В Україні неофіційно обговорюють можливість переходу на чотириденний робочий тиждень — принаймні, його впровадження як добровільного експерименту для деяких професій та бізнесів. Інтерес до цієї теми, яку час від часу порушували ще з кінця 2010-х, підігріло повідомлення про старт у сусідній Польщі експерименту, в межах якого роботодавці можуть пропонувати працівникам альтернативні моделі тривалості та інтенсивності робочого тижня. Раніше чотириденку успішно випробували в Ісландії, Великій Британії, Бельгії, низці інших держав.
Та чи на часі це для України, яка потерпає від повномасштабної агресії, а після закінчення війни потребуватиме максимального залучення ресурсів — зокрема людських — для відбудови?
Мотиви впровадження чотириденного робочого графіка різні.
Негативний та вимушений варіант — неспроможність працедавця забезпечити підлеглих роботою та зарплатнею за повноцінний робочий тиждень.
Українці, приміром, пережили не один період примусових чотириденок, триденок, та й зараз ще трапляються випадки переведення людей на 0,75, 0,5 і навіть на 0,2–0,25 ставки. Зрозуміло, що це погано і для роботодавця (його бізнес не розвивається, продуктивність праці колективу на низькому рівні), і для працівника, котрий отримує неповну платню — пропорційно витраченому часу.
Найпозитивніший варіант — скорочення робочого тижня до 32–36 робочих годин зі збереженням зарплатні та інших «пряників» для робітників.
Таке можуть дозволити собі заможні країни та «круті» компанії. Зі скороченим робочим тижнем експериментувало, скажімо, представництво Microsoft в Японії. З’ясувалося, що показник продуктивності праці при цьому зріс на 40%. Адже за збереження необхідних обсягів робіт (завдань) працівники самостійно оптимізували свої час і зусилля, аби впоратися з ними не за п’ять, а за чотири дні.
Також те, що в людей з’явився додатковий вільний від праці день, вважають непоганими ліками від професійного вигорання в умовах, коли завдяки месенджерам вирішення робочих питань вийшло далеко за межі офісів і проведених там восьми «офіційних» годин на день.
Звідси висновок багатьох експертів: завдяки поліпшенню балансу між роботою та особистим життям більшість людей, які мають «полегшений» робочий графік, працюють продуктивніше.
А найпоширеніший варіант, про який, вочевидь, варто думати і в Україні, — розподіл «традиційних» 40 відпрацьованих годин на тиждень на меншу кількість днів. Як варіант — люди можуть мати не п’ять робочих днів по вісім годин, а чотири — по десять.
Кілька країн, зокрема європейських, вже офіційно запровадили чотириденний робочий тиждень без скорочення зарплатні. Переважно не як обов’язковий, а як можливий варіант для роботодавців та працівників. Поміж піонерів у впровадженні нововведення — Ісландія, Нова Зеландія, Бельгія.
Приміром, в Ісландії з 2015 до 2019 року відбувався найбільший у світі експеримент із запровадження 35–36-годинного робочого тижня без зменшення рівня оплати праці. Зараз майже 90% працездатного населення країни мають скорочений робочий день або тиждень.
Бельгійці, починаючи з 2022 року, можуть самі вирішувати, скільки днів на тиждень працювати — п’ять чи чотири.
Декілька років тому успішний експеримент із впровадження чотириденки для десятків компаній відбувся у Великій Британії. Зараз ідея масштабується.
Тривають пілотні випробування й у Німеччині, Португалії, Іспанії, низці інших країн.
Сусідня Польща планує до 2027 року внести зміни до трудового законодавства, запровадивши або чотириденний робочий тиждень, або семигодинний робочий день.
В Україні схожий пілотний проєкт 2019 року спробувала втілити ІТ-компанія Brighta.
«Перші результати після переходу на чотириденний робочий тиждень були оптимістичними — працівники стали щасливішими, а рівень вигорання знизився. Проте зрештою за деякими напрямками рівень продуктивності впав, і компанія переглянула свій підхід до визначення тривалості робочого тижня. Цей результат не є чимось новим. Багато країн та компаній, які перейшли на чотири робочі дні, зазначають, що попри краще самопочуття працівників, зменшення стресу й вигорання надто часто спостерігається падіння продуктивності. Особливо це помітно в умовах погодинної оплати праці», — коментують у Державній службі зайнятості України.
Отже, навіть до повномасштабної війни «перший млинець» у нас виявився глевким. Але це не означає, що в майбутньому Україна не зможе скористатися позитивним зарубіжним досвідом.
Що при цьому варто враховувати?
