"Ахметіко Мінейро" - це вигадав не я, запозичив у одного з читачів у коментарях. Але надто вже влучно в нього вийшло, тому час від часу вживаю цей термін. А сьогодні саме час - коли йтиметься про бразильську команду, створену завдяки Рінату Ахметову в Україні.
Класичний донецький "Шахтар" минулого століття грав у зовсім інший футбол. Особисто мені він запам'ятався досить прямолінійною, без особливих вишукувань, атлетичною і, я б сказав, "ломовою" грою. У чемпіонаті СРСР із нею асоціювалися також "Торпедо", "Зеніт", "Кайрат"... З українських команд схоже діяв "Металіст".
Були, звісно, і технічні винятки, наприклад, Віктор Грачов. Але загалом ця команда намагалася насамперед придушити суперника своєю потужністю та натиском. Живучи в Одесі та вболіваючи за елегантний на той час "Чорноморець", якому традиційно складно давалися матчі з такими візаві, я не відчував симпатій до "гірників".
Недарма команда мала імідж незламного кубкового бійця. У принципі, такий пролетарський футбол, що ніби втілює тяжку працю на шахті, пам'ятається до кінця століття, коли образ клубу чарівним чином змінився. Восени 1996 року президентом "Шахтаря" став Ахметов, і почалося переродження донецької команди.
Дві головні завдання, поставлені перед нею були: а) нав'язати конкуренцію київському "Динамо" - вже добряче набридлому на місцях незмінному гегемону; б) досягати високих результатів, але, насамперед, радувати своєю грою очі глядача. Згодом це залучило на її бік цілу армію вболівальників.
Я вперше звернув увагу на такі якісні зміни у "Шахтарі" на стику століть – коли командою керував Віктор Прокопенко. Тут мав місце і суб'єктивізм: найкраща гра "Чорноморця" в історії пов'язана саме з цим тренером. За нього в 2000-му році до Донецька приїхав Аліуце - перший не пострадянський "легіонер".
Трохи пізніше з'являться африканці Ндіайє та Окоронкво, а потім і Агахова. Тоді розхожим жартом було: нарешті в команді будуть справжні шахтарі! Тому що вони дійсно виглядали, наче тільки що вийшли з вибою. Сподіваюся, це не расизм? Перший бразилець вийшов на поле у складі "Шахтаря" у сезоні 2002-2003.
Тоді Брандао (тут і далі писатиму імена футболістів, не дбаючи про транскрипцію - так, як вони звучали з телеекранів) взяв участь лише у двох матчах, причому Невіо Скала випускав його на заміну. Наголошую: ми говоримо лише про офіційні міжнародні ігри в Європі.
У наступному сезоні Бернд Шустер включав його до складу команди вже п'ять разів, і навіть був забитий перший в історії "Шахтаря" бразильський гол. Але, як ви розумієте, говорити про бразильський вектор в історії клубу не доводилося.
Натомість він одразу ж засяяв усіма фарбами з приходом у "Шахтар" у 2004 році Мірчі Луческу. У тому сезоні до Брандао приєдналися Матузалем, Батіста, Елано та Жадсон. У наступному - Батісту змінив Фернандіньо. Майже всі вони були основними гравцями. Отже, у команді було 5 бразильців.
З 2006 по 2010 рік бразильський "штат" збільшується на одну одиницю, і чотири сезони поспіль у Європі за "Шахтар" грають уже по 6 "чарівників м'яча". Щоправда, у 2006-2007 роках Леонардо, що додався до "чудової п'ятірки", з'явився на полі лише одного разу.
У наступному сезоні замість нього, Матузалема та Елано прийшли Ілсіньо, Вілліан та Адріано. Щоправда, останні двоє виходили лічені рази. Натомість 2008-2009-го на увазі була вся шістка. Примітно, що найменше - 7 разів відіграв Брандао. А Фернандіньо, Вілліан, Жадсон, Адріано та Ілсіньо виборювали Кубок УЄФА.
