Після двох упевнених перемог поспіль Макса Ферстаппена в Монці та Баку чимало фанатів нідерландця, які пережили довгу депресію в середині сезону, помітно пожвавилися. А найсміливіші й найоптимістичніші навіть заговорили про шанси на "камбек" у решті гонок до кінця чемпіонату.
Наскільки реальна можливість того, що титульна інтрига спалахне з новою силою, ми ще поговоримо наприкінці цієї статті. А поки що пропонуємо вам зазирнути в історію Формули-1 і згадаємо десять випадків, коли пілоти в кінцівці сезону перевертали розклад сил і все ж ставали чемпіонами світу.
За п'ять етапів до кінця сезону 1982 року Кеке Росберг перебував на п'ятому місці особистого заліку, а його відставання від Дідьє Піроні, який лідирував, становило 16 очок за дев'яти очок за перемогу. З огляду на неймовірну швидкість Феррарі на тлі Вільямса, про якісь серйозні шанси не йшлося. Але далі все змінилося різко і кардинально.
У нашому топі ця історія посідає лише десяте місце з двох причин. По-перше, титул Росберга з однією-єдиною перемогою за сезон явно натякав організаторам, що систему нарахування очок варто було б переглянути.
А по-друге, вирішальним фактором стала трагічна випадковість: у кваліфікації Гран-прі Німеччини Піроні зазнав важкої травми ніг, яка була несумісна з подальшою участю в перегонах.
Наступним у нашому рейтингу опиняється ще один випадок, що став можливим лише через травму беззаперечного фаворита сезону. Після Гран-прі Великої Британії Нікі Лауда випереджав Джеймса Ханта на 23 очки, і здавалося, що питання титулу – лише формальність.
Але потім трапилася гонка в "зеленому пеклі" Нюрбургрингу, де австрієць зазнав важких травм. Він був змушений пропустити два етапи, а в решті перегонів чемпіонату продовжував тривале відновлення і виглядав радше блідою тінню самого себе. Це й дало змогу британцеві відігратися.
До фінальних перегонів у Японії гонщиків розділяли лише три очки. І якби погода була сухою, цілком можливо, Нікі зумів би втримати титул. Але над автодромом Фудзі йшов проливний дощ, і Лауда, який зовсім недавно пережив важкі випробування в лікарні, не наважився знову так ризикувати життям. Саме це відкрило дорогу Ханту і принесло йому титул із перевагою всього в один заліковий бал.
Події того чемпіонату лягли в основу художнього фільму "Гонка", і багато глядачів молодого покоління знайомі з ними лише поверхово. Однак кіно випустило з уваги чимало важливих деталей. І вже 2 жовтня у нас вийде друга частина історії про Нікі Лауду, яка, зокрема, детальніше висвітлить усі події того сезону.
Сезон 2014 року приніс безліч змін у Формулі-1. Новий технічний регламент ознаменував початок "гібридної турбоери", яка триває і понині.
І почалося все з чемпіонату тотального домінування команди Мерседес. А претендентами на титул стали два напарники – Ніко Росберг і Льюїс Гамільтон.
Хоча Льюїс виглядав у цій парі значно сильнішим, що проявлялося в більшості випадків їхнього очного протистояння на трасі, довгий час саме Ніко очолював турнірну таблицю.
Після Гран-прі Бельгії німець випереджав британця на 29 очок за нинішньої системи нарахування. І хоча до кінця чемпіонату залишалося ще сім етапів, це здавалося вельми багато, особливо з урахуванням невдач Гамільтона під час сезону.
Розпочав сезон Мерседес під номером 44 зі сходу через поломку двигуна в Австралії. Пізніше в Канаді з технічними проблемами зіткнулися обидві "срібні стріли", проте Льюїс знову закінчив гонку достроково, тоді як Ніко "дошкутильгав" до фінішу другим. А в Німеччині та Угорщині британцеві через проблеми у кваліфікації довелося прориватися з хвоста.
Вишенькою на торті стало зіткнення двох напарників на Гран-прі Бельгії, після якого Гамільтон зійшов, а Росберг знову фінішував другим.
