монополію, коли інші вже перейшли на криптобіржу.

Сам факт, що він прийняв роботу в "Манчестер Юнайтед", був ризиком із найгірших. Це той самий пост-фергюсонівський експериментальний полігон, де згоріли ван Гал, Моурінью, Сульшер, Мойєс і тен Гаґ. Усі приходили з надіями — усі пішли з ярликом "невдах".

Аморіма називали наступником Гвардіоли, новим тактичним генієм. Його призначення сприймалося як шанс вирвати клуб із депресії. Сьогодні ж його ім’я згадують у компанії Гарі Невіла — і не того, що експерт, а того, що тренер, який зганьбився у "Валенсії".

Gary Neville at Valencia • 28 games • 11 losses • 39 goals scored • 38 conceded Rúben Amorim at Man United • Last 28 games • 14 losses • 30 goals scored • 45 conceded “Worst manager ever” vs “Amorim will bring the glory days back.” pic.twitter.com/heLzocK2kA

Аморім завжди працював у зоні комфорту: знайомі ліги, зрозумілі правила. Тут — уперше за кордоном — він отримав найтоксичніший клуб у Європі. Фанати вимогливі, преса безжальна, керівництво нелогічне. А будь-яка поразка одразу стає мемом. Це як грати свій перший концерт не в маленькому клубі, а одразу на "Вемблі" — і вийти на сцену без гітари.

У Аморіма ще є ключі до порятунку — якщо вони не заржавіли остаточно. Головне — перестати доводити всім, що 3-4-3 працює завжди й всюди. Бо в МЮ вона виглядає так, ніби намагатися завести Теслу ключем від Жигулів.

Команда не будує атаки з глибини. Не знає, що робити проти автобусів із Чемпіоншипу. І виглядає розгублено проти будь-якого суперника, який просто чекає на контратаку. В окремих матчах ця схема ще тримається на плаву, але в реальному житті Прем’єр-ліги — вона тоне. І гнучкість тут не просто бажана — це єдиний шанс вижити.

Публічно зливати команду після поразки від клубу з четвертого дивізіону — це як у сімейній сварці транслювати лайв у тікток. Так, гравці винні. Але кожна така прес-конференція народжує нового Санчо чи Рашфорда — людей, які замість гри воюють із тренером.

Команда без культури перемог не може вижити на чистих докорах сумління. Бруну Фернандеш — капітан без трофеїв. Новачки прийшли з клубів-середняків. Ветерани відверто байдужі. І саме тренер має стати носієм менталітету переможця. Зараз же він більше схожий на людину, яка нарікає на погоду після того, як сама залишила вікно відчиненим під дощ.

A new meme has landed pic.twitter.com/sxq0p8TLKm

Це дежавю. Ми вже бачили ті самі титри: тен Гаґ, Рангнік, Сульшер. Кожен думав, що він "той самий", хто зламає прокляття. І кожен закінчував однаково. Навіть прихід INEOS і сера Джима Раткліффа поки не змінив декорацій — на цій сцені сценарій завжди один.

Аморім, схоже, сам підписався під роллю Гарі Невіла у "Валенсії": багато шуму, швидке падіння й вічне нагадування "ось як не треба робити". Іронія в тому, що можливо, саме Невіл колись заслуговував свій шанс у "Юнайтед". Аморім же, схоже, просто повторює його історію — у ще більш гучному форматі.

Ні, Аморім не є катастрофою сам по собі. Проблема в тому, що він втягується у вир, який поглинув усіх його попередників. У клубі, де токсичність сильніша за тактику, навіть ідеальний тренер виглядає безпорадним. І якщо він не змінить підхід найближчим часом, стане черговим іменем у списку тих, кого "Манчестер Юнайтед" перетворив на попередження для інших.