За загальними висновками, поміж основних переваг такого підходу — згадані вже підвищення продуктивності та покращення психологічного стану працівників, а також зменшення витрат на утримання робочих місць і глобально — зростання привабливості компаній-учасниць експериментів на ринку праці.
Серед недоліків — труднощі з організацією роботи, особливо у галузях і секторах, де доводиться постійно обслуговувати клієнтів або ухвалювати миттєві рішення, а також потенційне зниження швидкості виконання робіт.
Доволі перспективна така модель для ІТ та інших креативних індустрій. Складно натомість впроваджувати новий графік у торгівлі, банках, сфері послуг. Тут скорочення робочого тижня для працівників вимагатиме розширення штату, що невигідно власникам.
Керівник аналітичного напрямку мережі захисту національних інтересів АНТС Ілля Несходовський сумнівається й у можливості переходу на чотириденку бюджетного сектора. Адже це призведе до додаткових витрат коштів, яких нам й без того не вистачає, та необхідності залучення додаткового трудового ресурсу, з яким у країні проблема.
«Як можна зробити чотириденний робочий тиждень, наприклад для вчителів та медиків, інших бюджетників, котрі працюють безпосередньо з громадянами? Адже потік людей, які потребують такого обслуговування, залишається достатньо великим. Тоді що, наймати нових працівників, нарощувати бюджетні видатки? Тому ця пропозиція для бюджетного сектора не на часі», — каже економіст у коментарі ZN.UA.
Що ж до приватного сектора, то за згоди усіх сторін трудових відносин зміна тривалості робочого тижня для окремих підприємств і компаній можлива навіть під час війни.
Зокрема, сторони можуть домовитися про збереження сорокагодинного робочого тижня, але з розподілом відпрацьованих годин на чотири дні, чи ж обрати інший зручний формат без адміністративного втручання держави.
Погоджується з цим і Несходовський: «На мою думку, такі рішення не повинні йти від уряду чи від парламенту. Зараз у нас договірні відносини. Трудовим кодексом визначено максимальну межу навантаження. Там немає жодного слова про те, що ти не маєш права працювати менше. Так, зараз переважає сорокагодинний робочий тиждень. Але ніхто не забороняє бізнесу розглянути можливість і 36-, і 32-, і 28-годинного. Тим паче розподілити «законні» 40 годин на чотири дні. Усе залежить від домовленостей між роботодавцем та працівником, згідно з якими і встановлюється графік, який буде комфортним для обох сторін».
Тим часом у Держслужбі зайнятості переконані: говорити про перехід країни на чотириденний робочий тиждень під час війни недоречно. Але у мирні часи така розмова можлива, вважають там.
На думку ж Іллі Несходовського, навіть за умови досягнення консенсусу щодо масового переходу на чотириденний робочий графік, впровадження такої ініціативи — справа неблизької перспективи.
За його словами, питання навіть не стільки в доцільності ухвалення таких рішень під час війни (хоча це теж має велике значення), скільки в тому, на якому рівні економічного розвитку перебуває держава. Якщо у людини достатній рівень заробітку, що дає їй можливість забезпечувати всі основні потреби, тоді вже дбають про те, щоб вона могла краще відновлюватися, витрачати додатковий час на себе, родину, на відпочинок і саморозвиток. Якщо ж у людини заробітна плата вдвічі нижча, ніж мінімальна в Європі, їй такий перехід нічого не дасть.
Це, на думку економіста, може призвести хіба що до суттєвого підвищення навантаження на працівників. Тож про досягнення очікуваного ефекту, коли українці «почуватимуться на роботі щасливими», не йтиметься.
Водночас у разі досягнення середньоєвропейських параметрів економічного розвитку країни, збільшення кількості високооплачуваних робочих місць, нормалізації демографічної ситуації такий перехід буде для України абсолютно доцільним і корисним, вважає керівник аналітичного напрямку мережі АНТС.
Наостанок він звертає увагу на такий не дуже приємний для нашої країни нюанс, пов’язаний зі скороченням робочого тижня в найближчих сусідів: впровадження такого експерименту, а згодом і перехід на скорочений робочий тиждень у Польщі, можуть стати ще одним інструментом «переманювання» робочої сили.
«Українці ж уміють рахувати. У Польщі ти заробляєш удвічі-втричі більше, там кращий соціальний захист, інші переваги. Плюс іще й робочий тиждень буде коротшим… Наявність таких ініціатив в інших країнах може посилювати тенденції трудової міграції з України. Але навіть розуміючи такі ризики, ми не можемо поки що дозволити собі реалізацію подібної ініціативи», — підсумував Ілля Несходовський.
