Ексфорвард збірної України Володимир Гоменюк, який є уродженцем Рівненської області, розповів, як він адаптувався у Криму після переходу до "Таврії" у 2004 році.

‒ Розкажіть, як проходила ваша адаптація в російськомовному Криму? Я читав, що ви російської мови не знали.

‒ Адаптація проходила дуже важко, тому що я дійсно не знав російської і не міг нею спілкуватися довгий час. У дублі були гравці, які спілкувалися українською, але на той час більшість розмовляли російською. Навіть ті, хто із заходу України, доволі швидко переходили на російську, навіть не знаю, чому так.

Дуже важко мені то давалося, через це сильно нервував. Але розумів, що куди важливіше показувати свій клас на тренуваннях і в іграх, старанно працювати та доводити, що мовний бар’єр не настільки важливий.

‒ Дискримінації не відчували через мову?

‒ Та було, різні траплялися моменти. Але, як я і казав, я за натурою така людина, що не звертаю увагу на неважливі для мене речі. Я не слухав те, що мені казали.

Протягом усього мого дитинства дуже велика кількість людей мені казали, що то не моє і мені варто завершувати. Я думаю, що за такого тиску більшість би реально відкинули ідею займатися футболом, але не я. Я відчував лише якусь внутрішню злість, хотів довести, що я зможу.

Пам’ятаю, у віці 18 років грав на область, під час гри сталося зіткнення і я зламав малу берцову кістку. Це не дуже серйозний перелом, але все ж таки перелом. Я це не одразу усвідомив, думав, що просто якесь забиття і цілий тиждень бігав по 8-10 кілометрів на день, щоб розбігатися. Пізніше все-таки вирішив зробити рентген і виявилося, що у мене перелом.

Тому ніхто і ніякими словами не міг мене збити з колії, якщо я чогось прагнув, то я цього досягав.