Більшості пересічних українців ім'я адмірала Ентоні Радакіна не знайоме (та й він не надто часто погоджується спілкуватися з журналістами), але від тих, хто з ним перетинався, відгуки можна почути винятково позитивні.

Достатньо згадати його посаду. Радакін з 2021 року очолює генштаб Великої Британії – одного з ключових партнерів України в опорі РФ. І, як з гордістю кажуть британці, немає іншого глави іноземного генштабу, з яким президент Зеленський зустрічався би частіше, ніж з Тоні Радакіном. Це абсолютно природно, зважаючи на роль особисто Радакіна та британського військового відомства у допомозі Україні. Варто нагадати, що Лондон зняв кілька "табу", що діяли серед західних донорів. Зокрема, коли всупереч позиції американських та низки європейських партнерів почав постачати в Україну західні танки та далекобійні ракети.

А зараз саме Радакін, разом з французьким колегою, очолює військовий вимір "Коаліції рішучих" і веде переговори про повоєнних безпекових гарантій для України.

2 вересня адмірал Радакін закінчує роботу на посаді. А цього тижня він відвідав Україну разом зі своїм наступником, нині головним маршалом авіації Річардом Найтоном, щоби представити його українським партнерам.

А перед від'їздом – зустрівся з "Європейською правдою", щоб дати заключне інтерв'ю у якості очільника генштабу Британії. У цій розмові адмірал розкрив деякі деталі переговорів про гарантії безпеки, розповів, чому він вірить у перемогу України, та згадав про переговори з російським військовим керівництвом.

– Почну з гарантій безпеки. Ви берете участь у переговорах з цього приводу. Чи бачите ви, що вимальовується спільне бачення з боку союзників?

– Я бачу дуже чітку спільну позицію. Це – підтримка можливості досягнення миру. За Трампа цей процес набирає обертів, він також відбиває чітке прагнення президента Зеленського до безумовного припинення вогню.

Низка країн, що підтримують цей процес, згуртувалися у "коаліцію рішучих" на чолі з Великою Британією та Францією. Америка також прагне долучитися до неї.

Найважливіше питання – чи зможемо ми допомогти досягнути припинення вогню і, в ідеалі, справедливого і тривалого миру. А також – що ми, військові, можемо спільно зробити для цього.

Звідси походять ті формулювання, які ми використовуємо: про безпечне море, безпечне небо, безпечні кордони для України, підтримку українських збройних сил для стримування агресії та, за потреби, відбиття нової агресії.

Це – загальний опис. Я не буду вдаватися в деталі, бо зараз саме визначається, як це перекласти мовою гарантій безпеки.

– Ви використали термін "гарантії безпеки". Це спільна позиція, що будуть саме "гарантії"?

– Це формулювання з'явилося на зустрічі у Вашингтоні минулого тижня. Ця формула свіжа, і вона сильніша, ніж те, що обговорювали раніше. Її поява пов'язана з тим драйвом, який додав президент Трамп, із вимогою про припинення вогню або мирне врегулювання.

А ми – військові керівники та дипломати – працюємо на підтримку рішень лідерів.

– Розумію, що ви не можете вдаватися в деталі, але один елемент вже є публічним: що гарантії безпеки мають бути за типом статті 5 договору НАТО, але не включатимуть підтримки самого Альянсу. Що це означає?

– На цьому етапі я можу дати лише загальну відповідь.

Іноді у суспільстві є некоректне розуміння статті 5. Є думка, що вона зобов'язує країни до автоматичної військової відповіді, коли певна країна зазнає нападу. Це не так. Статут НАТО зобов'язує країни-члени Альянсу в разі нападу на одну з них зібратися і визначити, як їм найкраще реагувати.

У переговорах щодо України ми набагато ближчі до колективної безпеки.

Ми у гарантіях безпеки для України йдемо вглиб натовської статті 5.

Друзі України працюють над тим, щоб дати Україні впевненість у тому, що ваше майбутнє буде безпечним і захищеним. Я не буду вдаватися в деталі, як ми цього досягнемо, що для цього потрібно зробити, але саме ці деталі зараз обговорюються.

– Ці гарантії передбачають іноземні війська на українській землі?

– Велика Британія і Франція дуже чітко сказали, що це наше зобов'язання – ми будемо шукати можливості військової присутності в Україні. Ми хочемо підтримати Україну, забезпечити європейські літаки у вашому небі, гарантувати для вас безпечне небо, а також приєднатися до Туреччини, Румунії і Болгарії у гарантуванні безпеки у Чорному морі.

Отже, Велика Британія і Франція про це чітко кажуть. І ми ведемо переговори з іншими партнерами про рівень їхніх зобов'язань.

– А як щодо військових на землі? Чи йдеться лише про патрулювання у небі і на морі?

– Так, це включатиме і британських військових на землі, як про це вже заявив прем'єр-міністр Великої Британії. Але на землі наша основна роль полягатиме у підтримці України.

