Сучасна Біржова – це серце історичної Одеси. Вона межує з кількома важливими вулицями: Італійською (колишньою Пушкінською), Театральним провулком (раніше провулок Чайковського), Приморським бульваром і Ланжеронівською вулицею.
У кількох хвилинах звідси – Оперний театр, Потьомкінські сходи, Воронцовський палац, Англійський клуб (нині Музей морського флоту), Археологічний музей (колишня бібліотека), а головне – будівля міської ради.
Але все починалось не з влади. Спочатку тут звели біржу. В 1829 році почали будівництво, яке спершу призупинилось через чуму, а вже потім, за вісім років, було завершене. Проєкт розробили італійські архітектори Франческо Боффо і Джорджо Торрічеллі.
Будівля біржі була вражаючою. Колони, алегоричні скульптури Церери та Меркурія, символічні фігури Дня й Ночі, – усе створювалося як візуальний маніфест про багатство, стабільність і модерність міста. Навіть годинник замовили в Лондоні – у одній із найпрестижніших фірм свого часу.
Сьогодні на площі залишилось чимало символів минулого. Наприклад, гармата, знята з британського фрегата «Тигр», – той брав участь у Кримській війні, обстрілював місто, але сів на мілину. Корабель підірвали, а одесити витягли гармату з моря і встановили на площі. Вона досі дивиться на море – ніби нагадування про міську стійкість.
А ще тут стоїть Пушкін. Памʼятник йому встановили в 1889-му, хоча планували ще за девʼять років до того. Одесити не надто охоче збирали кошти, тому процес затягнувся. Сьогодні ж думки містян щодо його зносу розділилися, і він залишається у центрі обговорень та скандалів.
Згодом функція будівлі змінилася. У 1886 році сюди перебралася міська дума – виконавчий орган самоврядування. І площу почали офіційно називати Думською. Цікаво, що певний час тут працювали і біржа, і дума – до того, як фондову діяльність остаточно перенесли в нову біржу, де зараз Філармонія.
У 20 столітті цей шматочок міста став обʼєктом справжнього топонімічного торнадо. Площа змінювала назви раз за разом – від Біржової до Бібліотечної, від площі Революції до площі Комуни.
Радянська влада активно «переписувала» мапу міста під свої ідеологічні потреби. Наприклад, назва Комуни з’явилася на честь Паризької комуни – символу пролетарського повстання, який у реальності ніколи не мав стосунку до Одеси.
Після розпаду СРСР площі повернули назву Думська. А вже у 2024-му вона знову стала Біржовою. Тепер офіційно.
Перейменування стало частиною масштабного процесу деколонізації в Одеській області. У лютому 2024 року обласна військова адміністрація ухвалила зміни до понад 400 назв у регіоні, майже 80 з них – в самій Одесі. Вулиці, названі на честь російських письменників і діячів, втратили свої імперські імена: Пушкінська, Буніна, Жуковського, Катаєва, Паустовського, Ільфа й Петрова.
Суперечки не забарилися. Особливо обурився міський голова Геннадій Труханов. У своєму публічному зверненні він назвав перейменування «порушенням закону» і натякнув, що це може поставити під загрозу статус Одеси як літературного міста ЮНЕСКО. Також він висловив занепокоєння щодо демонтажу пам’ятника Пушкіну – мовляв, це загрожує автентичності міського простору.
Проте за словами не настало дій. Міська рада не ініціювала юридичних кроків, щоб зупинити деколонізаційні зміни.
Здається, вона нічого не символізує – просто вказує на будівлю. Але насправді ця назва має імперське коріння. В Російській імперії «дума» – це орган влади, який із дорадчого перетворився на законодавчий. У XX столітті – це Державна дума. У XXI – російська Держдума, яка санкціонувала повномасштабну війну проти України.
І навіть на окупованих територіях росіяни відтворюють цю модель – створюють «думи» в Криму, Луганську, Донецьку. А от український шлях інший: віче, магдебурзьке право, козацькі ради. Саме «рада» – наше історичне, самоврядне поняття. А не «дума».
Повернення назви «Біржова» – не жест «назад у минуле». Це описова, змістовна назва, яка розповідає історію місця, а не навʼязує ідеологію.