Вони ж становили креативне ядро "Шахтаря" наступного сезону. А шосте "святе місце" зайняв Коста, який лише робив перші кроки в Європі. Підсумовуючи першу шестирічку Луческу, ми можемо говорити про те, що в ній бразильці складали реальні півкоманди "гірників". Причому це була скоріше її атакуюча половина.
Друге десятиліття XXI століття "Шахтар" Луческу починає вже з сімома бразильцями у складі. Відразу зазначу, що незважаючи на громадянство Хорватії, я відношу до них і Едуардо - навіть якось дивно було б вичленувати його з цього карнавалу. У 2010 році в клуб прийшли він і Тейшейра, покинув же склад Ілсіньо.
Через рік ми бачимо в монолітній обоймі ту саму шикарну сімку: Адріано, Вілліана, Фернандіньо, Косту, Тейшейру, Едуардо і Жадсона. І відчуваємо плавність процесу зміни бразильських поколінь, що вміло спрямовується чуйною рукою Луческу.
У сезоні 2012-2013 кількість "шахтарських" бразильців у Європі так само плавно зростає до восьми. Пішов автор безсмертної фрази: "Де "Динамо", де?" - Жадсон. Повернувся Ілсіньо, і дебютував Тайсон, який разом з Едуардо відіграв значно менше за інших.
Через рік ми побачили в єврокубках вже відразу десять бразильців. Відпустили Фернандіньо та Вілліана, зате з'явилися четверо новачків - Бернард, Фернандо, Фред та Ісмаїлі. Бразилізація "Шахтаря" набирала обертів. Тепер уже "чарівниками" почали пробувати розбавляти лінію оборони. Поки що дуже обережно.
У 2014-2015 роках у складі євросезону фігурувало вже 11 представників Бразилії. З нього вибули Едуардо та Ісмаїлі, зате його поповнили Марлос, Азеведо та Веллінгтон. Через рік бразильців знову 10: йдуть Адріано, Коста та Фернандо – повертаються Едуардо з Ісмаїлі, дебютує Дентіньо.
То був останній сезон Луческу. За 12 років він збільшив число "чарівників" в основному складі практично вдвічі, і тепер уже кожен з них отримував у Європі достатньо часу. Так Азеведо і Веллінгтон, які відіграли найменше в тому сезоні, виходили на поле в п'яти матчах кожен. Фактично наш "Мінейро" було створено.
У Паулу Фонсеки, який прийняв настільки багату спадщину, вистачило розуму (правда, не відразу) її не розбазарити. Інша річ, що не зумівши збудувати своє, йому довелося банально експлуатувати чуже. Але це зовсім інша історія ... У першому ж своєму сезоні він використав десятку бразильців Луческу, за винятком Тейшейри, що пішов.
На наступний рік ми не побачимо у "Шахтарі" Едуардо та Веллінгтона, а дебютує лише Патрік. Тенденція до зниження? Нічого подібного – у сезоні 2018-2019, останньому для Фонсекі, знову спостерігаємо дев'ять бразильців. Пішли Фред, Бернард та Азеведо - натомість прийшли Мораєс, Майкон і новий Фернандо, плюс повернувся Веллінгтон.
Луїш Каштру, який змінив Фонсеку, правильну фішку просік одразу, та й взагалі це був не гірший тренер "Шахтаря", скоріше невдалий. Він високо підняв прапор бразилізації, у першому ж своєму сезоні повторивши рекорд Луческу: 11 бразильців у Європі. Мінус - Веллінгтон, плюс - Додо, Антоніо та Тете.
Через рік рекорд був побитий: ціла дюжина синів Бразилії грала за "Шахтар" у Європі. До складу було додано центрального захисника Вітао. Має сенс перерахувати інших: Тете, Додо, Майкон, Марлос, Патрік, Антоніо, Мораєс, Тайсон, Дентіньо, Фернандо, Ісмаїлі. Тепер тут не вистачало хіба що воротаря.
До речі, принагідно було поставлено інший рекорд, перевершити який буде складно: 11 бразильців взяли участь не те, що в сезоні - в одному з його матчів!
Що характерно, очоливши "Шахтар" у 2021 році, переповнений новими ідеями Роберто де Дзербі планку сезону втримав на тій самій висоті: дванадцять. Мінус - Тайсон і Мораєс, плюс - Марлон і Педріньйо. "Ахметіко Мінейро" досяг свого апофегея?
