Щороку на початку жовтня наша країна вшановує героїзм українських воїнів. Під час повномасштабної війни з рф День захисників і захисниць України є, мабуть, найважливішим державним святом у році. Про мужніх героїв-дніпрян розповість «Наше місто».
Стати кадровим військовим Сергій Володимирович вирішив одразу після школи, наслідуючи приклад діда, Григорія Григоровича, який пройшов усю Другу світову війну.
– Дід у мене справжній герой, – згадує Сергій. – Спочатку був старшиною мінометної батареї, а закінчив війну в Чехословаччині старшим офіцером. Кавалер ордена Червоної Зірки, багато разів був поранений. Його приклад і надихнув мене стати військовим.
У далекому 1978 році наш земляк подав документи до Ленінградського загальновійськового училища. Але там із абітурієнтом стався інцидент, який мало не перекреслив його військову кар’єру.
– Один із вступників назвав мене хохлом, – розповідає дніпрянин. – Це прозвучало принизливо й образливо. Ну, я не стримався і вдарив його як слід. Вибив щелепу. А він виявився сином начальника кафедри тактики. Тож із Ленінградом не склалося, але мене прийняли до Далекосхідного училища, яке я закінчив у 1982-му. Коли служив ще в радянській армії, неодноразово помічав зневажливо-поблажливе ставлення до України. Навіть було якесь передчуття: будемо воювати.
Втім, до війни тоді було ще далеко. Ніхто навіть не міг уявити, що сусіди воюватимуть. Тоді, у 1993-му, Сергій Чуб просто хотів повернутися до рідного міста.
Я народився і виріс у Дніпрі, закінчив тут школу, і коли союз остаточно розвалився, природно, захотів повернутися додому в Україну, – продовжує розповідь ветеран. – Тоді в українській армії була страшна корупція. На жаль, її відголоски відчуваються й сьогодні.
Якби не війна з рф, сьогодні Сергій Володимирович, найімовірніше, був би звичайним військовим пенсіонером. Жив би спогадами і радів сімейному щастю та спокою. Але доля розпорядилася інакше. Війна! Щоправда, у 2014-му офіцера запасу не взяли. Занадто старий! Але через вісім років він знову опинився в армії.
– У 2022-му ворог рвався до столиці, тож мене, кадрового офіцера, призвали, – констатує співрозмовник. – Спочатку взяли кулеметником, але коли дістався до Криворізької, де тоді був штаб батальйону, запропонували офіцерську посаду. А позивний – «Яструб» – вигадала донька Поліна. Сказала: «Тату, ти ж чудово стріляєш, добре орієнтуєшся на місцевості. Справжній Яструб». Я погодився.
Служив «Яструб» на різних посадах, отримав важку контузію. Демобілізувався. Але сьогодні 64-річний підполковник знову рветься до армії.
– Наш командний пункт методично обстрілювали тричі на день, – розповідає дніпровський ветеран. – Ну і одного разу прилетіло точно до нас. Троє трьохсотих. Мені ще пощастило. Уламки пролетіли повз. Щоправда, наступного дня відчув на голові каску. А каски ніякої не було! Це так тиск підскочив. Так буває після контузії.
Демобілізувався «Яструб» із посади начальника штабу батальйону. А зараз кадровий офіцер проходить комісію і робить усе можливе, щоб повернутися у стрій. Бути там, де його бойовий досвід потрібніший.
За три дні до початку повномасштабного вторгнення дніпровський підприємець Володимир Бойко (позивний «Шериф») зібрав усе необхідне, щоб іти воювати.
– Я уважно стежив за подіями і точно знав, що буде велика війна, – розповідає ветеран. – Дружина Христина крутила пальцем біля скроні: «Яка війна! З глузду з’їхав?». 23 лютого ми навіть посварилися через це. Потім, звісно, помирилися. Щойно почалася повномасштабка, я одразу пішов до військкомату. У трьох військкоматах мене відфутболили. А в четвертому сказав, якщо не візьмете, сам поїду на своїй машині. На той момент я був пенсіонером-чорнобильцем. Не хотіли зв’язуватися з віковим добровольцем.
Але наполегливий дніпрянин таки домігся, щоб його відправили на передову. Навіщо успішному бізнесмену, та ще й у віці, рватися на війну?
– Я людина досвідчена, відслужив строкову службу, знаю, як поводитися зі зброєю, – відповідає співрозмовник. – Хто, якщо не я? Хто ще має першим прийняти на себе удар? А бізнес у мене справді хороший. 30 років займаюся виробництвом товарів для тварин: лежанки, будиночки, комбінезони. Я перша людина в Україні, яка почала виробляти одяг для собак і котів. Але бізнес нікуди не дінеться. Головне – захистити Україну!
Потрапив наш земляк до 128 бригади ТрО, простим стрільцем. Володимир пригнав на фронт свій позашляховик. Куплений в автосалоні, повнопривідний кросовер “Honda Pilot”, чудовий помічник у бойових умовах. На своєму авто стрілець-доброволець потрапив під щільний обстріл «градами».
– Дніпровські ветеринари, величезне їм спасибі, забезпечили мене медикаментами, які я доставляв нашим, – продовжує розповідь Володимир Бойко. – Спирт, перев’язувальні матеріали, шприци – усе, чого тоді гостро потребували медики, доставив у цілості й схоронності. Але сам я при цьому отримав контузію і мене відправили до госпіталю. Дорогою до нього нас накрило по-дорослому. Цікаво, що мою машину всю посікло. Уся в дірках. А в мене – жодної подряпини. Врятував побратим Льоня. У нього позивний «Дніпро», а я його називав «Льонька – три шістки». Великий був! Одяг носив 66 розміру, шостого зросту. Якби не він, вибуховою хвилею мені б голову відірвало.