Україні потрібно відновити свої бригади. Деяка допомога, яка є вже зараз, стане постійною. Контактна група з оборони України (так званий формат "Рамштайн"); місія НАТО NSATU; місія військової допомоги Європейського Союзу – вже надають надзвичайну підтримку. Зараз з'явився новий механізм PURL, за яким США надають Україні озброєння, а Європа це фінансує.

Все це буде продовжуватися, тому що ми всі розуміємо, що Україна потребує постійної підтримки.

Але величезна різниця між тим, що ми маємо зараз, і тим, що було в лютому 2022 року, полягає в тому, що 3,5 роки тому країни, що підтримували вас, не розглядали перекидання своїх військ в Україну. Зараз, влітку 2025 року, ці країни кажуть: так, ми будемо шукати можливості підтримати вас армією (у разі нової агресії проти України. – ЄП). Переговори йдуть про деталі цього зобов'язання – скільки країн долучаться і як це виглядатиме.

Велика Британія разом з Францією є лідером у визначенні того, як працюватиме структура, до якої приєднаються й інші.

– У лютому 2022 року, коли атака стала неминучою, західні посольства одне за одним залишили Київ. Ось це – ключова відмінність, яку хотілося би побачити за нових гарантій безпеки. Чи є зобов'язання, що в разі загрози нової війни ми не побачимо подібної "втечі" іноземців?

– У лютому 2022 року діяв принцип "підтримки України здалеку". Ми надавали боєприпаси, обладнання, грошову підтримку, логістику і так далі. І я дуже пишаюся тим, яку допомогу Велика Британія надала Україні за ці понад 3,5 роки.

Йдеться про допомогу на суму майже 22 мільярди фунтів стерлінгів, з них майже 5 мільярдів – цього року.

Відмінність, яку ми бачимо у 2025 році – це те, що

тепер є політичне зобов'язання країн доправити свої війська.

Але я не маю права вдаватися в деталі і розкривати, якими будуть довгострокові зобов'язання.

– Але чи є зобов'язання, що у разі нової війни частина військ партнерів залишиться тут?

– Переговори, які ми зараз ведемо, стосуються саме цього питання. І воно має кілька вимірів.

Перший вимір полягає в тому, що коли виникає перемир'я – його треба "зацементувати" і дати впевненість українцям, що стали на інший шлях до свого майбутнього. Це включає прагнення України вступити до ЄС, мати сильніші збройні сили, повернутися до миру, процвітання, успішної демократії тощо.

Але є також виміри, пов'язані з більш довгостроковими речами. І ось тут починається дуже делікатна політична розмова, і з мого боку було б неправильно розповідати про деталі.

Ця дискусія відбувається дуже швидко. Минуло менше 10 днів після саміту на Алясці, трохи більше тижня після візиту президента Зеленського до Вашингтона – і за цей час ми вже провели низку зустрічей. У вівторок минулого тижня я був у Вашингтоні на зустрічі військових керівників; радники з національної безпеки провели відеоконференцію у четвер. У п'ятницю – знову переговори військових керівників. У понеділок я разом з генералом Тьєррі Буркхардом, очільником генштабу Франції, провів відеоконференцію. В четвер у нас буде ще один раунд переговорів.

Отже, українці можуть мати впевненість, що є імпульс і прагнення досягти цього – хоча ми не можемо робити все публічним.

– Звідки у Великої Британії є таке сильне прагнення підтримати Україну?

– Це цікаве питання. Тут треба розуміти Британію – з точки зору її цінностей, з точки зору того, що означає "бути британцем". Для британських прем'єр-міністрів немає сумніву у необхідності підтримувати демократію, а також у тому, що агресія не повинна приносити переваг нападнику.

Крім того, Велика Британія була однією з перших країн, яка визнала незалежність України 34 роки тому.

Тож для нас цілком природно очолити цей процес.

Також має значення те, що Британія є постійним членом Радбезу ООН, є ядерною державою, є шостою найбільшою економікою світу.

І зрештою, йдеться про війну та про протиправну агресію в Європі – де розташована і наша держава.

Тому всі чотири прем'єр-міністри, що очолювали Британію за ці роки, чітко заявляли про необхідність підтримки України. І для мене було дуже важливо, що весь цей час і політики з влади, і представники опозиції були єдиними в підтримці України. Українське питання ніколи не було тим, щодо якого у Британії є політичний поділ.

Ще у 2014 році, після окупації Криму, ми створили місію за назвою "Операція Orbital" для підтримки України і зміцнення нашої взаємодії з вашими сухопутними силами та передусім – з вашим флотом (прим. ЄП: йдеться про масштабну тренувальну місію з британського боку).

Крім того, як близький союзник США, ми виконуємо роль посередника, намагаючись залучити американців до підтримки України.