Але саме той момент став відправною точкою для "камбеку" – далі Льюїс здобув п'ять перемог поспіль і до Абу-Дабі вже сам підійшов у статусі фаворита.
З огляду на те що Джекі Стюарт завершив кар'єру після свого титулу 1973 року, в міжсезоння складалося стійке враження, що чемпіонат 1974-го стане для Емерсона Фіттіпальді легкою прогулянкою до чергового титулу.
Однак реальність виявилася куди суворішою. Доволі часті технічні проблеми на боліді бразильця призвели до того, що за три етапи до кінця він відставав від Клея Регаццоні на дев'ять очок – саме стільки тоді давали за перемогу. Ба більше, попереду Емерсона в турнірній таблиці перебували також Нікі Лауда та Джоді Шектер.
Але подіум у Монці та перемога в Канаді дозволили Фіттіпальді зрівнятися за кількістю очок із Регаццоні перед фінальним заїздом. І хоча обидва провели гонку доволі мляво, четверте місце принесло бразильцеві його другий чемпіонський титул.
Сезон 2010 року увійшов в історію Формули-1 як один із найбільш хаотичних. Одразу п'ять гонщиків серйозно претендували на чемпіонство – Себастьян Феттель і Марк Веббер на Ред Буллі, Льюїс Гамільтон і Дженсон Баттон на Макларені, а також Фернандо Алонсо на Феррарі.
Дощовий Гран-прі Кореї закінчився для "биків" подвійним сходом, що дало змогу Алонсо вийти в лідери чемпіонату. Феттель же за дві гонки до кінця перебував лише на четвертій сходинці турнірної таблиці та відставав на цілих 25 очок за системою 25-18-15-12-10-8-6-4-2-1. Враховуючи, що різниця заробітку першого і другого місць становить лише 7 очок, це було дуже багато.
У той момент здавалося, що німець уже ні на що серйозне не претендує. І навіть після дубля Ред Булл в Бразилії відставання скоротилося лише до 15 пунктів, що означало: шанси Себастьяна були радше математичними – адже Фернандо було достатньо фінішувати четвертим.
Але допомога прийшла звідти, звідки її ніхто не чекав. Пілот команди-середняка Рено Віталій Петров, який здійснив піт-стоп на першому колі під час виходу на трасу машини безпеки, опинився попереду Алонсо, коли той змінив гуму пізніше. А далі за всю дистанцію, що залишилася, іспанець так і не зміг пройти бар'єр, що раптово виник на шляху.
Таким чином, Себастьян Феттель вперше став чемпіоном світу, а керівник Ред Булла Крістіан Хорнер пообіцяв Віталію Петрову "річний запас" енергетичних напоїв. Щоправда, свою обіцянку він виконав лише 11 років потому.
Ще одним хаотичним чемпіонатом став сезон 2012 року. Усе почалося з того, що перші сім перегонів виграли сім різних пілотів, включно з Пастором Мальдонадо на Гран-прі Іспанії – букмекери давали на його перемогу коефіцієнт аж 501.
Виною загального безладу були шини Піреллі, які були присутні у Формулі-1 лише другий сезон і вирізнялися повною нестабільністю.
До середини гоночного календаря поступово вимальовувався лідер турнірної таблиці – Фернандо Алонсо. Перед літньою перервою іспанець випереджав найближчого суперника на 40 очок, а Себастьяна Феттеля – на 42.
І хоча в Бельгії Фернандо став жертвою масової аварії, спровокованої Романом Грожаном, що призвело до сходу, "відповідні" технічні проблеми Себастьяна в Італії фактично повернули статус-кво – розрив склав 39 залікових пунктів.
Далі Едріан Ньюї все ж знайшов ідеальний підхід до покришок, і Ред Булл опинився "у власній лізі". Феттель здобув чотири перемоги поспіль, що дало йому змогу не тільки наблизитися до Алонсо в турнірній таблиці, а й вийти вперед.
