Волонтер Євген Тузов став ініціатором петиції з приводу визнання особливого статусу “Блокадніка Маріуполя”. Ми неодноразово у сюжетах на сайті “Наше Місто” розповідали вам історію Євгена. Він волонтер та спортсмен. Один з тих, кого ми бачили в оскароносній стрічці Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі».У рідному місті з приходом рашистської навали він став комендантом одного з найбільших укриттів. Декілька років тому Євген переїхав до Дніпра, тут продовжував свою волонетрську діяльність, займався евакуацією людей. Але окрім евакуації людей, він також займається евакуацією тварин. Про нього вже багато хто чув. Він зазначає, що вже давно не здригається від вибухів. Адже те, що Євген бачив в Маріуполі стало для нього певним емоційним щепленням.
“Історія рідного Маріуполя є спадщиною всієї України, світлини зібрані Myroslav Kobylianskyi у збірці “Маріуполь та світ довкола” є останнім та найбільш повним свідченням краси зруйнованого росіянами міста у 2022 році на початку повномасштабної війни. Тепер це історичне видання є і у колекції Олександра Усика для якого місто Маріуполь ніколи не було чужим. Багато разів абсолютний чемпіон з боксу у двох вагових категоріях бував у нашому місті”, – каже Євген.
Сьогодні чоловік живе у Києві. Днями у соцмережі він опублікував звернення про важливість підпису петиції “Про визнання особливого статусу ‘Блокадніка Маріуполя””
“Маріуполь-місто, що було перлиною Приазов’я, перетворилося в пекло на землі в березні, квітні та травні 2022 року, ставши свідком одних з найжахливіших злочинів проти людяності в сучасній історії. Це геноцид. Та не просто хроніка подій, це крик болю, закарбований у пам’яті тисяч людей. Лютий 2022 року став для Маріуполя початком кінця. Місто опинилося в повній блокаді, відрізане від світу. Російські війська нещадно обстрілювали його з усіх видів озброєння: артилерії, корабельної артилерії, танків, РСЗВ, авіації. Кожен день приносив нові руйнування та нові жертви. Авіабомби сипалися на житлові квартали, перетворюючи багатоповерхівки на купи понівечених цеглин та бетону. Люди ховалися в підвалах, укриттях, але й вони не гарантували безпеки. Будівля Драматичного театру, де знайшли притулок сотні жінок і дітей, була свідомо знищена російською авіабомбою 16 березня, попри чіткий напис «ДЕТИ» (діти) біля будівлі. Цей акт вандалізму та цинізму став одним із найганебніших символів війни. Місто занурилося в середньовіччя. Відсутність світла, газу, води, опалення стали буденністю. Люди топили сніг, щоб отримати питну воду, готували їжу на багатті просто на вулицях, ризикуючи життям під безперервними обстрілами. Голод та холод стали не менш страшними ворогами, ніж російські снаряди. Медична допомога практично зникла. Лікарні були зруйновані, лікарі працювали в нелюдських умовах, часто оперуючи без світла та анестезії. Вулиці міста були заповнені трупами, які нікому було ховати. Люди ховали своїх близьких прямо у дворах, під обстрілами, а іноді й просто залишали тіла, бо винести їх було неможливо. Запах гару, диму та смерті висів у повітрі”ю – так Євген описує те, що проживав зі знайомими та волонтерами, те, що ми всі бачимо в стрічці “20 днів в Маруполі”.
Євген наголошує, що визнання особливого статусу ‘Блокадніка Маріуполя” стане першим кроком до подібних реформ стосовно тих, хто пережив окупацію своїх рідних міст.
“Вважаю що не треба розповідати наскільки це важливо не тільки для маріупольців, але й для всієї України як перший крок визнання геноциду українського народу. Ми виступаємо за надання особам, що мають статус блокадника Маріуполя, медичної, психологічної, матеріальної допомоги, забезпечення житлом, підтримки у працевлаштуванні, освіті та інших передбачених законопроєктом соціальних гарантій”, – каже волонтер.
Станом на сьогодні петиція набрала 2219 голосів. До кінця збору підписів залишилось 85 днів
Категорія: Війна, Інтерв'ю, Новини Дніпра
Позначки: Волонтери Дніпра, Дніпро, Маріуполь, Україна Росія війна