Тоді, у травні 2022-го, «Шериф» отримав найтяжчі контузії, після яких, утім, усе одно повернувся до частини. Але в 2023-му довелося демобілізуватися. Служити з такими бойовими травмами стало неможливо.
– Коли після госпіталю повернувся, мій командир взводу Василь Красавін перед строєм сказав про мене дуже теплі слова, навіть вірш написав, – згадує Володимир Бойко. – Було дуже приємно. Краще за орден!
Допомагати людям, рятувати, повертати надії та мрії наш земляк прагнув ще в шкільні роки. І все вийшло! Після закінчення медичного училища Іван працював фельдшером у відділенні реабілітації однієї з дніпровських лікарень. А в січні 2023 року став бойовим медиком.
— Пішов на війну добровольцем, без вагань, — розповідає Іван Олександрович. — Уже надивився, скільки горя і страждань приносять ворожі обстріли. Кожен ракетний удар, кожен «приліт» — це трагедія. Але на передовій гинуть і отримують поранення набагато більше людей. Тож я вирішив: там я потрібніший.
Звісно, ніхто не створений для битв і випробувань. Людина не народжується воїном чи героєм. Не народився для війни і Іван Терещенко. Як, утім, і його бойові побратими.
— У звичайному житті ми не готові до таких викликів долі, але доводиться їх приймати, — зазначає ветеран. — Але в мене була добра військова підготовка, чудові побратими. Пишаюся, що за час моєї служби не загинув жоден поранений. Ми всіх рятували і стабілізували. На Запорізькому напрямку був серйозний випадок. Прилетіло поруч зі стабілізаційним центром, де я перебував. Протягом кількох хвилин привезли близько десяти поранених, зокрема й важких. Ми дуже оперативно надали їм допомогу і відвезли до найближчої до фронту лікарні. Мене тоді вразила неймовірна воля до життя наших хлопців. З найважчими пораненнями вони благали: «Рятуйте нас! Робіть усе, що потрібно, ми все витримаємо. Будь-який біль! Ми мусимо вижити заради наших близьких. Нам їх ще захищати!».
А в червні 2023 року на тому ж Запорізькому напрямку, неподалік від Роботиного, важке поранення отримав і сам бойовий медик.
— Ворожі дрони обстріляли нашу позицію, — продовжує співрозмовник. — З дрона скинули гранату. Вибух. Здавалося, що ногу ошпарили окропом. Накласти турнікет і зробити перев’язку допоміг товариш, який опинився поруч. Без нього, мабуть, не впорався б. Якийсь час сидів в окопі, а потім чотири кілометри за допомогою побратимів повз до евакуаційного пункту.
Згодом було сім операцій, протезування, важкий період реабілітації. Сьогодні Іван Терещенко допомагає побратимам, які після важких поранень повернулися додому.
— У зв’язку з ампутацією мені довічно призначили другу групу інвалідності, — констатує ветеран. — Намагаюся допомагати побратимам усіма можливими способами. На власному досвіді знаю, куди звертатися, де робити протези, як отримати юридичну підтримку. Зараз навчаюся на психолога, щоб допомагати моїм бойовим товаришам ефективніше.
Ветеранам, які після важких поранень повертаються додому, в багатьох випадках дуже непросто отримати кваліфіковану юридичну підтримку. Тим більше безплатну.
Саме таку допомогу в межах проєкту «Доступна правова допомога ветеранам», сьогодні надають досвідчені адвокати обласної дитячої громадської організації «Федерація спортивних єдиноборств «Сакура». На таку діяльність цей проєкт отримав грант від міськради Дніпра.
– До нас звертаються з різними питаннями, – розповідає Інна Вовк, адвокатка проєкту «Доступна правова допомога ветеранам». – Щодо військових — це переважно робота з пораненими захисниками і ветеранами. Тут питання більш глибокі: від одноразової грошової допомоги під час служби, а вже після звільнення — оформлення посвідчень ветеранів, інвалідів, учасників бойових дій. У нас є і вторинна допомога. Буквально минулого тижня ми подали касаційну скаргу на рішення апеляційного суду щодо виплат ветерану.
Зустрічі відбуваються раз на тиждень, а звернутися за консультацією онлайн можна у будь-який робочий день.
– Такі заходи проводимо за підтримки міського голови Бориса Філатова, – зазначає Едгар Яценко, заступник начальник управління ветеранської політики департаменту з питань місцевого самоврядування, внутрішньої та інформаційної політики Дніпровської міської ради. – Ці консультації дуже важливі, адже багато ветеранів після звільнення не знають, куди звертатися, які документи оформлювати та яку допомогу можуть отримати. Юридична підтримка допомагає впоратися з цим ефективно. І головне – це абсолютно безоплатно. Ми провели вже три зустрічі і за цей час до нас звернулися близько 30 осіб.
Контакти для консультацій та додаткову інформацію публікують на сторінках ГО «Сакура» у соцмережах. Можна звернутися і за телефонами гарячої лінії: 099-320-22-00; 097-320-22-00.
Фото Володимира Федорищева та спікерів
Категорія: Війна, Влада, Новини Дніпра, Суспільні та соціальні новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Борис Філатов, Головне, Дніпро, Україна Росія війна