І хоча в останніх трьох гонках німець зіткнувся з низкою труднощів, темп його домінуючого боліда виявився достатнім для двох вражаючих проривів із хвоста пелотону. Це й принесло Себастьяну другий титул – у справжньому дощовому трилері Гран-прі Бразилії.
За три етапи до кінця сезону 1983 року, будучи ще в статусі висхідної зірки Формули-1, турнірну таблицю очолював Ален Прост, який випереджав на 14 очок Нельсона Піке-старшого, який перебував на третьому рядку загального заліку.
Але якщо у гонщика в руках болід Рено з турбодвигуном Renault-Gordini EF1, нічого ще не гарантовано. Через часті загоряння цих моторів їх прозвали "чайниками".
Саме вони й стали причиною того, що легендарний француз упустив чемпіонство: спочатку поломка турбіни в Італії, а потім аналогічна несправність на фінальних перегонах у ПАР.
Таким чином, здобувши під кінець сезону дві перемоги і фінішувавши третім в останньому заїзді, Піке став чемпіоном світу вдруге.
Поступово наш рейтинг дійшов до дійсно сильних і потужних "камбеків". До середини сезону 1964 року Джон Сертіз мав лише 10 очок – з такими результатами він навіть не входив до першої п'ятірки турнірної таблиці. Водночас Джим Кларк, який лідирував і на рахунку якого було три перемоги, мав аж 30 залікових пунктів.
Але далі у чинного на той момент чемпіона почалася чорна смуга – у наступних чотирьох заїздах Кларк зійшов з дистанції. Водночас Сертіз "увімкнувся" і за ці ж перегони здобув дві перемоги та один подіум.
А очолив особистий залік за гонку до кінця Грем Гілл. Різниця між ним і Джоном становила п'ять очок.
Усе вирішував фінальний етап – Гран-прі Мексики. І там удача була на боці Сертіза: він фінішував другим, тоді як Гілл залишився за межами очкової зони.
Таким чином, Джон Сертіз став першою і поки що єдиною людиною, яка змогла стати чемпіоном світу і на двох, і на чотирьох колесах – окрім тріумфу у Формулі-1, у британця були також титули в мотогонках.
У Формулі-1 періодично бувають сезони, в яких пілот веде боротьбу на відверто слабшому боліді, ніж у його суперників. У досить рідкісних випадках гонщику навіть вдається досягти успіху.
Але навіть серед усіх подібних історій є одна особлива – подвиг легендарного "Професора" Алена Проста 1986 року.
За два етапи до кінця француз перебував на третьому рядку особистого заліку, відстаючи на 11 очок від лідера – Найджела Менселла. Нагадаємо, йдеться про систему нарахування 9-6-4-3-2-1. Гран-прі Мексики дозволив Просту трохи скоротити відставання – Ален фінішував другим, а Найджел – п'ятим.
Перед фіналом чемпіонату в Аделаїді різниця все ще становила 7 залікових пунктів. З огляду на різницю у швидкості болідів, шанси Проста здавалися мінімальними. Однак у Макларені, розуміючи, що втрачати вже нічого, вирішили піти на хитрість і розпустили по паддоку чутки, що привезені в Австралію шини Goodyear неймовірно живучі і здатні проїхати всю дистанцію перегонів.
І що характерно, суперники повірили. Ба більше, для підтримки блефу як "жертву" вперед пустили другого пілота – Кеке Росберга, який мав слугувати приманкою, тоді як для Проста від самого початку був запланований піт-стоп. Прокол у француза, що стався в середині гонки, змусив суперників думати, що його зупинка вимушена.
Найджел Менселл впевнено їхав уперед, у цілковитій впевненості, що чемпіонський кубок уже в його руках. Але за 19 кіл до фінішу сталося те, на що розраховували в Макларені – на його боліді луснула покришка, що призвело до втрати керування та сходу з дистанції.
Після цього Нельсон Піке, який також претендував на титул, щоб уникнути долі напарника, "добровільно" вирушив у бокси для зміни шин, тим самим відкривши Алену Просту дорогу до перемоги та другого чемпіонського титулу.
