Порцеляна ще у давні часи вважалась одним із кращих дипломатичних подарунків. З тих пір нічого не змінилось. Скажімо, у Нідерландах іноземним гостям дарують знамениті делфтські фарфорові тарілки, прикрашені тюльпанами, які є символом голландської культурної спадщини. У Франції — витончений севрський фарфор, а у Німеччині — знаменитий майсенський. Зазвичай дипломатичні подарунки містять сюжети, що представляють країну у всьому її колориті. Часто такі подарунки вручаються з нагоди дипломатичних візитів.
Українська художниця-фарфористка Юлія Красна створила чимало декоративних тарілок, призначених для подарунків дипломатам.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» київська мисткиня розповіла про те, які сюжети затребувані у дипломатичних колах, про свої улюблені теми у мистецтві та джерело натхнення у творчості.
- Роботи з моїм розписом є у дипломатів різних країн світу, — розповідає Юлія Красна. - В основному це декоративні тарілки. Причина очевидна: їх легше транспортувати, якщо, наприклад, порівнювати з вазами чи статуетками. Близько семи років я та моя колега Олександра Карасьова розписували тарілки для Українського дипломатичного корпусу. Я завжди дуже хвилювалась, чи сподобаються дипломатам мої роботи. Адже це люди, які зазвичай бачили у своєму житті чимало і є справжніми поціновувачами мистецтва. Серед них, до речі, є багато колекціонерів порцеляни. Отримувати захопливі відгуки від дипломатів було дуже приємно.
— Які сюжети затребувані у дипломатичних колах?
- Найбільш популярною тематикою була, звісно, українська. Дипломатам, які відвідують Київ чи працюють тут, хочеться мати на згадку фарфор із зображенням улюблених місць. Це і Андріївський узвіз, і Золоті ворота, і Софійський собор, і Дніпро, і музей просто неба у Пирогові. Я дуже люблю Київ, його архітектуру та парки, сквери. Ось декоративна тарілка із зображенням Андріївського узвозу (фото у заголовку — Авт.). Це особливе місце для митців та поціновувачів мистецтва. А от одна із найгарніших вулиць Києва — Рейтарська.
Дуже гарний музей просто неба у Пирогові. Природа, хатинки, млини створюють особливий колорит.
— У який період було особливо багато замовлень?
- Напередодні Різдва. У цей час Київ стає справді казковим. На фото одна із різдвяних тарілок. Якось випав сніг, такий пухкий та чистий, і кафешки так привітно й гостинно світили своїми вогниками. Я гуляла Андріївським узвозом, і в моїй уяві з'явився розпис…
— У ваших картинах вражає кожна деталь. Особлива і колористика — зразу на душі стає тепло. Як ви стали художницею?
— Я з дитинства любила малювати, відвідувала у Києві художню школу. А потім вирішила вступити до Львівської академії мистецтв на факультет кераміки. Конкурс туди був фантастичний — 20 абітурієнтів на місце. Я приїхала вступати, склала перший іспит на четвірку й раптом подумала: «Шансів майже немає… Заберу документи, подивлюсь місто, й буду їхати додому — до Києва». Прийшла забирати документи, а мені у приймальній комісії кажуть: «Не робіть цього у жодному разі. Ваші роботи дуже сподобались ректору». Це мене й зупинило.
- Справді. Я дуже хотіла вчитися саме на факультеті кераміки, бо уже встигла трохи попрацювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Згадую, як прийшла туди вперше. Те, що я побачила, зачаровувало красою. Яскраві барви у розпису ваз були такі, що не можна було відвести очей. Я розмалювала чашку — і цей процес мене захопив. Мені подобалось сміливо змішувати фарби, експериментувати. На заводі мене прийняли дуже тепло й підтримували у всьому. У мене залишились про колег, з якими пощастило працювати, дуже теплі спогади. У нас була чудова атмосфера, хоча конкуренцію, звісно, між художниками ніхто не скасовував, вона у мистецьких колах існує завжди.
— Яким ви запам’ятали генія фарфору Владислава Щербину?
— Він був дуже доброзичливим. Йому подобались мої роботи.
— Мені згадується розповідь Владислава Щербини, у якого я двічі брала інтерв’ю, про те, що на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі він мав право вільного відвідування — міг приходити на роботу раз на п'ять днів. За його словами, дуже багато продукції випускалося за його моделями, тому йому дозволялось.
— Він добивався вільного відвідування і для інших митців — і був абсолютно правий. У роботі митця головне — творча свобода та результат.
— Які ваші улюблені теми у творчості?
— Пейзажі та квіти. До речі, такі сюжети користувались популярністю і у дипломатичних колах. На жаль, зберіглося дуже мало фото, адже у той час у мене не було хорошого фотоапарату. А зараз немає робіт — всі розійшлися по світу. У мене й вдома майже немає моїх тарілок. Можливо, це звучить парадоксально, але це правда.
— Чи траплялись у вашій творчості дива?
— Рік тому я почала писати поезію. Це було для мене дуже несподівано.
— Я молюся перед роботою і дійсно відчуваю Божу допомогу. Це важко описати словами… Я дуже люблю природу, рідне місто — все це мене надихає.
— Розмальовую статуетки на дитячу тематику. Тут і котик, і собачка, і їжачок, і сова…
— Робити все якнайкраще, як для Бога, отримувати задоволення від творчості та дарувати людям позитивні емоції.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з колекціонеркою Людмилою Карпінською-Романюк про львівського митця Олександра Опарія, який створив унікальні кухлики-загадки.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Нещодавно у музеї відкрито зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