Але почалася війна, і куди все поділося! Дванадцять апостолів "Мінейро" розбіглися, що ті таргани. У результаті в розпорядженні Ігора Йовічевіча в ностальгічно українському "Шахтарі" виявився єдиний і найменш бразильський з бразильців, якого фанати клубу могли побачити тут лише в поганому сні - Тейлор.
Втім, це тривало лише один сезон. Вже через рік у Марино Пушича в Європі регулярно гратимуть Егіналду та Невертон, дебютують Кевін та Енріке. Наступного сезону до них додадуться Марлон Гомес, Тобіас і Педріньйо, який таки повернувся.
Зараз, коли команда Арди Турана провела в Кваліфікації всього п'ять матчів (класичний євросезон "Шахтаря" триває набагато довше), він уже встиг задіяти в них 10 бразильців, включаючи Алісона, Еліаса та останнього на сьогодні дебютанта Феррейру.
А якщо вони таки проб'ються до Ліги конференцій, та з урахуванням новин про все нових бразильців, вже придбаних, тих, що ще придбаються, і бажаних для придбання? Зрозуміло, що когось продадуть, а когось візьмуть на виріст. Але ж нас цікавлять голі цифри: скільки бразильських футболістів зіграють за "Шахтар" у євросезоні?
Даєш новий рекорд? Так, і воротаря не забудьте – треба закрити цей гештальт. Після цього було б логічно перейменувати клуб. Точніше перекласти його назву мовою більшості гравців основи - "Мінейро". Звісно, це жарт. Але, як казали за часів моєї молодості: у кожному жарті є частка жарту, решта – правда.
Не ставив за мету критикувати. Винятково розповів вам історію перетворення українського клубу на бразильський. До речі, аж ніяк не дарма за нього так уболівають у Бразилії: це своєрідний варіант їхньої збірної. Як показав той же Клубний Кубок світу, у "Шахтарі" бразильців більше, ніж у найкращих бразильських клубах.
Загалом, цікаво було б дослідити, чи знайдеться в Європі клуб, у якому бразильців було б більше, ніж у "Шахтарі"? У тій же Португалії, яка постійно ними наповнена? А чи не час нам замахнутися на світовий рекорд бразильськості?
На додаток до сказаного. За останні двадцять із лишком років у складі "Шахтаря" у матчах єврокубків всього взяли участь 42 бразильські футболісти.
Найбільшу кількість ігор провів Тайсон – 80. На дві менше у Марлоса, ще на чотири – у Жадсона. У п'ятірку входять також Фернандіньо - 73 матчі, і Адріано - 65. У десятку - також Вілліан та Ісмаїлі (54), Брандао (53), Тейшейра (47) і Бернард (43).
Найкращий бразильський бомбардир "Шахтаря" у єврокубках - Адріано: 32 голи. Майже вдвічі менше забивав Жадсон – 17, у Брандао – 15, у Мораеса, Тейшейри та Фернандіньо – по 12. По 10 голів забили Вілліан та Тайсон, по 9 – Едуардо та Марлос.
Підрахунки вів особисто, тому не виключаю дрібних похибок: людині властиво помилятися. Але точність тут не є самоціллю - так, для ілюстрації до історії "Ахметіко Мінейро".
Завершуючи розмову про нього, не міг не пригадати анекдотичну ситуацію з трьома Педріньйо. Нагадаю. Перший прийшов у "Шахтар" разом із де Дзербі, потім пішов на початку війни, а минулого сезону повернувся. Другого, що з'явився вже за Пушича, після цього повернення довелося перейменувати в Педро Енріке.
А нещодавно з'явилися новини про те, що клуб активно працює над трансфером ще одного, вже третього за рахунком Педріньйо. Мене мучать невиразні сумніви - може, зібравши команду з бразильців, вони ускладнили собі завдання: тепер збирають команду виключно з Педріньйо?
Зрештою, як казала тітонька Чарлея з відомої старої п'єси, та чи мало в Бразилії Педрів!