І як більшість уже здогадалися, на першому місці нашого топу опинився сезон 2007 року та неймовірний "камбек" Кімі Райкконена.
За два етапи до кінця сезону фін відставав від лідера турнірної таблиці на цілих 17 очок. За системи 10-8-6-5-4-4-3-2-1, де різниця між перевагою першого та другого місць становить лише 2 очки, шанси здавалися просто нереальними. А букмекери в той приймали ставки на Райкконена з коефіцієнтом одразу 50.
Цікавий факт: у книзі "Самотність у часі" головний герой, знаючи результат заздалегідь, робить ставку на Кімі саме в цій ситуації.
Головними героями чемпіонату були пілоти Макларена – Фернандо Алонсо та Льюїс Гамільтон. Гонщики, вважаючи, що боротьба йде лише між ними, постійно забирали один в одного очки.
А в другій половині сезону в цій парі почав вимальовуватися лідер і перед Гран-прі Китаю всі вже говорили про достроковий титул Льюїса – він випереджав свого напарника на 12 залікових пунктів.
Формула-1 була за крок від сенсації: чемпіоном світу міг стати пілот, який проводить свій перший сезон у Формулі-1. Але в дощовому Гран-прі Китаю далася взнаки нестача досвіду Гамільтона – перенервувавши, він припустився безглуздої помилки на в'їзді в піт-лейн, що призвело до дострокового завершення гонки і дало змогу зберегти шанси як Райкконену, який виграв перегони, так і Алонсо, який фінішував другим.
До Бразилії британець приїхав усе ще лідером чемпіонату – з перевагою в 4 очки над іспанцем і на 7 над фіном. І враховуючи, що Льюїс стартував попереду обох суперників за титул, його шанси стати першим чемпіоном-дебютантом залишалися високими.
Але початок гонки Гамільтон провів вкрай погано, пропустивши вперед і Райкконена, і Алонсо. А далі проблеми з коробкою передач призвели до того, що британець і зовсім відкотився в кінець пелотону.
Водночас Феррарі провели ідеальний етап і на фінальному піт-стопі стратегічно обійшли заборону на командну тактику, щоб Кімі опинився попереду напарника – Феліпе Масси.
У підсумку на фініші Кімі виявився першим, Фернандо – третім, а Льюїс – п'ятим. Це означало, що фін став чемпіоном світу, випередивши обох суперників лише на один заліковий пункт – 110 у Райкконена проти 109 у Гамільтона й Алонсо.
Подібних історій у Формулі-1 просто немає. І ця казка, що стала бувальщиною, досі вселяє надію іншим пілотам і їхнім уболівальникам, у ситуаціях, де шанси здаються мінімальними.
Надихнувшись десятьма історіями "камбеків", настав час обговорити, чи є зараз шанси у Макса Ферстаппена.
Перемоги нідерландця в Італії та Азербайджані дійсно вражають. Але відставання в турнірній таблиці все ще велике.
Наразі Ферстаппен перебуває в так званій "зоні Росберга "* стосовно Піастрі – це означає, що навіть якщо Макс виграє всі гонки, що залишилися, Оскар стане чемпіоном, якщо щоразу при цьому буде другим.
*У 2016 році останні чотири гонки виграв Льюїс Гамільтон, але титул дістався Ніко Росбергу, який усі чотири заїзди фінішував позаду свого суперника – другим.
Однак якщо пілоти Макларена продовжать втрачати очки, цілком можливо, що суто математичні шанси нідерландця стануть реальними. Головне ж питання зараз – чи реально змінилася розстановка сил у пелотоні?
Слід розуміти, що Монца – це специфічна траса, і в "храмі швидкості" часто бувають доволі несподівані результати. А в Баку довга пряма по проспекту Нафтовиків сильно позначається на балансі між "швидкими" та "віражними" машинами.
Лише перегони на вузьких вуличках Сінгапуру дадуть змогу нарешті всерйоз замислитися над питанням: чи наблизився Ред Булл після зміни керівництва до Макларена за чистим темпом, або ж це були "разові акції" на швидкісних автодромах. Зовсім скоро час покаже.
