Новий уряд і влада загалом постійно говорять про реформи, але дані свідчать, що слова дедалі більше розходяться із справами.
Протягом останніх років високопосадовці не раз гучно заявляли про продовження реформ у країні, проте реальність дещо розходиться з цими заявами.
Реформаторська активність в Україні стійко спадає. Про це свідчать дані проєкту "Індекс реформ" від VoxUkraine, у межах якого експерти різних аналітичних центрів з 2015 року кількісно оцінюють прогрес економічних перетворень: від -5 до +5 балів за закон, постанову чи нормативно-правовий акт.
Ідеться не лише про зменшення кількості реформ, а й про падіння їх якості.
Свою каденцію президент Володимир Зеленський та монобільшість "Слуги народу" почали з "турборежиму". Закони тоді ухвалювалися рекордно швидко. Наприкінці 2019 року експерти зафіксували десятки реформаторських рішень.
Однак на початку 2020 року запал згас: після відставки уряду Олексія Гончарука реформи загальмували. Середні бали індексу "просіли" ледь не до нуля, а кількість реформаторських рішень зменшилася втричі порівняно з попереднім кварталом.
Ба більше, кінець 2020 року ознаменувався рекордом: уперше з 2015 року сумарна оцінка реформ на двотижневому відрізку пішла в мінус. Причина – скандальне рішення Конституційного Суду, що зруйнувало частину антикорупційної системи (воно отримало -4,5 бала). Так закінчився перший цикл постмайданних перетворень. З того часу реформаторська хвиля стагнує. Є кілька причин стагнації.
По-перше – вичерпання потенціалу "легких" і фундаментальних реформ. У 2014-2019 роках Україна здійснила низку базових перетворень: від створення Нацполіції і децентралізації до створення антикорупційних органів, очищення банківської системи. У "новому" порядку денному забракло масштабних ідей.
Логічна перерва була неминучою: найболючіші рішення вже реалізували, а складніші завдання, наприклад, трансформація судової системи чи реформа Служби безпеки України, наштовхнулися на опір системи.
По-друге, бюрократичний саботаж та інерція держапарату загальмували імплементацію багатьох ухвалених новацій. Часто закони залишалися лише на папері: підзаконні акти затримувалися місяцями, а чиновники саботували їх виконання. Свою роль зіграли кадрові ротації та політична непослідовність.
По-третє, у 2022 році почалася велика війна. Вторгнення Росії змусило владу перемкнутися на воєнний режим, відклавши більшість мирних реформ.
Хоча урядовці заявляли, що "війна не зупинила реформ", на практиці реформаторська активність навесні 2022-го майже завмерла. Ухвалювалися лише найнеобхідніші рішення, наприклад, закони для економічної мобілізації, адаптації судів до воєнного стану, а системні зміни відійшли на задній план.
Наприкінці 2022 року влада ліквідувала скандальний Окружний адміністративний суд. Тоді Зеленський назвав це рішення відновленням історії реформ. Однак відновлення не сталося і з того часу реформаторська активність згасає. Хоча й очевидного "відкату" реалізованих реформ експерти також не фіксують.
З-поміж 1 800 реформ останнього десятиліття лише пів сотні мали відсутній чи негативний ефект. За останній рік було лише чотири рішення із знаком "мінус".
Якщо не враховувати спроби ліквідації незалежності НАБУ та САП, то кроками назад були закон про "Клуб білого бізнесу" (його дискримінаційна природа), максимальні націнки на ліки (втручання держави в бізнес) та закон про посилення захисту прав добросовісного набувача, зокрема прав на землю (корупційні ризики).
У деяких сферах потенціал реформ вичерпаний. Наприклад, у монетарній, за яку відповідає Нацбанк: там залишаються лише точкові зміни.
Інші сфери показують поступ. Ідеться передусім про ті, що стосуються людського капіталу та гуманітарної політики. Після 2022 року саме в галузі культури, освіти і соціальної політики ухвалені резонансні зміни. Більшість рішень пов'язані з внутрішньо переміщеними особами і захистом громадян від наслідків війни.
У 2025 році найвищі бали отримували соціальні ініціативи: впровадження мультидисциплінарних команд, розширення супроводу в соціальних послугах, спрощення умов отримання субсидій для прийомних та багатодітних сімей.
Домінування "людського капіталу" в порядку денному легко пояснити: війна загострила питання національної єдності, мови, культури та підтримки постраждалих громадян, тож влада активніше ухвалює рішення в цих сферах.
Натомість економічні, антикорупційні чи управлінські реформи опинилися в тіні. Проте останні пункти є серед тих, де прогрес України найбільше хоче бачити ЄС.
