Цьогоріч до імен, уже викарбуваних на Алеї, додалися ще 82. Це одесити й ті, хто обрав наше місто серцем, – воїни, чиї життя стали щитом для України. Кожна нова табличка – це сльози матерів, гордість нащадків і наш спільний борг пам’яті. Сьогодні на Алеї загалом 552 імені…

Кожен крок тут пронизує болем і гордістю. Стенди, немов мовчазні свідки, вишикувалися вздовж алеї – на кожному по дві світлини. З них на нас дивляться молоді й зрілі обличчя, усміхнені й сурові, з поглядами, що проникають у душу.

«Вони загинули за Україну», – читаємо на початку Алеї, і слова ці, як ніж, вражають серце. Кожен стенд відкривається урочистим «Вічна слава Героям!», але за цими словами – нескінченна туга. Навіть якщо люди приходять відпочити, із радісним сміхом і жартами, тут усе стихає. Тиша оповиває алею, бо як інакше можна дивитися в ці очі, класти квіти до підніжжя стендів чи читати короткі рядки біографій, де в кількох словах умістилася ціла доля?

Як повідомляло «Одеське життя», жалобний захід зібрав міського голову, представників влади, ветеранів, армійців, родини загиблих і простих одеситів.

Усі разом віддали шану незламності й мужності героїв, чиї імена тепер звучать у вічності. Батьки полеглих отримали фінансову підтримку – 10 тисяч гривень, а до Дня знань таку ж суму отримають діти героїв, чиї батьки загинули або зникли безвісти. Це не просто допомога – це знак, що громада тримає їх за руку, розділяючи біль і даруючи надію.

Алея Героїв – це не просто місце пам’яті, а серце великої одеської родини, що тримається разом. Вона стала символом єдності, де кожен стенд – це зв’язок між минулим і майбутнім. Робота зі збору імен триває.

Ця алея, відкрита в серпні минулого року, уже стала святинею. Нехай вона залишається місцем сили, де кожен, торкаючись імен героїв, відчуває їхню присутність і обіцяє берегти їхню спадщину.