– Чи бачите ви, що деякі з цих проєктів можуть відновитися після війни?

Перед війною (повномасштабним вторгненням. – ЄП) була велика угода на кілька мільярдів на підтримку Військово-морських сил України. І я також приїжджав до Одеси у 2021 році, коли там стояв британський есмінець HMS Defender.

Зараз, під час війни, ми маємо ще більш міцні відносини.

А після війни у нас буде "Операція Orbital ++", ще потужніша. Думаю, вона охоплюватиме усі військові домени, а не лише морський і сухопутний, як це було до 2022 року. Я розраховую, що буде також повітряна компонента, а у майбутньому вона охопить також космос і кіберпростір. Адже сучасна війна – це війна в п'яти доменах.

Це – довгострокові плани для України.

– Ви згадали про свій візит до Одеси у 2021 році. Я також пам'ятаю, що ви відвідували Москву в лютому 2022 року.

– Так, і зустрічався там з Герасимовим та Шойгу (Валерій Герасимов і Сергєй Шойгу, на той час – глава генштабу ВС РФ і міністр оборони РФ. – ЄП).

– Чи бачите ви, що тоді вам щось не вдалося зробити?

– Я їздив туди з Беном Воллесом, міністром оборони Великої Британії. Були деякі елементи тих розмов, які ми не розголошуємо. Але я не думаю, що ми зазнали невдачі.

Ми тоді дуже чітко дали зрозуміти Росії, що ми знаємо про їхні плани, і сказали, що якщо вони ці плани втілять – це буде катастрофою для Росії.

І це стало катастрофою для Росії.

Росія стала слабшою. Вона ніколи не зможе підкорити Україну. Натомість НАТО став сильнішим і виріс з 30 до 32 країн. Зараз Альянс виходить на ще більші військові витрати.

Агресивна природа Росії стала очевидною для всіх.

Те, що Україна змушена терпіти страждання – шокує. Але дії Росії спонукали нас підтримати Україну і зміцнити власну оборону, щоби стримувати Росію і захиститися від неї у разі нової агресії.

– На Заході доводиться чути, що це "війна Путіна, а не росіян". Як ви вважаєте?

Путін – це ядро цієї війни. В її основі – його викривлене бачення історії та місця Росії у світі, а також його бажання розширити територію Росії, щоб вона охоплювала Україну. Він навіть говорив, що частина Польщі має бути у Росії!

Тож я думаю, що він – "ведучий" цього процесу.

Але окрім цього, автократ з його рівнем контролю, що триває кілька десятиліть, має величезну здатність формувати думку суспільства, маніпулювати нею, впливати на неї так, щоб люди підтримували його погляди.

Я нагадаю: свого часу СРСР надзвичайно швидко вивів війська з Афганістану, після того, як втратив там близько 16 тисяч солдатів. Тоді у Радянському союзі здійнявся протест солдатських матерів і справжня тривога у суспільстві через втрати, які є дуже скромними у порівнянні з нинішніми втратами Росії в Україні.

Зараз я бачу шокуючі цифри, мільйон російських солдатів загинули або були поранені – але я не бачу жодних протестів з цього приводу у Росії! Це є відображенням того контролю над суспільством, який має президент Путін.

– Чи означає це, що Росія не зупиниться на агресії проти України?

– Він хотів би не зупинитися на Україні. Але його вже зупинили, і це сталося саме в Україні. Він ніколи не візьме Київ. Він ніколи не підкорить Україну.

Ця війна є катастрофою для Росії у військовому плані. Те просування, якого Росія досягає в Україні, дається їй надзвичайно дорогою ціною. Покровськ – це територія площею 30 квадратних кілометрів, і за нього ведуться бої вже близько 11 місяців. Бахмут ще менший, і за нього йшли бої понад дев'ять місяців.

Росія відчуває межу своєї військової сили і те, що вона не здатна підтримати амбіції Путіна.

Так, звучить думка, що тепер Путін тепер може розпочати війну будь-де... Та я вважаю, що ця війна довела протилежне! Вона показує межі його сили, слабкість його армії. Завдячувати такому результату ми маємо силі та надзвичайним зусиллям України, тому ми маємо підтримувати її і надалі.

– Нещодавно на слуханнях у парламенті Великої Британії ви сказали, що Україна обов'язково переможе. Але що для вас є перемогою?

– Це має вирішити сама Україна.

– Україна сформувала свою думку.

– ...Гаразд, для мене перемога – це Україна, яка є безпечною, захищеною, де є мир і демократія, яка має можливість йти до процвітання і зробити свій внесок в успіх Європи у будь-якій сфері.

Для мене це – про контраст між жалюгідною сірою Росією та яскравою, процвітаючою Україною. І я абсолютно впевнений, що саме цим шляхом ми йдемо.

Так, зараз Україна переживає жахливі часи. Але попереду у вас – справді світле майбутнє.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"