На Печерських пагорбах, серед старовинної київської забудови, височіє велична споруда, яку важко не помітити. Це Будинок Уряду України, який є найбільшою адміністративною будівлею української столиці, яка зберігає в собі історію радянських амбіцій, архітектурної величі, політичних трансформацій і національної незламності.
Вважається, що передумовою до його спорудження стало історичне рішення 1934 року про перенесення столиці Української РСР з Харкова до Києва. Цей крок мав не лише адміністративне, а й символічне значення — Київ, як історичне та культурне серце України, мав стати вітриною радянської модернізації. Саме тоді постала потреба у створенні нового центру влади, який би уособлював силу державного апарату.
Спочатку розглядали варіант розміщення урядового кварталу між Софійською та Михайлівською площами, що призвело до варварського знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря. Згодом місце розташування змінили — урядовий центр перенесли на Печерські Липки.
Сам Будинок Уряду почали зводити у 1936 році, за проєктом московського академіка Івана Фоміна, але після його смерті, завершував будівництво його учень Павло Абросимов. Споруда мала слугувати приміщенням для НКВС, навіть передбачалася внутрішня тюрма, у дворі, яку так і не добудували. З 1939 року тут розмістили Раду народних комісарів УРСР, а з 1946 — Раду Міністрів УРСР.
На думку дослідників київської архітектури, ця монументальна будівля вдало вписалася в ландшафт Печерська і не виглядає чужорідним у забудові центральної частини міста. Його висота — 58 метрів, а зі шпилем — 63 метри. Загальна площа — 235 тисяч квадратних метрів.
Відомий український історик архітектури Володимир Дахно називав цю споруду однією з найвдаліших адміністративних будівель радянської доби. За його словами, Іван Фомін зумів майстерно втілити образ владної інституції, що асоціюється з суворим контролем і репресивною силою. Масивна, темна споруда на Печерську, найбільша серед урядових будівель Києва, справляє гнітюче враження — вона не викликає захоплення чи поваги, а навпаки, навіює страх і тривогу. Її архітектурна мова ніби промовляє: «Той, хто сюди входить — залиш надію».
Після знищення будинку Гінзбурга на Хрещатику в 1941 році, Кабмін вважався найвищим хмарочосом Києва аж до 1954 року.
Цікаво, що для облицювання будівлі використовувалися масивні необроблені блоки тульчинського лабрадориту з Вінниччини, а цоколь, пояски й портали виконані з полірованого головинського граніту з Житомирщини. Ажурну металеву браму та флагштоки виготовили у 1947 році.
З 1991 року будівля стала офіційною резиденцією Кабінету Міністрів незалежної України.
У 1997 році, за часів прем’єрства Павла Лазаренка та з ініціативи голови КМДА Олександра Омельченка, фасад будівлі було перефарбовано з темно-сірого у світло-сірий.
У 2006 році прем’єр-міністр України Віктор Янукович розпорядився звести з внутрішнього боку урядового комплексу новий 11-поверховий корпус із вертолітним майданчиком на даху, призначеним для термінової евакуації керівництва Уряду у випадку масових заворушень у центрі Києва. Цей проєкт так і не був реалізований через політичні обставини.
Під час російсько-української війни кремлівські пропагандисти неодноразово закликали до ракетного удару по урядовому кварталу. І 7 вересня 2025 року внаслідок обстрілу пошкоджені дах і два верхні поверхи Будинку Уряду.
Попри це, споруда залишається символом незламності української державності, а її історія — віддзеркаленням складного шляху країни від радянського минулого до боротьби за свободу і незалежність.
До теми: «Кожна будівля — це перш за все архітектура»: інтерв`ю з Семеном Широчиним.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
